Каспаров: агонія кремлівської влади буде страшною і кривавою. Процес пішов

Російський президент Володимир Путін може вижити лише тоді, коли нарощуватиме хаос не тільки в Росії, але і по всьому світу, вважає російський опозиціонер Гаррі Каспаров.

Відео дня

Але чому кінець путінської влади небезпечний не лише для Росії, але і для всього світу — читайте в OBOZREVATEL. Ми зібрали найкращі тези виступу політика на форумі "Свободная Россия".

Що таке режим Путіна і чому його підтримують росіяни

Путінський режим — це не класична диктатура XX століття, адже в ньому відсутня ідеологія як така. Режим описується з точки зору мафіозних термінів. Мафіозна держава, в даному разі, бос як ватажок мафії, існує в умовах розподілу доходів, ренти по справедливості і поняттям, які заведені в цій спільноті.

Зростання популярності Путіна колись було пов'язане з тим, що після 90-х років, досить важких для наших співвітчизників, настала ера спочатку відносного, потім уже досить пристойного добробуту. Так, були спади через світову кризу у 2008-му році, але загалом ситуація стабілізувалася. Тобто з одного боку населення відчуло потяг до нормального життя, і це, безумовно, було пов'язано з Путіним.

Читайте: Розпад Росії неминучий. Час імперій минув — Бабченко

Найголовніше, що тоді виник елітний консенсус довкола Путіна. В умовах згортання демократичних процедур роль глави мафіозного клану зростала, адже він був "рішалом" і гарантом балансу. Путін впорався з цією роллю. Було зрозуміло, що він є гарантом не стільки Конституції, скільки елітного збагачення. При цьому в країні було достатньо коштів для підтримки рівня соціальної апатії. Путін також гарантував, що всі капітали десь під 2 трлн дол., виведені за кордон, перебувають у захищених надійних місцях. Тому незамінна роль Путіна як сильного лідера, здатного гарантувати безпеку капіталів, будинків, яхт, дружин, коханок, дітей, була на високому рівні.

Витоки проблем у Росії та наростання напруженості призвели до того, що ця схема почала давати збої. Санкції, які перебувають в іншому місці, починають реально підривати цей самий консенсус.

Люди вже розуміють, що їм доводиться розплачуватися за путінські авантюри. Це пояснює багато чого пов'язаного з Кримом. Так, добре було узяти Крим, ми стаємо крутими, виглядаємо сильнішими, піднімаємося з колін. Тільки хто за все це платитиме?

Читайте: Росія прямує до третього колапсу. Китай придивляється до Далекого Сходу — екс-спікер Сейму Литви

Що буде з путінським режимом далі

Говорити навіть про гіпотетичну можливість перебудови режиму і реформи зверху — безглуздо. Тренд розвитку та еволюції путінського режиму від м'якого авторитаризму до одноосібної диктатури вказує на те, що зміни можуть статися лише якщо не стане Путіна. Його збереження при владі може тривати лише у парадигмі подальшої жорсткості внутрішньополітичного курсу при нарощуванні зовнішньополітичної агресії. Всі останні події вказують на те, що цей курс є визначальним. Стратегія виживання пов'язана з наростанням хаосу на кордоні Росії і по всьому світу, де тільки цей хаос можна поширювати.

Як живуть пересічні росіяни

Значна частина російського населення має перейматися виживанням. Кількість грошей, зібраних зверху, ніяк не позначається на покращенні життя громадян. Адже скільки б грошей не було в казні, вони мають ще якось розподілятися. Рівень корупції перешкоджатиме проведенню якихось соціальних реформ.

Відповідь про зміни очевидна. На відміну від минулих років режим перестає використовувати інструментарій одночасно грати на кількох столах. Відбувається максимальне спрощення, що створює ілюзію міцності. Але втрата гнучкості завжди створює смертельну для режиму небезпеку.

Ще невідомо, яку ціну треба заплатити і Росії, і всьому іншому світу за крах режиму, який вперше почав стикатися з реальною міжнародною ізоляцією. Нещодавнє голосування за главу Інтерполу показало, що режим зіткнувся з іншим розкладом сил у світі і відповіддю на це буде тільки подальша ізоляція.

Захід і санкції

Нарешті західні політики, американські й англійські, дійшли висновку, що домовитися з Путіним неможливо. Нарешті вони почули Путіна про те, що він є їхнім ворогом, і погодилися з цим. А останні його дії зробили нові санкції неминучими.

Читайте: Путін встановив найвищу ставку в цій війні — Ілларіонов

2006 рік, вбивство Олександра Литвиненка — це ж, власне, ядерний тероризм. І що? Нічого. Далі була агресія у Грузії, коли західні політики намагалися розділити відповідальність і уникнути того, щоб назвати Росію агресором. Були ще події перезавантаження, спроби ігнорувати порушення Росією різних договорів, пов'язаних із розміщенням військ у Європі. До 2013-го року у Європі не було жодного американського танка. У чистому вигляді НАТО було паперовим тигром. Всі говорили, що ось після Криму вони все зрозуміють. Але ні, нічого не зрозуміли. Після агресії в Україні Німеччина вдвічі збільшила поставки російського газу. А Голландія у 6 разів збільшила поставки російської нафти. А перед тим був малайзійський Боїнг — загинули 283 пасажири, з них 192 громадян Голландії. І що? Нічого.

Цілком очевидно, що з точки зору західних політиків, будь-які дії в цьому напрямку наштовхуються на просту дилему — а якщо визнати Росію агресором, країну, яка провела ядерну атаку проти Великобританії, потім хімічну атаку, вчинила акт міжнародного бандитизму, збивши малайзійський Боїнг, треба вимагати покарання злочинців. У разі відмови треба вводити навіть не санкції, це фактично визнання військових дій.

Але будь-який диктатор припускається якоїсь помилки, перетинаючи якусь червону лінію. Він вважає, що західні демократії завжди йтимуть шляхом умиротворення. Але надходить час, коли стає очевидним, що робити це вже більше неможливо. Мені здається, що низка останніх подій, зокрема у Керченській протоці, переконали світ, що домовлятися ні про що не можна. Мета Путіна — руйнування міжнародного ладу. Тому робота щодо санкцій пішла набагато швидше. Санкції — це спроба покарати агресора, і якщо санкції досить жорсткі — це запобігання новим агресивним акціям. Так, багато хто каже, що санкції не працюють, ви їх ввели, але що змінилося? Але політика Путіна могла б бути агресивнішою, якби санкцій взагалі не було б.

Читайте: Ніякі санкції не зупинять російські танки, які вже їдуть — екс-радник Путіна

Тепер в Америці склався такий консенсус, що треба переходити до жорсткішої політики. Мені здається, що на сьогодні санкційний потенціал використовується не більше, ніж на 15%. Зробити можна набагато більше. Інтегрованість Росії у західний світ — безмежна. Називають цифру у 2 трлн дол., путінська еліта стикається з серйозними проблемами і абсолютно очевидно для них, що зворотнього ходу не буде. Путін же не збирається нічого міняти, тому санкційний тиск лише зростатиме.

Найефективніші санкції ті, які стосуються конкретних людей. І не лише олігархів. В системі працює багато людей, зокрема і пропагандистів, які відіграють колосальну роль у роздмухуванні ненависті і підготовці до подальшої агресії. Саме через цих людей більшість росіян відчувають на собі погіршення життя. Тому санкції на сьогодні — єдиний несиловий спосіб зупинити путінську Росію.

Звісно, ніхто не хоче початку бойових дій і кровопролиття. Але як ще можна послати сигнал? Тому чим сильнішими і жорсткішими санкції будуть сьогодні — тим менше крові проллється завтра. І зараз, коли Путін готується до нових агресивних дій, посилення санкцій і рішучість протистояння може зупинити не так Путіна, який перейшов уже всі межі.

Адже бажання продовжувати цю діяльність, коли перспективи вкрай похмурі, може поменшати.

Як санкції впливають на росіян

Путінська непотоплюваність була наслідком загального економічного добробуту. Ну, так, втратили якісь громадянські свободи, конфронтація із Заходом, але це було десь далеко. А сьогодні всі ці, здавалося б, далекі події, якісь там форуми, політичні баталії починають приходити до оселі кожного росіянина. Силовий блок влади і бюрократія загалом розрослися настільки жахливо, що вже не можуть не влазити у приватне життя.

Якщо раніше між владою і суспільством була досить чітка межа, що ми не ліземо у ваше приватне життя, а ви не лізьте в політику, то тепер вона почала розмиватися. У приватне життя влазять з усіх питань, відверто залазячи людям у кишеню і обмежуючи соціальні виплати. Жити звичайним росіянам стає важко.

Цілком очевидно, що ті точки, які утворюють консенсус як ідеологічно, так і соціально-економічно, просто розмиваються. Роль Путіна зменшується, він перестає виконувати роль гаранта, який дозволяв цій системі функціонувати. Це означає, що процес зсередини наростатиме і багато в чому через те, що Путін втратив можливість гарантувати необхідний економічний потенціал.

Колись система відрізнялася підвищеною гнучкістю, а зараз вона її втрачає. Дії Путіна мають більш прямолінійний характер. Відповідно це призводитиме лише до погіршення ситуації. А за останніми опитуваннями виборів і реакцій людей ми бачимо, що ніхто не готовий жертвувати власним добробутом і власним спокійним життям заради якихось ефемерних імперських амбіцій.

Читайте: Экономика России взорвется катастрофично быстро

Мовляв, добре, звичайно, щоб імперія розширювалася, якщо нам при цьому буде краще. Але не навпаки.

На що здатна російська опозиція і чи здатна вона взагалі на щось

Влада не допускає реальних кандидатів на вибори, тому люди вибирають з порожнього місця. Поява якогось порожнього місця замість кремлівського призначенця нічого не змінює по суті. Це ж все одно рішення влади. Вона пропонує вибір між одним нулем і багатьма іншими нулями.

Ми можемо витратити багато часу, обговорюючи, що взагалі означає опозиція. Опозиція — це не ті, хто дають владі простір для маневру. Тільки крах путінського режиму дає Росії шанс на нормальне справжнє майбутнє. Тому треба розглядати всі свої дії в рамках того, чи допомагає це тому, щоб режим прийшов до краху якомога швидше. Адже пролонгація путінської влади означатиме нові випробування не тільки для України, але зокрема і для всього світу. Ми говоримо про шаленого маніяка з ядерною кнопкою, який готовий на все заради збереження власної влади.

Читайте: У Минобороны России появилась одна проблема

Багато відомих людей в Росії, зокрема митці і спортсмени, надають величезну підтримку путінському режиму. А на них інструктивно орієнтуються чимало пересічних росіян. Ну, почніть бойкотувати їхні вистави. Є багато речей, де можна демонструвати свою громадянську позицію. Опір не завжди має бути агресивним. Зрозуміло, що вихід на вулицю — це колосальний ризик затримання. Але ті люди, які мали б це робити, починають пропонувати моделі, які з певних причин влаштовують владу.

Давайте припинимо теоретичну суперечку там, де є практичне підтвердження. Я ще з 2006 року кажу, що в Росії влада на виборах не зміниться. На нас показували пальцем, називали радикалами, божевільними тощо. І хто був правий? Росія пройшла послідовний шлях від м'якого авторитаризму до одноосібної диктатури.

І всі ті, хто дозволяє режиму відмивати своє ім'я, як в Росії, так і за кордоном, допомагають йому продовжувати свою агонію. Відповідно продовжувати страждання людей, як у Росії, так і у світі.