Відео дня
"Чому кинулися, як ошпарені, все змінювати?" В’ячеслав Довженко – про запізнілі кроки влади та скандал із прізвищем Зеленський у своїй виставі
Зірка фільму "Кіборги" В’ячеслав Довженко зіграв головну роль у картині "Інший Франко", яка обіцяє стати непересічною подією в українському кіно. Історична драма відсьогодні, 8 лютого, стартує на великих екранах.
OBOZ.UA поспілкувався з артистом під час допрем’єрного показу стрічки в Києві. В’ячеслав Довженко зізнався, чому досі ні разу не бачив "Кіборгів", розповів, куди подівся Зеленський із вистави "Хазяїн", де артист грає головну роль, а також пояснив, чому фільм "Інший Франко" дивитиметься замість нього на прем’єрі син Василь.
Картина "Інший Франко" розповідає про вченого та історичного діяча Петра Франка – наймолодшого сина легендарного українського письменника. Петро Іванович був талановитим винахідником, співзасновником руху "Пласт", літератором. Після завершення Першої світової війни (служив на фронті військовим пілотом) став засновником авіаційного підрозділу Галицької армії. Згодом був змушений піти на компроміс із владою, щоб уникнути репресій. Проте не припинив діяльності, яку згодом визнали антирадянською. Доля подарувала Петру Франку лише 51 рік. Вчений був розстріляний у 1941 році.
– В’ячеславе, як ви ставитеся до думок деяких українців, що зараз не час для художнього кіно?
– Певною мірою їх розумію. Ось нещодавно давав інтерв’ю, в якому згадали про заміну символіки на монументальній скульптурі в Києві "Батьківщина-мати". Одні українці раділи цьому, інші дорікали, що не на часі, та ще й, мовляв, шалені кошти пішли на реконструкцію. Я розумію обидві позиції. Але в мене є запитання до наших можновладців: чому ця символіка не мінялася з 1991 року? Чому тільки зараз, коли все так боляче, ми кинулися, як ошпарені, все змінювати? Те, що давно вже мали переломити в своїй свідомості, і найголовніше – у свідомості наступного покоління?
Абсолютно точно можу сказати, що на сьогодні за 30 з гаком років незалежності кілька поколінь ми точно пропустили. Вони не є настільки україносвідомими. От моєму старшому синові Івану 20 років. Коли він випускався зі школи, у його класі тільки троє учнів розмовляли українською мовою.
– У класі моєї дочки, яка має приблизно такий вік, двоє – вона і ще один хлопець.
– От ви прекрасно розумієте, про що я кажу. За 30 років оці покоління ми пропустили. От недалечко від нас зараз стоїть мій молодший син Василь – йому 14 років. І він вже більш свідомий, і його покоління – таке. Але чому ми так важко і довго до цього йдемо? І що робити? Мені здається: щосили працювати. Як писав Іван Франко: "Працювать, працювать і в праці сконать". Це було його життєве кредо. І наш єдиний шлях зараз.
– Що ви знали про Петра Франка, коли бралися за цю роль?
– Практично нічого. Я знав про "Пласт", тому що це неможливо не знати, якщо ти хоч трохи обізнана людина. Але про науковість, переклади, про авіацію – про це нічого не знав. Коли почав дізнаватися, вражало абсолютно все. Пізнаючи цю людину, дивувався, бо це все – він, і він, і він. І це вражає. Інша справа, що багато поставало питань. Найперше: чому про цю історичну постать відомо так мало широкому загалу?
Треба сказати, що цій ролі вже досить великий термін. Вперше фільм було презентовано на Хмельницькому кінофестивалі в 2021 році. До великих екранів він дійшов тільки зараз, як і деякі інші українські картини, через пандемію та війну. Після цієї ролі в мене теж було чимало цікавого, приміром, "Будинок "Слово" – там зіграв Хвильового (драматична історія про наших письменників, яких зібрали в одному будинку, щоб змусити творити в ім'я партії. – Ред.). Але персонаж Петра Франка для мене дуже дорогий.
– А який найдорожчий?
– Так не можна казати, бо це рівноцінно, як запитати у батька, кого він з дітей більше любить. Усі персонажі, які створюєш, дорогі.
– Чи спілкувалися ви з кимось із родичів Франка, працюючи над роллю?
– У мене була можливість побачитися з родичами мого героя, коли мав честь бути запрошеним на відкриття пам’ятника Петру Франку в Нагуєвичах. І ми спілкувалися з правнуком Каменяра певний час. А згодом йому повідомили, що ось цей актор відтворив образ вашого діда. І після якоїсь із бесід він мені сказав: "Знаєте, вам би я, напевне, довірив його зіграти". Сподіваюся, що глядачі скажуть те саме. Дуже в це вірю.
– Як вам живеться зараз?
– Як і всім – щоденно тривожать повітряні тривоги, а ще більше – наше майбутнє. Дуже болить серце за окуповані території. В мене там нікого немає, але все, що там відбувається, дуже близько. І єдиний плюс у цьому жаху, який ми зараз проживаємо, – це те, що я почав цінувати кожен день. Так і треба: боятися втратити людей, які оточують, любити близьких, бо кожен день може стати останнім. Казати дорогим людям: "Люблю тебе". От просто відсьогодні – не забувайте це робити щоденно.
На початку вторгнення я, як і більшість колег, думав, що нашої професії може вже взагалі не бути. Тривожність посилювалася ще й тими обставинами, що розумів: більше нічого не вмію. І не знаю, чи зміг би колись переформуватися, але чітко усвідомлюю, що завдяки глядачам зараз до акторів повертається віра, що все, що робимо, потрібно. Хоча зізнаюся, що досі не відчув, що кіно ожило і все буде в порядку. І ніхто зараз з тут присутніх на презентації фільму не скаже вам, що в нього все нормально. І ніхто не знає, що буде завтра.
– Який час ви не працювали після початку повномасштабної війни?
– Почали працювати десь рік тому. І це не можна назвати потужною зайнятістю, яка була до лютого 2022 року. З меншою силою, з меншими бюджетами та гонорарами, але працюємо.
– Як думаєте, надовго те, що зараз коїться з нами?
– Знаєте, століттями ми з цим вже якось жили. Скільки ще років будемо терпіти, не знаю. Якщо навіть зараз відсунемо ворога до кордонів 1991 року, не факт, що війна припиниться. Якщо жало у змії не забрати – нічого не буде. Поки РФ не розвалиться, нам не буде спокою. Ми маємо це нарешті усвідомити. Перемога настане, коли припинить існування країна-агресор. Тільки так.
– Як згадуєте картину "Кіборги", яка зробила вас знаменитим?
– Дуже тепло, хоча зізнаюся, що жодного разу не бачив фільм повністю. Тому що був у матеріалі, створював це, але багато сцен не увійшло у стрічку з об’єктивних причин, а вони дуже дорогі – і це боляче. І в "Інший Франко" теж не все увійшло, і знову буде боляче (усміхається). Тому я його теж дивитися сьогодні не буду. Але в залі буде мій син, і він мені чесно потім розповість про свої враження.
– Крім роботи в кіно, чи маєте багато ролей у театрі. Як поставилися до скандалу з виставою "Хазяїн", де граєте головну роль (після прем’єри вистави в ЗМІ з’явилася інформація, що один із героїв п'єси на прізвище Зеленський у постановці Театру на Подолі чомусь став Залуським. Через вилучення згадки про літературного тезку президента авторів звинуватили у цензурі. – Ред.)?
– На мій погляд, це абсолютно дурний хайп, який не має ніякого стосунку до вистави. Люди, які дивилися цю постановку, абсолютно чітко це розуміють. А ті, хто підтримав скандал, просто неуважно читали п’єсу Карпенка-Карого. Там дійсно є один з персонажів із прізвищем Зеленський. А автор постановки, режисер Іван Уривський, зазвичай дуже коротить п’єси, ніколи не ставить їх повністю. І як митець має на це право. В процесі роботи в нього вийшли певні скомпільовані герої – і присвоїти те чи інше прізвище збірному персонажу – це от точно було щонайменше непотрібним хайпом з його боку.
Бо вистава сама по собі – це ода корупції. Глядач міг подумати, що автори вставили це прізвище, натякаючи на щось. І щоб обійти незручну ситуацію, просто забрали прізвище Зеленський. А поставили Залуський, бо так звати друга Івана Уривського з Театру Франка. Це актор Ваня Залуський. А вже хто там побачив натяк на якусь цензуру чи зраду – це не так, точно вам кажу. Приходьте і подивіться самі – історія геть про інше. Хоча, знаєте, ми не сильно переживали з приводу шуму навколо постановки, бо будь-яка реклама – це тільки в плюс.
Також читайте на OBOZ.UA, як пройшов у Києві допрем’єрний показ гучної картини про наймолодшого сина Каменяра "Інший Франко".
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!