Відео дня
"Москва – це філія Києва". Олексій Кирющенко – про розмови з Зеленським, подарунок від Кошового на 60-річчя та український паспорт
Олексій Кирющенко народився і виріс в Україні, довго жив та працював у Росії. Знімав проєкти і в Україні, зокрема співпрацював зі студією "Квартал 95", працював над серіалами "Свати", "Папік", "Родичі". Він автор сценарію та режисер найгучнішої української телероботи – "Слуга народу". Після перемоги Володимира Зеленського на виборах президента займався розробкою концепції телеканалу "Дім". Нині продовжує знімати кіно в Україні.
OBOZ.UA зустрів Олексія Кирющенка на прем'єрному показі фільму "Коли ти вийдеш заміж?", який відбувся в одному зі столичних кінотеатрів. Режисер розповів про те, як отримав українське громадянство, прокоментував чутки навколо серіалу "Слуга народу", а також скандали довкола свого імені.
– Олексію, зізнаюся, в очікуванні нашої з вами розмови, за спиною чула перешіптування: думали, він у Росії.
– Я в Росії? У мене вже п'ять років українське громадянство, щоправда, чомусь продовжують писати, що маю лише посвідку на проживання. Знаючи чудово, що це не так.
– Як відомо, набути українського громадянства – завдання не з легких. Яким був ваш шлях?
– Я народився у Харкові, мешкав у Дніпропетровську, потім – у Харківській області. Після школи вступив до Дніпропетровського театрального училища. Пішов до армії і знову повернувся до Дніпропетровська. Потім перша дружина підбила вступити до Щукінського училища у Москві. Але я завжди казав, що Москва – це філія Києва (сміється). У російському театральному виші мене виховували євреї та українці. А з 2012 року я фактично вже більше мешкав тут, ніж там. Згодом отримав посвідку на проживання, потім – паспорт. Найбільше хвилювався з приводу набуття громадянства мій батько. Тато, мама, брат – усі жили тут, тут поховані. Син у мене служить, він офіцер ГУР, великий патріот України. Є ще три дочки. Один онук, три внучки.
– Де вас застало повномасштабне вторгнення?
– У Києві. І, мабуть, місяці чотири я з дому не виходив. Окрім того, напередодні подав заяву на відмову від російського громадянства. Мені всі казали: не відпустять, бо так зазвичай стається. Але за п'ять днів мені подзвонили з російського посольства, мовляв, здавайте документи. Мене юрист потім із телеканалу "Дім" просить: підтвердьте. Я говорю: "Як?" – "Може, ви з'їздите, візьмете довідку?" – "Ви "Вікіпедію" бачили? Кирющенко – антипутінський канал "Дім". Ви хочете, щоб я одразу до в'язниці поїхав?".
– Чим ви зараз займаєтеся? Знімаєте?
– На мою думку, вже все знято. Ну, вийшло так, що я зняв – наприкінці березня буде прем’єра мого нового фільму "Раша гудбай". Зняли чотири серії, із них зробили повнометражне кіно. Працювали над фільмом на Закарпатті, у Києві.
– Ходять чутки, що створення "Слуги народу" – це була запрограмована передвиборча кампанія.
– Ні, це не так. Гадаю, просто зійшлися зірки. Й історія стала зовсім невипадковою, бо на той момент шукали нових осіб. У президенти ж мав іти Вакарчук, на мою думку, на нього ставив Захід. А він відмовився. Та й Зеленський… Ми стільки про це розмовляли – багато й довго. Він: "Ну як же "Квартал"? Ні, політика – не моє". Я кажу: "Ти ж політичний сатирик. Критикуєш, хочеш, щоб вони стали кращими. Вони не стають, ти ще зліше критикуєш. Але все одно все залишається як і раніше. Можливо, треба помінятися місцями? Для мене Зеленський на той момент був людиною доби відродження. Ніколи від нього не чув за спиною про жодну людину поганого – ось чесно. Він роботяга, завжди прагнув робити діло".
– Коли ви спілкувалися востаннє?
– Десь якісь рідкісні переписки – таке відбувається. На день народження, наприклад. Ось улітку мені виповнилося 60 років. Що ж йому не привітати? Особисто не приїжджав. З початку повномасштабного вторгнення я з ним не бачився жодного разу. Ну й навіщо йому зустрічатися зі мною? Я не маю жодних посад – нічого такого.
– А якщо зателефонуєте, він відповість?
– Ні-ні. Він не візьме слухавку, думаю, десь валяється чотири телефони. Завжди читає Єрмак, але ніхто не відповідає. Я філософськи до цього ставлюся: президент зараз живе зовсім в іншому світі. Багато думав і міркував про все це. Треба було чи не треба було йому йти… Ну, звичайно, теж розумію, що має бути все-таки підготовка.
– Ви вважаєте, що Володимиру Зеленському було рано ставати президентом?
– Я вважаю, що всім президентам зарано. Має бути, повторюся, певна підготовка. Ці люди повинні приходити на таку посаду з досвідом, командою – найкращими з найкращих. І бачачи перспективу на багато років наперед. Он у Китаї на 120 років перспектива розвитку. А у нас?
– Цікаво, якщо вам виповнилося пів року тому 60 років, ви, виходить, пенсіонер?
– Виходить, так (сміється). Яка пенсія? Від держави – нічого. Може тому, що ніде не працював? Ну був членом Наглядової ради Українського культурного фонду, входив до складу комісії, яка обирала кінопроєкти для державного фінансування. Хоча маю три освіти. Як жартував мій батько, дурню однієї мало. Я зняв близько ста проєктів, стільки ж зробив вистав. Я працюю зазвичай не за гонорар, у мене є роялті як у співпродюсера.
– Один із ваших проєктів – серіал "Моя прекрасна няня". Як ставитеся до Сергія Жигунова, який багато знімався в Україні, знає всю правду про війну, але тиражує одне за одним пропагандистське кіно в Росії?
– Він дуже складна людина. Коли Володимир Зеленський став президентом, у 2019 році Жигунов покликав мене на Сахалін у журі кінофестивалю. Президент каже: "Давай, їдь. "Слугу народу" там покажеш". Презентували на стадіоні чотири серії. А там, як відомо, Путін – хубло (мова йде про епізод серіалу, в якому нібито новоспеченому президентові Голобородьку пропонують обрати дорогий годинник. Прем'єр-міністр України, роль якого грає актор Стас Боклан, пропонує кілька іменитих брендів на вибір і перераховує їх назви. Зупиняється кіногерой на годиннику швейцарського бренду Hublot (у вимові остання буква опускається). Такі годинники, згадує він, носить президент Росії Володимир Путін. – Ред.). Проте фільм зустріли оплесками.
І коли було закриття фестивалю, там трапилася якась технічна затримка, я скористався цим – акапельно дав у мікрофон "Чорнобривці" (у мене перша освіта – музична драма). Опісля – черга вишикувалася з охочих поспілкуватися. І з'ясувалося, що губернатор там родом із Києва, мер – із Харкова. І ще сто людей наших у владі.
І я не чув жодних обурень щодо України, просто всі плакали, обговорюючи те, що відбувається. Приїхав, сказав президенту: "Криму поки що немає, а Сахалін приєднав". Із Жигуновим після цього нас життя не зводило більше разом, не спілкувалися жодного разу. Але наскільки мені відомо, у нього дружина має проукраїнську позицію, принаймні на початку великої війни писала антивоєнні пости у соцмережах. Ну а він людина, повторюся, складна. Може тебе гладити, а повернешся – ніж у спину встромить. Хитрий, але, до речі, у роботі це йому не надто допомагає – у нього майже все провали. Він завжди залишається винен. Такий ось як Шаталін – його герой у серіалі.
– У вас залишились у Росії близькі?
– У мене старша дочка там, працює в англійській компанії, знає чотири мови. Молодші – тут. Різниця між дітьми понад 30 років. Старшій дочці – 36, сину – 30, молодшим – шість і два з половиною роки. Офіційно це другий мій шлюб, як мені здається (сміється). Якось мій брат написав на першому шлюбному свідоцтві: "Будь проклятий той день, коли я став ідіотом" (сміється).
З приводу друзів у Росії, є там наші люди, але спілкування у нас складається не дуже часто. Серед колег – і поготів. Ну, припустимо, я знімав "Між нами, дівчатка" – гарна була атмосфера на знімальному майданчику, але зараз припинилося спілкування з усіма з цього проєкту. Як вони мене любили, але тепер – ні з ким. Є в мене там куми, друзі дитинства. Вони все розуміють, не піддаються впливу зомбоящика. Моє нове кіно якраз про це. Вся рідня головної героїні в Ужгороді, а вона у Горлівці, повелася на пропаганду. Думає виїхати до Росії, але опиняється на Закарпатті. Грає Катерина Варченко – просто чудова акторка, із глибиною. Андрій Ісаєнко – дуже гарний. Ну й Олексій Нагрудний – давно його знаю.
У нас молодь, скажу вам, чудова. Вони справді грають, не кидаються текстом, як іноді буває. Талантів повно, дуже самобутні, чуттєві. Що стосується самого виробництва, у кіно головні три речі: сценарій, сценарій та сценарій. А потім – гроші, гроші, гроші (сміється).
– З ким з акторів "Слуги народу" підтримуєте спілкування?
– З усіма. Зі Стасом Бокланом ми весь час на зв'язку. Із Женею Кошовим, Володимиром Горянським, Віктором Сарайкіним, Сергієм Калантаєм, Оленою Кравець. Усіх бачу іноді. Ось Кошовий приїжджав до мене на ювілей, велосипед подарував. Сергій Шефір (директор та засновник "Студії Квартал-95", до 2024 року – перший помічник президента України. – Ред.) купив класний алкоголь 1964 року. Йому напередодні теж виповнилося 60, я пожартував: "Це тобі, напевно, подарували, а ти передарував". Щиро кажучи, святкувати не планував, бо не час – це зрозуміло. Але потім якось нудно так стало, написав усім: допоможіть пройти цей день разом. Невістка взялася організувати все, зімпровізували у дворі. Ну, щось вийшло.
– Торік навколо вашого імені спалахнув скандал у медіа. Стало відомо про ваше входження до складу компанії, яка займається постачанням дронів, а також іншої – енергетичної, яка отримала держконтракти. Навіщо це вам?
– А чому Ді Капріо відкриває ресторани, а П'єр Рішар займається вином? Ну, втомилися люди, перемикаються на щось інше. Коли мені телефонували журналісти з питаннями, я чемно відповідав, що не хочу спілкуватися. Відмовився й особисто розмовляти з журналісткою. Ну, а потім у сюжеті спочатку все було начебто ввічливо, а далі – монтаж. Я сам режисер, знаю, як це робиться. Але нічого не хочу нікому доводити.
Ви самі прокурори собі. Якщо вважаєте, що я десь переступив межу, у нас стільки видів правоохоронних органів. Ідіть, скаржтеся, хай розбираються. Навіщо до мене приходити? Щодо виробництва дронів, там ситуація така. Ці люди – КПІшники – десять років усе це винаходили. Я знаю їх дуже давно. І коли на них раптом почали наїжджати, віджимати, підставив плече, щоб підтримати. Повірте, там творився жах: виробництво навмисно руйнували, було дуже багато несправедливості.
Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з актором Лесем Задніпровським – про "патріотів"-втікачів та велику брехню з минулого.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!