Відео дня
"Не вважаю їх українцями – це паразити". Балетмейстер Ілля Мірошніченко – про відомих колег, які не гидують подвійними стандартами
Ілля Мірошніченко – балетмейстер і режисер, співзасновник театру Insha Dance Company. В недалекому минулому соліст театру "Київ Модерн-балет" та артист балету Національної опери України.
В інтерв’ю ОBOZ.UA Ілля Мірошніченко розповів про український балет в умовах війни, згадав "незлим тихим" колег, які досі вважають, що мистецтво – поза політикою, і продовжують виступати на сцені з творами російських авторів, та пояснив, чому російський балет не номер один у світі.
– Ілле, свого часу ви стали суперфіналістом телепроєкту "Танцюють всі!" В одному з інтерв’ю, згадуючи той час, розповідали, що в кадрах телепроєкту лише ви та ведуча шоу Лілія Ребрик розмовляли українською мовою.
– Так, це правда. І це вже був 2015 рік… Щодо себе, скажу таке: я з міста Біла Церква, яке славиться тим, що це батьківщина видатної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. З 2014 року це військове формування брало участь у війні на сході України. Я тоді навчався в університеті, а коли приїздив додому, бачив з вікна квартири, яка розташована неподалік військової частини, як звідти постійно рухаються колони бронетехніки. Окрім того, мене батьки виховували так, що найбільша цінність, яка у нас є, – це держава та її ідентичність. На цих принципах зростав і як митець – з думкою, що хочу розвивати саме українське.
Коли прийшов на проєкт, зрозумів, що окрім того, що мало хто спілкувався там українською мовою, серед учасників ще й багато росіян. Ну і тут варто зазначити, що переможцем восьмого сезону в 2015 році став танцюрист із Москви, що дуже сильно приховувалося телеканалом СТБ. До речі, ми всі жили тоді в одному готельному комплексі. Звісно, спілкувалися. І я добряче на собі відчув нотки шовінізму з боку російських "братів".
Навіть мала місце ситуація, коли деяка частина конкурсантів відмовилася від спілкування зі мною. Це сталося вже після того, як проєкт закінчився – ми підтримували звʼязок з учасниками талант-шоу в соцмережах. Я з подивом дізнався, що переможець нашого сезону їздив у Севастополь з виступами, коли вже Крим був анексований. Виставив цю інформацію на своїй сторінці – і понеслося. Мовляв, яка тобі різниця, навіщо рахуєш чужі гроші – отака маячня звучала. На цьому наша комунікація перервалася.
Знаєте, в мене дуже дивні спогади того часу. З одного боку, вдячний проєкту, тому що він засвітив моє ім'я. Я отримав дуже багато знайомств, деякі з яких переросли в міцну дружбу. З іншого, мали місце просто дикі історії, про які вам розповів.
– Серед членів журі проєкту того сезону були судді, які з початком великої війни залишили Україну. Влад Яма виїхав до США, а Тетяна Денисова опинилася в Росії.
– Відверто кажучи, мені куди комфортніше було спілкуватися з Костею Томільченком – третім членом журі. Ми і досі з ним підтримуємо дуже хороший зв'язок. Бачимося, коли десь пересікаємося по роботі. Це чудова людина, залишається з родиною в Києві, працює.
З Владом Ямою був теж дуже добре знайомий. Після проєкту ми перетиналися. Ну що я можу сказати... Не хочу і не буду засуджувати людей, які виїхали з країни. У кожного на те є свої причини. Мене дивує інше: маючи таку авдиторію в соцмережах, вплив на людей, медійність – це все ж можна було б успішно використовувати на користь нашої держави. Знаєте, як ми називаємо його в нашій спільноті? Влад Маяма. Я вважаю, що для танцювального товариства та й для шоу-бізнесу загалом ця особистість втрачена. Він не має вже тієї довіри. І вона навряд чи з'явиться. Тому що українці – народ з хорошої пам’яттю. Звісно, ми зараз говоримо про свідомих представників нації.
Ну а пані Денисова для мене, в принципі, була втрачена ще з того моменту, коли подалася до Росії. І я взагалі не бачу сенсу її тепер згадувати в нашому публічному просторі. Мабуть, мало хто знає, але 24 лютого 2022 року Таня перебувала в Києві, де брала участь у зйомках шоу "Танці. World of Dance" для каналу СТБ. Тобто вона все бачила та знає правду про війну.
– А як ви охарактеризуєте колег, які народилися та виросли в Україні, але продовжують жити та працювати в Росії? Ба більше, прославляти Путіна, як, наприклад, балетмейстер Сергій Полунін, що родом з Херсона?
– Полунін – це людина взагалі без розуму, там просто пташиний інтелект. Особисто я з ним не знайомий, але у нас є дуже багато спільних знайомих, від яких багато чого чув. Що тут скажеш… Мені дуже подобається твердження політичного експерта Віталія Портнікова про те, що є велика різниця між громадянами України і людьми, які просто колись народилися в Україні. От Вася Козар, наприклад, який став переможцем одного з сезонів шоу "Танцюють всі!" в Україні. Хлопець з Мукачева, коли приїхав до Києва, довгий час розмовляв лише українською. А за кілька років до російського вторгнення засвітився в Москві й там залишився. А вже після вторгнення режисерував льодове шоу російській фігуристці та дружині прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова. Вона, до речі, теж, як відомо, родом з України.
І такого там дуже багато. У березні 2022 року мене сильно почали, вибачте на слові, курвити всі ці історії. Я тільки-но відвіз до кордону дружину, яка поїхала з нашим котиком до Данії. Поки їхав до Києва, стільки всього передумав. І повернувшись додому, створив в Instagram сторінку, куди якийсь час регулярно постив інформацію про зрадників.
Я не вважаю таких людей українцями. Це звичайні паразити, які нічим не кращі за будь-якого військового Російської Федерації. Це люди, про яких, в принципі, навіть не бачу сенсу і згадувати. Як і про російську мову – от який з неї зиск? Вона мені зараз здається абсолютно непотрібною. Ну для чого? Я розумію, для чого мені англійська мова. Польську хотів би вивчити. А російська? Не бачу в ній ніяких перспектив.
– Ми знаємо, що українські митці нині відмовились працювати з російськими творами. Однак не всі. Зокрема, на початку цього року наше видання писало, що Олександр Стоянов, колишній прем'єр Національної опери та на той час чоловік народної артистки України Катерини Кухар, прославляє в Європі російську культуру. Артист із компанією колег їздив з балетом "Лебедине озеро" на музику росіянина Петра Чайковського містами Німеччини.
– Зараз я один з тих діячів, які активно і агресивно в плані риторики виступають проти виконання українськими артистами творів російських митців. На момент початку повномасштабного вторгнення я ще був солістом театру "Київ Модерн-балет". І 24 лютого 2022 року в нас була запланована вистава "Лебедине озеро" в столичному Жовтневому палаці. Напередодні, 23 лютого, ми з колегою під час перерви в репетиції активно моніторили ситуацію, яка дуже швидко загострювалася. Я з жахом констатував: "Боже, нам не можна це завтра показувати. Це ж такий крінж на тлі того, що відбувається". Грати наступного вечора нам таки не довелося.
Театр "Київ Модерн-балет" одразу відмовився від вистав на музику російських композиторів. І тих, що поставлені за якимись літературними творами їхніх письменників. Тим часом мені ще довго приходили запрошення поїхати на гастролі в Європу, потанцювати в "Лускунчику" або "Лебединому озері". Але одразу відповідав, що зі мною про таке навіть не варто починати розмову. Згодом спілкувався з європейськими артистами, які працюють у Литві. Вони розповідали, що їхній театр на знак солідарності з Україною відмовився від творів Чайковського, хоча ці вистави робили дуже великий відсоток каси.
А тим часом такі українці, як Олександр Стоянов та Катерина Кухар (яка, щоправда, максимально відмежується від всього цього), продовжували виступати з Чайковським. Я знаю їх особисто – казав в очі, що думаю про це все. Ну а як так? Тоді литовці починають запитувати: "Як же виходить, що ми відмовляємося, а українці спокійно їздять з виставами?" Чи продовжує Стоянов таке робити зараз? Звісно! Він мене заблокував у соцмережах, і його компанія Grand Kyiv Ballet, яку очолює. Мабуть, щоб не діставав, але в мене руки довгі (сміється). Все, що необхідно, отримаю. Цікаво, що в період, коли активно виступав з інформацією про Стоянова та Кухар, на нашу компанію та на мене зокрема була організована атака ботів. Нічого, з успіхом пережили.
Я дуже сильно перепрошую, але вважаю артистів, які не гидують подвійними стандартами, абсолютно нерозумними. Тяжіючи до російського, вони тим самим демонструють світу, що у нас немає нічого видатного. Вони стверджують: ми популяризуємо Україну саме через виконання. І, мовляв, це не російські твори, це вже світова класика. Чайковського не викреслюємо, тому що він "подібно до Моцарта чи Шекспіра, належить всьому людству". Таке офіційно заявила компанія Стоянова, коли їх вкотре спіймали в Європі з "Лебединим озером".
От як таким людям пояснювати, що Російська Федерація століттями вкладала величезні кошти в експансію своєї культури, бо це зброя? І як би ми не старалися, як би не шукали українське коріння у Чайковського, сам він себе вважав росіянином. І тоді як нам пояснити пересічному американцю чи європейцю, за що ми воюємо, якщо у нас, виявляється, навіть культура однакова? А це ж ми, українці, самі розмиваємо кордони різниці між Україною та Росією.
Такі паралелі я публічно проводив, коли Україна якось понад шість місяців чекала допомогу від США, а Олександр Стоянов привіз в Америку Чайковського. Ще й на телебачення поперся, розповідав там, що його родина залишилася в Києві, під обстрілами. А попри все, мовляв, ми продовжуємо творити, приходьте до нас завтра на Чайковського… Дякувати Богу, зі мною співпрацюють у проєктах люди, позиція яких абсолютно чітка. Я впевнений, що у нас не буде ситуації, коли доведеться за щось перепрошувати в плані громадянської позиції. І я вірю, що ми зможемо дати поштовх розвитку української культури, особливо танцювальної.
– А як ви ставитеся до наративів про те, що український балет є лише частиною "великого російського" мистецтва?
– Твердження, що російський балет – номер один у світі, абсолютно не відповідає дійсності. Це вид мистецтва, в який інвестовано росіянами мільярди доларів, щоб його так позіціонували в світі. Але не такий вже він і великий у плані значимості, той Большой театр. Окрім того, багато "зірок російського балету" все ж таки вихідці з України. Вони тут народилися, виросли, потім їх заманили якимись преференціями туди, вкрали їхню свідомість, зробили з них росіян.
– Ілле, влітку 2022 року ви з однодумцями створили танцювальний театр Insha Dance Company. В чому родзинка вашого колективу?
– Передусім варто зазначити, що на масштабному рівні ми зараз є чи не єдиною незалежною компанією. Тобто такою, над якою не висить вся ця тяглість репертуарного плану, виконання якихось державних замовлень. Ми вільні художники, які створюють культурний продукт таким, яким хочемо його бачити. Це, мабуть, мрія багатьох хореографів, балетмейстерів, постановників – мати можливість ставити лише те, що хочеться. А ми це робимо і намагаємося виносити на велику сцену. І триматися у вищій лізі.
Чим ми відрізняємося від наших колег – театрально-танцювальних гігантів? Підходом до створення репертуару, до комунікації з глядачем. Ми поставили собі за мету впроваджувати певну революційну діяльність у нашу творчість, трошки переінакшити танцювальний театр, не змінюючи його традиційності.
– У жовтні та листопаді ви поїдете в тур українськими містами – це перший досвід гастролей?
– Справді ми вперше їдемо в тур Україною. З одного боку, це надзвичайно захопливо, з іншого – дуже складно, що трохи лякає мене як організатора. Раніше, ще до створення нашого театру, маючи кілька непоганих вистав, я намагався комунікувати з продюсерськими агентами. Мовляв, давайте покажемо, повеземо. Однак співпраця якось не складалася. І тоді прийшло розуміння, що треба все робити самим. На щастя чи на жаль, не знаю, побачимо вже після туру. Принаймні нам вдалося отримати цю можливість.
У Києві ми вже бачимо, що, ймовірно, до початку наших виступів вільних квитків у продажу не залишиться. В Івано-Франківську ми будемо комунікувати з глядачами в Театрі імені Івана Франка, у Хмельницькому – в обласній філармонії, у Львові – в Театрі імені Марії Заньковецької у Львові. До речі, у нас давно була мрія показати вистави саме в цьому театрі. Є версія, що саме з цієї сцени починалась історія українського балету як такого.
– Для глядачів, які ще не купили квитки, але вже зацікавилися вашою творчістю, розкажіть трошки про ваші вистави.
– У минулому сезоні ми дуже активно показували в Києві нашу роботу "Д.І.М". Ця пластична вистава стала унікальною театральною подією, про яку написали практично всі українські медіа. В цьому сезоні ми хочемо повезти "Д.І.М" в інші міста, а Київ побалувати хітовим балетом-антиутопією "1984. Інша", за мотивами твору Джорджа Орвелла. Виставу супроводжуватиме музика від лавреатки премії "Оскар", розкішної композиторки Гільдур Гуднадоттір, авторки саундтреків до фільмів "Джокер" та "Чорнобиль".
Другою виставою буде новинка в нашому репертуарі – балет Anima Oscura. Цей твір поставлений італійським хореографом Франческо Аннаруммою на музику Джованні Батисти Перголезі. Музичною основою балету є твір Перголезі Stabat Mater, визнаний мистецький шедевром та однією з найвизначніших композицій XVIII століття. Думаю, що вибагливий глядач однозначно знає цей музичний твір.
Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з оперною зіркою Людмилою Монастирською – про таємну зброю РФ, російську музику за кордоном і компліменти Пласідо Домінго.
Ще на OBOZ.UA розмова з примою-балериною Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка Христиною Шишпор – про несолодке життя українців за кордоном та інтриги в балетному світі.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки.