"Наша совість чиста". Соліст "Піккардійської Терції" – про поїздки в Росію, "Червону руту" в Донецьку та неприємне про пісню-реквієм "Гей, пливе кача"

Заслужений артист України, соліст вокальної формації "Піккардійська Терція", член жюрі Євробачення-2022 Андрій Капраль нещодавно відсвяткував свій ювілей – співаку виповнилося 50 років. Він продовжує жити у рідному Львові та почав викладати естрадно-джазовий вокал студентам.

Відео дня

В інтерв'ю OBOZ.UA артист пригадав участь у фестивалі "Червона рута" у Донецьку та розповів, як тоді приймали гурт місцеві жителі. Андрій Капраль також пояснив, чому "Піккардійська Терція" не може виконувати на кожному концерті знакові пісні "Пустельник" та "Гей, пливе кача", і зізнався, як їм пропонували кошти за підтримку політичних діячів.

– Пане Андрію, користуючись нагодою, вітаю вас із нещодавнім днем народження! Як відсвяткували ювілей?

– У колі сім'ї. Це для мене найкраще. Я не люблю свій день народження. Не моє це свято, чесно кажучи! (сміється). Більше приймаю вітання в день іменин. Відчуваю, що в мене є ангел-охоронець, якщо я отримав це ім'я. Тому це свято важливіше.

Напередодні відбувся концерт з "Піккардійською Терцією" в Києві, а вранці потягом приїхали до Львова. Я зайшов до хати, там мене гарно привітали донечки з дружиною – заспівали "Многая літа". Все як має бути (усміхається).

– Дозвольте зробити вам комплімент: ви маєте дуже молодий вигляд!

– Якщо б не сива борода, то, може, і так! (сміється).

– У середині 90-х років на музичному проєкті "Територія А" виходить одна з ваших знакових пісень "Пустельник", яка приносить публічну впізнаваність "Піккардійській Терції". Та я читала, що ви не одразу прийняли цю пісню, і вона була відкладена аж на рік...

– Ми не були великою частиною "Території А". Все-таки ми вважалися і залишаємося неформатним колективом. Зараз разом із Анжелікою Рудницькою виступали для військових та брали участь у її проєкті "Українське Різдво". Тоді, коли Ігор Добрянський (музичний гурт VAN GOG (ВАН ГОГ). – Ред.), гурт "Турбо-Техно-Саунд", Саша Пономарьов не сходили з телевізора, ми з піснею "Пустельник" з'являлися рідко.

Навіть якщо зараз ми хочемо дати на радіо свою музику, вона не крутиться. І це проблема, бо всі хочуть те, що є модним на цей момент. Щоб продавати рекламу, тобто займатися комерцією, а не нести ідею і пропагувати мистецтво різних стилів.

Ті музиканти, які виступали, коли ми були дітьми, відкривали щось нове, адже це був совок і доступу до музики як такої не було. У цей самий час "Смерічка", "Світязь", Назарій Яремчук, Ігор Білозір із "Ватрою", Володимир Івасюк, "Тріо Маренич", Олександр Злотник, який писав чудесні пісні, створювали просто шедеври!

Але ми це все пережили, все пропустили через себе. Часом руки опускалися, тому що розуміли: скільки можна вже бити лід, якщо під ним ніхто не плаває і ніхто тебе не чує? Тому ми звернули в інший бік, бо якщо ти внизу стукаєш об лід і ніхто не чує, то завжди є той, хто тебе почує, там, на горі.

Мабуть, наприкінці 1993 року Дональд (Володимир Якимець – тенор, художній керівник вокальної формації. – Ред.) написав пісню "Пустельник" і, коли приніс на репетицію, почав грати на фортепіано... Розумієте, є такі пісні, які не звучать під певний інструмент, і, як кажуть у нас, ми її "забакланили" (сміється). Дональд, напевно, вчинив правильно, коли вже десь через рік приніс "Пустельника" знову, і, не здаючи теми, як це все має відбуватися, просто роздав ноти і сказав: "Давайте робити супровід пісні". Коли мої колеги виконали свої партії, він звернувся до мене: "Тепер соло співай" (усміхається).

"Пустельник" щоразу звучить по-іншому, ми ж не фанерщики, ніколи під фонограму не співали. Пісня сама собою складна, і тому потрібно бути в добрій формі, щоб її виконати. Тим більше щороку з нашим дорослішанням вона набирала своєї ваги для кожного з нас.

Був період, коли ми її не виконували, але шанувальники почали просити. Стінг казав, що від пісні Fragile нікуди не дінеться, ця пісня має бути на кожному концерті. А ми розуміємо, що "Старенький трамвай" може бути на кожному концерті, а от "Пустельник" або "Гей, пливе кача" – це вже такі полотна, що їх постійно співати не можна. Після подій на Майдані ми її фізично не могли виконувати, тому що навертали сльози, перетискало горло. Коли був концерт роковин вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні, покійний Сергій Проскурня був режисером-постановником цілого дійства – в небо засвітили прожектори, а ми виконували цю знакову пісню, мабуть, тоді відпустило.

Хоча пісня "Гей, пливе кача" записана ще у 2002 році в альбомі Ad Libitum. Ми її співали за столом з друзями: львівськими художниками та музикантами у кнайпах, де збиралась мистецька тусівка. А потім нам навіть закидали, що ми зробили дуже класний комерційний хіт, записавши під час Майдану "Гей, пливе кача".

Ніхто з нами не погоджував, що це буде реквієм за загиблими. Коли несли перших загиблих: Михайла Жизневського, Сергія Нігояна і Юрія Вербицького, на Майдані була тиша, і в цей момент Євген Нищук, чудовий актор, який був голосом Майдану, взяв наш диск і поставив цю пісню. Ми ніколи не забороняли іншим її виконувати.

– Це правда, що "Піккардійській Терції" пропонували гроші за концерти в підтримку певних політичних діячів?

– Усіх грошей не заробиш, а проблем можна було назбирати, тому не брали участь у подібних акціях. Це наше спільне рішення. Я не хочу, щоб мої діти ходили з опущеними очима через вчинки своїх батьків. У колективі не було жодної людини, яка б, коли можна було "рубати капусту", підтримала такі пропозиції. А потім що? Ходити з "рубчиком" все життя, що ти продався? Скільки нашу земленьку терзали з усіх боків, то як я міг співати, скажімо, за Януковича? Розуміючи, що такі, як він, вбивали моїх дідів і бабів.

Наша совість чиста, і я дуже щасливий, що я в цьому колективі, який завжди ухвалював рішення на користь своєї землі і своїх людей. Багатьох, кого я знав, вже немає: наприклад, однокласник моєї доньки, який свідомо пішов воювати і загинув два роки тому...

Я розумію, що хтось мав взяти цю зброю. І не кажу, що я не візьму її до рук – ніхто ж не знає, як буде далі! Наразі розумію, що наша місія – нести українську пісню і культуру. Якби ми не були чесними з людьми, до нас би не ходили на концерти стільки років. Словами не описати емоції, коли під час виступів перед військовими, перед пораненими до тебе підходить дядько, у якого рука – як моїх дві, який знає, як воювати, який знає, як захищати мою землю, і дякує за те, що я можу відволікти його від війни...

Коли усвідомлюєш, що пластуни під гітару співали "Пустельник", "Старенький трамвай", "Берег ріки", а потім частина тих пластунів воює, а інша частина тренує, виховує дух...То, мабуть, це цього вартує! Та навіть те, що без продюсерського вкладу ми тримаємося стільки років! Років десять, мабуть, жили ідеєю, гризли граніт музичної науки і музичного життя, не заробляючи грошей при цьому. Завдяки пісням Славка Нудика і Володимира Якимця викристалізувався стиль "Піккардійської Терції", тому що акапельних колективів є чимало по світу, але саме в такій манері співаємо тільки ми.

– Після скандалу на Євробаченні у 2022 році ви продовжуєте стежите за пісенним конкурсом?

– Це не мій формат фестивалю, я взагалі не люблю попсової музики. Коли там виступали ABBA, Селін Діон, тоді цей фестиваль ще мав мистецьке значення. Як музикант я чую, що там вся музика фактично крадена по нотах з усього, чого можна, щоб тільки "зліпити" хіт.

– Яким у ваших спогадах залишився знаковий фестиваль "Червона рута" у 1993 році в Донецьку? Як вас тоді приймали місцеві жителі?

– У 1992-му році ми почали з квартету і в тому складі поїхали в 1993 році на фестиваль "Червона рута" в Донецьк та стали там призерами. Найбільше запам'яталось те, що Леніну тапки помалювали білою фарбою на площі. А ще страшний безлад в організації самого фестивалю! Тобто ми не мали що їсти, стали свідками їхніх внутрішніх сварок, вони почали ділити все...

Також Донецьк запам'ятався купою бандитів, хоча не хочу нікого ображати, бо у всіх регіонах України живуть прекрасні люди. Попри те, що там було дуже багато артмистецтва, я не можу сказати, що місто було готове до такої музики. Пізніше ми мали дуже багато історичних розмов, коли приїжджали на концерти в Донецьк і Луганськ. Нам місцеві жителі казали, що їм здається, що все, що пов'язане з мистецтвом, до них просто не пускають. Тобто вони були загодовані "русскім міром".

Ми перед Богом і українським народом чисті, бо в бік сходу ніколи не дивились. Були в Росії всього тричі: раз на честь дня народження Тараса Шевченка виступали в Українському домі в Москві і двічі їздили колядувати на запрошення українців у Сибір. Більше ми не розглядали питання ставати там заробітчанами, ми були так виховані, що для нас все московитське було чуже. З обох сторін по моїй родині всі були вислані до Сибіру, тому я ніколи не мав великої любові до к*цапів. Взагалі за 32 роки нашої концертної діяльності ми могли залишитися в багатьох країнах, де отримували пропозиції, але наше призначення бути тут – в Україні.

– Чи підтримує гастрольну діяльність гурт сьогодні?

– Концерти, які мають відбутися, перенесені ще з грудня, бо ми хочемо, щоб ніхто не постраждав. Ніколи не забуду, як ми давали концерти в Донецьку та Луганську напередодні окупації і потім ледве виїхали. У Маріуполь вже не потрапили, бо він бомбардувався тоді конкретно. Сьогодні ми більше відвідуваємо шпиталі, співаю для наших захисників як із "Піккардійською Терцією", так і окремо, зі своїми піснями.

– Ви продовжуєте розвивати сольну кар'єру?

– Я мав кілька сольних концертів, це трохи інша від "Піккардійської Терції" музика. Коли настав період ковіду, пів року ми не мали ніякої дотичності до концертів, і, очевидно, з мене почало виходити те, що назбиралось роками, а я і не знав, що воно в мені є (усміхається).

Крім того, зараз маю ще нове заняття: я – старший викладач естрадно-джазового вокалу у Львівській національній музичній академії ім. Миколи Лисенка. Думаю, що вже настав час поділитися своїми навичками.

– Раніше ви казали, що мрієте писати картини. До речі, казку про "Львівську ковбаску", яку розповідали трьом своїм донечкам, коли вони були ще маленькі, таки написали?

– Деколи щось там можу олівчиком пошкрябати, але не те, що нема часу, а все-таки я вже старший і став трішки жорсткішим з життям... Я багато чого бачив, багато чого пережив і до багатьох речей зовсім по-іншому ставлюсь, крім цінностей, які є найважливішими в житті. Як би доля не кидала мною, я знаю, що нікому в житті спеціально поганого не зробив. Хіба, може, через те, що я важу 115 кілограмів, комусь випадково став на палець (усміхається).

Зараз настав час, що я надів окуляри, бо треба писати документацію студентську, а мені легше сказати, ніж писати, хоча зараз і час писання. Я думаю, може, начитаю на диктофон казку про "Львівську ковбаску" (усміхається), просто дам комусь, хто зможе її літературно оформити.

– Кого з музичних виконавців можна побачити у вашому плейлисті?

– Коли я за кермом, то часто слухаю радіостанцію Radio Gardens, люблю слухати пісні Джино Ванеллі, Селін Діон, Джорджа Майкла, Гару, Rainbow... Але до цього часу трепетно і щемливо ставлюся до гуртів "Тріо Маренич", Zodiac – це моє дитинство. Ще пригадую, як щонеділі з родиною слухали літургію по радіо "Ватикан", хоча мої батьки не були музикантами. Вони певною мірою боялися переслідувань, бо розуміли, що наші слухання літургії з Ватикана по-різному могли вирішити долю...

У нас навіть був вініловий програвач, пісні "Тріо Маренич" я заюзав просто (сміється). Пізніше вже з'явилися касетні магнітофони. Зараз я пояснюю своїм студентам, як хотів вивчити акорди для гітари на музику Річі Блекмора та як потрібно було поставити касету на олівець і прокрутити її 38 разів! (сміється). Скільки спогадів!

Або коли приїжджали бабусині брати з села, то вночі вони грали на кларнеті та на трубі, співали коляду під вікном... Я багато чого імітував, виходив собі в сад з мітлою і співав усе, що почув десь, а щоб не було тиші, бив по кастрюлях кілька годин поспіль! Не знаю, як моя покійна бабця це все витримувала! (сміється).

Не можу людям пояснити, як у моїй голові звучить труба чи гітара. Вони мені просто звучать і все. І я максимально наближено можу їх відтворити.

– З ким ви товаришуєте в українському шоу-бізнесі та чи вірите в дружбу на сцені?

– У нас є дружба в колективі, незважаючи на те, що ми всі різні і можемо сваритись. Щоправда, до бійки в нас не доходило (сміється). Але я притримуюсь думки, що друзів не може бути багато. Мої найближчі друзі – це насамперед дружина і діти. Це ті, хто завжди поруч.

Ми не були частиною шоу-бізнесу – ось у чому весь парадокс. Ми, напевно, десь є його складовою, але ніколи не були в топі плейлистів. Ми ні з ким не сварились, не було такого, щоб ми приходили, а хтось у наш бік криво дивився. Дружимо із хлопцями з гуртів "С.К.А.Й.", "Мертвий Півень", "Океан Ельзи", із Сашком Пономарьовим. Але в нас є своя ніша. Нам писали, як зцілювалися від нашої музики, як йшли на операції під наші пісні, як народжували дітей.

Хотілося б, щоб ті, хто шукає себе, розуміли, що не все комерційне. І не ставили за самоціль – лише заробляння грошей. Так складається доля, що ті люди, які принесли в світ щось справді важливе, не були оцінені в час свого життя, вони були диваками. Я бажаю всім бути диваками, бо світ складний, і в ньому справді дуже багато зла.

– Це так зворушливо, що називаєте вашими найближчими друзями дружину і дітей... У чому ваш секрет сімейного щастя?

– Життя йде до того, що все одно прийде старість. І хто з тобою залишиться? Звісно, це найрідніші люди. Я вважаю, що секрет сімейного щастя – мудрість моєї дружини, вона дуже розумна людина. Ми всі десь помиляємося, але вона завжди вміє мене підтримати.

А ще вірність. Ми прийшли вінчатися в храм і щось одне одному пообіцяли...

Я прийшов до Того, хто мені дав життя, мої таланти і дуже багато бонусів; подарував цю дружину, дітей і батьків. Їх, на жаль, вже немає, але вони дали мені життя і все, що могли, – любов і підтримку, не будучи дотичними до музики, дали мені можливість стати тим, ким я є. Я розумію, що все, що я маю, це не просто так, тому маю бути вдячним. Я розумію, що від мене це все можуть забрати так само, як дали. От цього я боюсь...

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю із зіркою "Памфіра", акторкою Соломією Кириловою – про нетипову зовнішність, "зраду" в Карпенка-Карого і низькі зарплати акторів.

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з Kozak Siromaha – про "Голос країни", хейт через Ніколаса Карму і причину, чому вважає жінок відьмами.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!