Зеленський носить маски, а Росія мріє зробити з України селюка – скандальний російський професор

Президент Володимир Зеленський носить чотири суперечливі маски, російська – не єдина мовна проблема України, а головний молоток пропаганди РФ – Олександр Сергійович Пушкін. Про це, а також чому РФ уже давно мріє перетворити Україну на селюка, розповів професор і доктор філологічних наук Гасан Гусейнов у другій частині інтерв'ю OBOZREVATEL.

Нагадаємо, перша частина нашої бесіди була присвячена "убогій російській мові" і агентові КДБ – чинному лідеру РФ Володимиру Путіну.

– Про що насправді говорить Володимир Зеленський?

– Головна проблема будь-якого політичного меседжу Зеленського – синхронізація в одному тексті послань різним аудиторіям. У нього три або чотири мовні маски, які, як мені здається, часто заважають одна одній. Це – проблема інтерференції. З одного боку, він – герой власного фільму, з іншого боку, він – бізнесмен і парламентер. З третього боку, Зеленський просто нормальна людина, яка не хоче війни, хоче, щоб все було добре, щоб всі погані пішли в сторону, а їм на зміну прийшли всі хороші. Але ж є ще й четвертий образ – це сам же Зеленський, який став президентом.

Якщо маски акторів трохи приросли до обличчя, то маска президента все-таки – зйомна. Але людина-то – одна. Допустивши невелику помилку з Трампом, він раптом образився взагалі на всіх політиків, заявивши, що нікому з них не довіряє. Але з такою позицією скривдженої доброї людини неможливо говорити з Меркель або з Макроном. Для кожного з них потрібна надійна політична мова, яка поки не вироблена.

У Зеленського є такі чотири рухливі точки, і в кожному новому висловлюванні ми весь час повинні перепитувати себе – а який Зеленський говорить зараз? Це Зеленський із "Кварталу", з фільму чи це говорить Зеленський, який став президентом? Або це говорить Зеленський, який хоче, щоб все було добре? Якщо у Путіна в голові, швидше за все, теорія змови і боротьба з Джеймсом Бондом, то у Зеленського такого немає. Але все ж в четвертому сегменті він змушений орієнтуватися на набагато більш досвідченого Путіна.

Путін теж прийшов на хвилі неймовірної популярності рекламного персонажа – Льоні Голубкова. Свійський хлопець, який все знає і все розуміє. У нього все буде схоплено. Але між ними – ціле покоління. Путін старший за Зеленського на політичне покоління. Ось чому у Зеленського скрутне становище. Повинна бути не тільки своя лінія, але і для кожного партнера своя сигнальна мова.

Друга важлива річ: рідною мовою Зеленського є російська, а виступати йому весь час доводиться по-українськи. З одного боку, це свідчить про велику толерантність українського суспільства, а з іншого боку, що суспільство дуже потребує постійного обговорення самої цієї теми. Але багато хто думає, що російська мова сама по собі є якоюсь загрозою для України.

– Є, до речі?

– З моєї точки зору, ні, але багато хто думає, що є. У тому числі і багато російськомовних так думають, тому говорять, що всім слід переходити на українську. Навіть той факт, що з деякими людьми Зеленському легше говорити по-російськи, а він все одно говоритиме українською, сам по собі є політичним явищем, вартим великої розмови. Про це можна і потрібно говорити вголос і в Україні, і в Росії, де, на жаль, просто шалена антиукраїнська пропаганда. Де навіть серед інтелігенції є сильна внутрішня зарозумілість по відношенню до України, українства, української мови і т.д. З цим доводиться весь час стикатися.

Читайте: Зеленського в РФ бути не може, це путінська Росія – російський опозиціонер

– Але давайте повернемося до мови Зеленського. Ви сказали про декілька важливих підтекстів. А що ще ховається за його різними масками?

– Так, вони стикаються, заважають одна одній, викликають у багатьох людей невдоволення і побоювання, що це людина, якою буде легко маніпулювати, його легко обдурять. Наприклад, навіть просто через обговорення такої складної теми, як двомовність в Україні, або проблему третьої, як би середньої мови між російською і українською – суржика, яка реально існує. Це не вигадана проблема, вона реально є.

Я дуже не люблю такі метафори, але тут вона доречна. Якою б позашлюбною не була дитина, її потрібно любити, не можна її покинути. Її теж потрібно виховати як улюблену. Ось є права людини, вони повинні виконуватися. Україна єдина у відношенні агресії проти себе з боку великого сусіда, але вона зовсім не повинна бути єдиною в обговоренні своїх проблем.

Ось у Канаді є англійська та французька мови, але вони ж співіснують в одній державі. Я колись думав, що Україна в цьому сенсі чимось дуже нагадує Канаду. Її не можна собі уявити без французької мови, при цьому розуміючи, що більшість населення в Канаді говорить по-англійськи або правильніше буде сказати – по-американськи. Але при цьому Канада в жодному разі не США і не колонія США. Точно так само і в Україні. Можливо, навіть 70% українців спілкується в побуті російською мовою, але це зовсім не означає, що Україна – це Росія. Це Україна і там своя російська, і свої письменники і філософи, які просто пишуть по-російськи. Як Булгаков. Писав по-російськи, але жив у Києві в якийсь період.

– Як і Микола Гоголь.

– Так, звичайно, як і Гоголь. Для Гоголя Росія була чужою країною. Для нього Італія була більшою батьківщиною, ніж Росія, не кажучи вже про Диканьку. Тому сама по собі мова, на якій щось написано, це в одному відношенні сутність більш загальна, більша, ніж країна, а в іншому відношенні – більш приватна і домашня. Це все одно, що писати англійською, але бути ірландським письменником. Наскільки я можу судити, в Україні це мало обговорюється. Там, як і в РФ, є інші міноритарні мови – угорська, наприклад. Знаю, що цей факт намагаються розіграти як карту деякі російські та угорські політики, які загрожують Україні розпадом за мовними кордонами. Єдина розумна відповідь на це – максимальна підтримка міноритарних мов з боку держави, яка розуміє себе як сучасну, багатомовну і мультикультурну. Тут накопичений багатий досвід – в Німеччині з датською меншістю, у Фінляндії – зі шведською. І ніякого тобі розпаду. Просто треба думати, вивчати, вчитися у країн, що пройшли цей етап розвитку.

– В Україні дискусія через російську виникла тому, що вона сприймається як мова пропаганди і агресії.

– В цьому відношенні у мене немає ніяких сумнівів, що є різні причини, і поточна політична повістка домінує. По всій Європі є люди, які не готові вже в третьому поколінні пробачити Німеччині 12 років третього Рейху. Це було 12 років, а в Росії така розгорнута антиукраїнська пропаганда йде не просто в останні два десятиліття, вона лягла на антиукраїнство всього ХІХ століття. У Росії школярі та студенти нічого не знають про політику придушення української мови ні в царській Росії, ні в сталінському СРСР. Тому у мене немає ніяких сумнівів щодо причин такого явища. Цю проблематику потрібно обговорювати. У Булата Окуджави є така пісня, що "виноват подлый дух холопский, варшавский иль московский, в отравленном мозгу".

– Чому росіяни, починаючи ще з часів Російської імперії, цілеспрямовано знищували українську мову?

– ХІХ століття було століттям придушення, вигнання і знищення української мови. А за радянських часів придушення високої культури (як і буржуазної) поєднувалося з насадженням сільської, низової і фольклорної. Діяла двояка національна політика. Мовляв, це не мова, а якийсь сільський діалект. На початку радянського століття для людей, які прагнули побудувати Радянський Союз, цементом майбутнього бетону мала стати російська, а всі інші мови повинні були бути піском у цьому бетоні. Українська мова потрібна була радянській ідеології тільки як мова для "нехай пісні співають і вірші пишуть". Такий собі співучий діалект російської. У цьому сенсі Україна для радянської Росії була майже Росією з таким діалектним забарвленням.

Пам'ятайте дует "Штепсель і Тарапунька"? Один з них являє собою російськомовного київського інтелігента, але з легким, зовсім легким ніжним київським забарвленням нормативної російської, а другий – це селюк, який говорить суржиком, але видає його за українську мову. Ось це радянська мрія про Україну. Все, що виходить за її межі, наприклад, філософія і література українською мовою, все це – під підозрою і в стороні. А великі науки – все це російською, і має бути на (а не в) Україні.

Читайте: Поет Орлуша: Зеленський має позбутися ФСБ в СБУ. Це вони здали Донбас

Сплески українізації носили характер націоналістичного опору. Ситуація була штучною. Ідеал радянської людини потрібно було створювати ось на такій основі. Але цього не вийшло зробити. У найбільш важкому становищі опинилися якраз близькоспоріднені мови російської – українська і білоруська. Тому це питання зараз і встало з такою гостротою. У багатьох людей засіла думка – якщо людина говорить російською, значить, вона з Росії.

– Чому російські інтелігенти вважають домінування російської в Україні доброю ознакою?

– Тут є дуже проста відповідь. Люди в Росії просто звикли до того, що словосполучення "російська мова" – це максимально позитивне словосполучення. Якщо хтось говорить російською, це характеризує людину добре, а якщо хтось не знає російської, це погано. Мовляв, російська мова дійсно велика, могутня і страшно багата. При цьому часто забувають, що вона ще має бути, якщо вже за Тургенєвим, вільна і чесна. Але про вільну і правдиву згадувати не люблять. Це результат багаторічної пропаганди, часто – надзвичайно майстерної пропаганди. Головний молоток у цій пропаганді – це Пушкін.

– Несподівано. А чому так?

– Так, Олександра Сергійовича Пушкіна перетворив на інструмент пропаганди товариш Сталін власною персоною. Пам'ятайте вірш "Клеветникам России", наприклад? Сталін рекрутував Пушкіна для пропаганди радянсько-російської мови і центрального радянського міфу – Росії в кільці ворогів, Російської імперії під маскою Радянського Союзу. Є така приказка: ну, тобі ж російською мовою сказали. Я не уявляю собі, щоб хтось так сказав по-англійськи або по-німецьки. Можуть сказати: я сказав тобі ясно, чітко. А у нас кажуть: "Я тобі російською мовою сказала".

Ось це і є непомітний вплив пропаганди. Люди просто не можуть повірити, що можуть бути інші близькоспоріднені мови, на яких існує поезія, література і науки. А ще й політика. І можуть бути свої інтереси.

– В Україні з цього приводу кажуть так: російський ліберал закінчується там, де починається питання української мови.

– Важко сказати, адже і ліберал – досить розмите поняття. Я вважаю, що інтелігентна людина і та, яка розуміє, про що йде мова, має ставитися з розумінням до того, що після цілого століття винищення української мови і після радянського століття у носіїв російської має бути особливе чуття. Вони повинні проявляти такт, коли чують про українську мову. Люди, які виявляють зневагу і почуття зверхності або ж мовну перевагу, не цілком інтелігенти, не розуміють, в якому світі вони живуть. Якщо людина в Росії не розуміє гідності української мови як окремо існуючої, і не визнає відповідальності російської держави в ХІХ і ХХ столітті за її долю, така людина потребує проходження певного курсу історії, культури та історії власної країни.

Але ми зараз бачимо опір історичного знання про власну країну. Вже є люди, які вважають, що в Союзі РСР табірна система була потрібною і корисною, що не було безсудних страт. Все це – ланки одного ланцюга ослабленої історичної самосвідомості. Створити спільний підручник історії для України і для Росії зараз в сто разів важче, ніж це було французам і німцям після Другої світової війни. Там на це пішло майже сорок років, та й то процес ще триває. А тут, здавалося б, була спільна історія, а після розпуску СРСР виявилося, що ніби її й не було.