Блог | Намальована імперія, або Чому європейці не знаходили на місці російських "міст"
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Російські правителі, починаючи з Катерини II, захоплюючи нові землі на півдні України та Крим, намагалися переконати Європу, що вони нібито цивілізують ці території: будують нові міста, заселяють їх великою кількістю людей, розвивають торгівлю, промисловість і транспорт.
Для цього російські чиновники почали масово створювати карти захоплених територій, позначаючи на них нові, часто штучно придумані назви, а також показуючи нібито вже "збудовані" міста.
Сьогодні багато істориків і географів вивчають ці карти: "Карту Новоросійської губернії" приблизно 1770 року; "Карту Дніпра, Бугу та нових володінь Росії 1775 року"; "Генеральну карту Чорного й Азовського морів" 1785 року; "Атлас Російської імперії, що складається із 45 карт, виданий у граді святого Петра 1792 року" та інші.
Дивлячись на ці карти, дослідники нерідко вважають, що зображена на них адміністративна й міська структура справді існувала в такому вигляді.
Наприкінці XVIII – на початку XIX століття Російською імперією, особливо її так званими "новими землями", подорожували європейці. Їм було цікаво побачити, як облаштовуються захоплені території. Багато хто з них спочатку довіряв офіційним повідомленням Катерини II та її оточення. Проте на місці з’ясовувалося, що значна частина "нових міст" була великим міфом.
Росія спочатку "малювала" імперію – на картах, у назвах, губерніях, адміністративних документах і офіційних звітах. А коли мандрівник приїжджав на місце, він бачив пустку, руїни або кілька бідних будинків.
Так, наприклад, англійський учений і мандрівник Едвард Деніел Кларк, який подорожував цими територіями наприкінці XVIII – на початку XIX століття, наводив приклади, коли назва міста вже існувала, а самого міста майже не було.
Він писав, що російська влада давала поселенням гучні назви – Севастополь, Сімферополь, Херсон, Катеринослав. На карті також з’являлися Таврійська область і Новоросія. Усе це мало вигляд добре освоєної імперської території. Проте, коли Кларк приїжджав на місце, він часто бачив не місто, а гарнізон, казарми, кілька вулиць, склади, пустирі та руїни колишніх татарських, грецьких, генуезьких або османських споруд /Edward Daniel Clarke. Travels in Various Countries of Europe, Asia and Africa. Part the First: Russia, Tahtary, and Turkey. Fourth Edition. Volume the Second. London: Printed for T. Cadell and W. Davies, in the Strand, by R. Watts, Crown Court, Temple Bar, 1816/.
У 1800 році вийшла книга Шарля-Франсуа Массона (він був вихователем великих князів Олександра і Костянтина) "Secret Memoirs of the Court of Petersburg" – "Таємні записки про Петербурзький двір", де він описував "нові землі" Росії.
Массон посилався на Петербурзький альманах, у якому було перелічено понад 240 міст, нібито заснованих Катериною II.
Однак, за його словами, значна частина цих "міст" була лише перейменованими селищами. Деякі з них являли собою лише вбиті в землю стовпи з написаною назвою та позначенням місця, де колись у майбутньому планували збудувати місто. Проте ці населені пункти вже наносили на офіційні карти як повноцінні міста /Secret Memoirs of the Court of Petersburg, vol. I, с. 120–121/.
Массон також писав, що будівлі та міста починали споруджувати, але не завершували. Випускали медалі на честь ще не збудованих споруд, а наявність архітектурного плану в кабінеті імператриці сприймалася майже як завершення самого будівництва.
Кримські міста він називав "красивими клітками без птахів" – тобто спорудами без достатньої кількості населення, торгівлі та нормального господарського життя. Массон наводив і жарт, який приписували австрійському імператорові Йосифу II.
Під час спільної подорожі до Криму 1787 року Катерина II урочисто заклала перший камінь нового міста – Катеринослава, а Йосиф II – другий. Пізніше імператор нібито сказав, уже добре розуміючи російську практику міфологізації "нових" територій: "Вона поклала перший камінь міста, а я – останній".
У 1825 році британський лікар і мандрівник Роберт Лайалл писав про Севастополь /Robert Lyall. Travels in Russia, the Krimea, the Caucasus, and Georgia. London: T. Cadell and W. Blackwood, 1825/:
На нещодавно виданій статистичній карті Криму місту приписували 1750 будинків. Але якщо виключити адміралтейство, арсенал, шпиталь, склади, казарми та помешкання військових і чиновників, то від власне міста, за його словами, залишалося зовсім небагато. Постійне цивільне населення Лайалл оцінював приблизно у дві тисячі осіб. Жодної величезної кількості жителів і житлових будинків, про яку можна було зробити висновок з офіційної статистики, він не побачив.
Те саме він помітив у Херсоні. В одному з друкованих описів населення міста оцінювали у 30 тисяч осіб. Лайалл вважав цю цифру значно перебільшеною. Цивільний губернатор повідомив йому приблизно про 14 тисяч жителів, причому до цього числа входили моряки, теслі та працівники казенних підприємств.
Тому, коли на російській карті XVIII–XIX століть ми бачимо написи "місто", "губернія", "область" або "порт", не можна автоматично вважати, що на місцевості справді існувало повноцінне місто з численним населенням, житловими кварталами, розвиненою торгівлею та міською інфраструктурою.
У багатьох випадках це була частина імперської міфології, спеціально створеної для Європи як доказ того, що Росія нібито будує, заселяє, цивілізує та впорядковує захоплений Південь України і Крим.
На папері вже існували міста, губернії та порти. На місцевості залишалися пустка, військовий гарнізон, кілька казарм і руїни того, що існувало там до приходу Російської імперії.
