"Євреї та араби теж "брати". Як це нам допомагає?" Ейнат Кляйн – про війну в Україні, знакові слова Голди Меїр і те, за що поважає Андрія Макаревича

Корінна киянка Ейнат Кляйн – професійна мандрівниця, журналістка, бізнесвумен та дружина лідера рок-гурту "Машина времени" Андрія Макаревича – попри те, що вже 20 років живе в Ізраїлі, дала інтерв'ю українською мовою ексклюзивно для OBOZ.UA.

Відео дня

Вона пригадала своє дитинство та юність у Києві, розповіла про еміграцію, подружнє життя та кого поважає з російських знаменитостей. Також Ейнат висловила думку, якою має бути державна мова в Україні, чи можливе перемир'я між українцями та росіянами та яким бачить закінчення війни.

– Ви народилися в Києві, закінчили там школу, університет. Розкажіть, що пам'ятаєте зі свого життя в Україні та чи залишилися близькі для вас люди? З ким підтримуєте зв'язок?

– Я й справді перші 20 років життя провела в Києві. Пам'ятаю усе, що має пам'ятати людина у тому віці: літній відпочинок у бабусі з дідусем у Хмельницькому, гімназію, у котрій навчалась, журфак, який закінчила. Також перші місця роботи, друзів тощо. Як бачите, також пам'ятаю українську мову (усміхається).

Так сталося, що дві мої найближчі подруги з дитинства та юності давно живуть в Америці та Канаді. На щастя, зараз ми бачимось досить часто, навіть частіше, ніж раніше. Крім того, у Києві залишились родичі мого батька, його мати, сестра та її діти. Звісно, кожен день приносить нові хвилювання за їхні життя.

– За майже 20 років в Ізраїлі ви відвідували Україну? Коли були востаннє?

– До початку повномасштабної війни мої батьки залишались у Києві, і я відвідувала їх кілька разів на рік. У березні 2022 року вони переїхали до Ізраїлю, і з того часу в Україні я не була. Сподіваюся, можливість повернутись у місто мого дитинства і випити кави в улюбленій кав'ярні настане якомога швидше. Нині вважаю такий туризм не етичним...

– А яка ваша позиція щодо мовного питання? Звучать різні думки: то воно "не на часі", то Україні нібито потрібні дві, а то й три державні мови (англійська і російська).

– Як бачите, я відповідаю на ваші запитання українською (усміхається). На мою думку, державною мовою України має бути українська.

– Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, багато медіа писали, що ваш чоловік Андрій Макаревич покинув РФ. До того, виходить, ви жили на дві країни?

– Ні, це неправда. По-перше, Андрій був пов'язаний з Ізраїлем ще задовго до нашого знайомства. По-друге, коли почалося вторгнення РФ в Україну, ми перебували в Ізраїлі, тому що я була на дев'ятому місяці вагітності, тож ніхто нікуди не тікав. По-третє, не бачу зараз ніякої можливості для життя на дві країни. У нас є улюблений дім в Ізраїлі. Саме ця країна для мене – мій єдиний дім.

– Читала, що юною ви щонеділі швидко заварювали собі чай, щоб о 10 ранку вже насолоджуватись ним під улюблену програму "Смак" з Андрієм Макаревичем. Які відчуття у вас тепер, коли знаменитість із телевізора – ваша половинка, з якою можна пити чай щодня? Ви часто взагалі готуєте та їсте разом? Особливо з появою дитини.

– Так, є в цьому сантимент. Зараз я вже звикла, і, звісно, моє ставлення до Андрія – це ставлення дружини, жінки, друга. А от коли ми тільки познайомилися, так, мені був потрібен деякий час, щоб у голові перемкнути зображення з телевізора на реальну людину. Зараз пригадую це з усмішкою. Готувати ми обоє дуже любимо, інколи навіть сперечаємось, кому належить кухня сьогодні. Але це все на рівні жартів. Велике щастя, коли можна повернутися втомленою додому, а коханий чоловік готує тобі вечерю. Обожнюю!

– Разом із чоловіком ви створили цікавий проєкт "Простори маленької країни" про святі, не туристичні місця Ізраїлю. Як виникла ця ідея та звідки у вас така сильна любов до цієї країни?

– Моя любов до Ізраїлю звідти ж, звідки любов українця до України. Протягом тисячоліть в усіх єврейських текстах згадується повернення до Сіону, на Землю Ізраїлю. Можна назвати це культурологічним кодом, можна сказати, що це вже вшито в ДНК. Євреї до Ізраїлю не емігрують, а повертаються. Тому кожен метр моєї країни для мене має значення, дарує натхнення та і загалом – один із сенсів життя.

Автором фільму став Ілля Аксельрод, чудовий, талановитий стендапіст та режисер. Стрічку ми знімали за участю Ради поселень Юдеї та Самарії. На мою думку, вийшло легке, цікаве кіно, котре показує як туристам, так і ізраїльтянам унікальні місця країни, про які багато хто навіть не здогадується.

– Розкажіть про своє життя в Ізраїлі? Яким воно було, коли ви тільки туди переїхали, і тепер?

– У мене чудове життя. Я приїхала молодою студенткою, зараз у мене самої вже сім'я, дитина, дім, відповідальність. Я вважаю, що йду надзвичайним, гармонійним шляхом і маю повну свободу робити те, чого прагне серце. За це я дуже вдячна Ізраїлю, своїм близьким і, безумовно, вдачі.

– Якими були ваші відчуття, коли у 2022 році на країну, де ви народилися та зростали, напала Росія? Та вже буквально наступного року ХАМАС атакував Ізраїль?

– Як вам сказати. Я була на 9-му місяці вагітності, а мої батьки та бабусі – під обстрілами у Києві. Досі не розумію, як я змогла, по-перше, це все пережити, по-друге, перевезти їх до Ізраїлю, не з'їхавши з глузду. Пам'ятаю, просила тоді ще майбутнього Ейтана не народжуватися, доки я не вирішу всі питання. Тоді нам дуже допомогла організація "Натів" та особисто Бенні Бріскін, завжди буду їм вдячна.

Що стосується почуттів, тут я не можу не погодитись із Голдою Меїр, яка казала: "Якщо твій ворог погрожує тебе вбити, треба йому вірити". На превеликий жаль, дивовижна кількість людей не вірила погрозам у 2014 році, не вірила у 2022-му. Тепер, мені здається, наратив в Україні змінився.

Те саме стосується й Ізраїлю. 7 жовтня 2023 року трапилась найстрашніша для євреїв катастрофа із часів Голокосту. Я вірю тим, хто погрожує мене вбити, і повністю позбавлена ілюзій щодо можливості урегулювання з ворогом, чия система координат відрізняється від моєї. З ворогом, головною метою якого є моя смерть, з ворогом, котрий діє ірраціонально. На мою думку, у цій ситуації в України та Ізраїлю є багато спільного, тому між нашими країнами має бути особливе порозуміння.

– Звідки виникло хобі, яке переросло у ваш бізнес – виноробня?

– З часів коронавірусу. Ще до ковіду в Ізраїлі я проводила домашні дегустації, співпрацювала з винарнями та навчалась у "винному" інституті WSET. Коли під час ковіду з'явилося багато вільного часу, ми з Андрієм вирішили, що просто хобі може стати чимось більшим, і підняли його на наступний рівень.

– У вашого сина Ейтана схоже ім'я з вашим. Хто автор імені та в яких традиціях його виховуєте?

– На івриті моє ім'я та ім'я сина зовсім не схожі, мають різні літери та по-різному вимовляються. Ім'я для Ейтана обрав Андрій з шорт-листа, який я йому запропонувала. У перекладі Ейтан означає "незламний".

Першочергово намагаюсь виховувати його чуйним, делікатним, ввічливим. У другу чергу для мене дуже важливо, щоб він любив свій дім, своє оточення, мав у житті вищі цінності. Але зараз він ще замалий для таких категорій. Поки що його найбільше турбує, як працює екскаватор та чи дозволять йому з'їсти морозиво (усміхається).

– Чи підтримуєте контакти з дітьми чоловіка? Син Андрія – Іван засвітився в скандальному російському серіалі "Слово пацана. Кров на асфальті", який ще й називають рупором російської пропаганди. Не знаєте, як так вийшло? Все ж тата називають головним критиком Путіна.

– Я була б дуже рада частішому спілкуванню з ними, вони всі – чудові люди, вже дорослі, зі своїм життям, інтересами, кар'єрою тощо. На жаль, ми живемо в різних країнах, і це багато що ускладнює.

– Про вас дуже мало писали українські медіа, зате російські не можуть забути. Ваш коментар в Instagram під постом відомого нейрохірурга в Росії – Андрія Кащеєва викликав там великий резонанс, пропагандистка Маргарита Симоньян обізвала вас фашисткою і не тільки. Як ставитеся до таких звинувачень?

– Мені абсолютно байдуже, що пишуть про мене російські медіа. У мене є багато більш цікавого читання, аніж Симоньян.

– Як вважаєте, чи є у Росії шанс у майбутньому позбутися гомофобії, фашизму, шовінізму та стати вільною демократичною країною?

– Ми завжди сподіваємось на краще, так?

– Українці та росіяни – "брати"? Чи є сенс із ними спілкуватися і намагатися щось донести?

– Євреї з арабами також "брати", але як це нам сьогодні допомагає? Бачу у цьому слові ще одну можливість для маніпулювання та підміни сенсів. Я вважаю, що зараз Україна має усі можливості та інструменти для визначення власного шляху, самоідентифікації та вибору вектора розвитку.

Тільки Україна сьогодні може вирішувати, хто для неї брат, а хто ні, і ніхто немає морального права вирішувати це за неї.

– Кого з російських знаменитостей поважаєте за їхню позицію?

– Я поважаю свого чоловіка. Я поважаю всіх тих, знаменитостей чи простих громадян, хто, незважаючи на втрату якихось матеріальних благ, зайняв однозначну позицію, тому що бувають у житті ситуації, коли ти як людина просто не маєш права не мати позиції чи не виказувати її.

– Яким ви бачите завершення війни в Україні? Що має статися, щоб добро нарешті перемогло зло? Що б ви хотіли побажати українцям у цей нелегкий для них час?

– Я бачу цей день великим святом, коли усі, хто втратив свій дім, зможуть його відбудувати та щасливо жити у мирі, безпеці та спокої. На жаль, це свято буде зі сталевим присмаком у роті, тому що втрачені життя не повернути, зламані долі не виправити. Усю ту пролиту кров не перелити назад у вени.

Але я бажаю усім українцям та тим, для кого Україна є рідною країною, якомога скоріше повернути собі свій дім та будувати в ньому вільне, самостійне життя і ніколи більше не бачити війни на своїй прекрасній землі.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з голлівудською акторкою Софією Санчес – про булінг через синдром Дауна, секрет фільму "Барбі" і пошук рідних батьків з Дніпра: "Я українка, хоч і не розмовляю українською".

А ще на OBOZ.UA – інтерв'ю з португальським журналістом Іренеєм Тейшейрою – про російську мову, "один народ" і те, як чужа війна змінила його життя: дружина пішла в ЗСУ, а він став адвокатом України.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!