Блог | Найбільша проблема ППО – її успіхів ніхто не бачить, або Правда про тисячі збитих шахедів
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
На фоні вчорашньої новини (19 вересня – Ред.) про успішне застосування новітнього перехоплювача реактивних шахедів мав необережність зайти у фейсбук і прочитати приблизно наступний коментар: "... вчора реактивний шахед літав через весь Київ, а ці довбо…би просто за ним спостерігали, а тепер ми слухаємо чергову казочку про перехоплювачі".
Знаєте, в чому проблема українського фейсбуку? Думки спеціалістів тонуть в дописах від справжніх невігласів (часто згенерованих штучним інтелектом), а також в коментарях простого наріду, якому весь час хтось чимось зобов’язаний.
Спеціалісти ж по військовій тематиці (тим більше, з профільних угрупувань військ чи з напрямків по ЛБЗ) зазвичай мусять зберігати мовчання, щоб не давати ворогу детальної інформації про хід розгортання тих чи інших сил та засобів.
І так виглядає, що ППОшники – ідіоти, виробники – кретини, але тільки юзернейм, що сидить на дивані і ховається від ТЦК, або вже глибоко на пенсії і взагалі нікому вже нічого не винен, або просто домогосподарки/домогосподарі, офісні працівники, тримачі економічних фронтів, потужні продавці чохлів на телефон з аніматорами та решта категорій населення – молодці. І, бідні, страждають від прильотів балістик та дронів.
Поки довб..би з ППО "на сігарєтє" просто спостерігають (с).
Страждають – нема питань. Всі страждають. В т.ч. родини військовослужбовців, які їх тижнями і місяцями не бачать, працівників оборонних заводів, що 100% часу ризикують бути заживо похованими під бетонними перекриттями.
Так от сідайте колом, я Вам розповім трохи хронологію подій, щоб зняти ілюзії народу-богоносця щодо власної ролі в історії.
Україна отримала з Незалежністю шалене угрупування ППОшних сил і засобів. Там були як легендарні Шилки та Оси, так і тонни ПЗРК та потужні комплекси типу С-300.
Отримала промисловість, що, з одного боку, вміла частину з того ремонтувати та підтримувати в належному стані, а, з іншого, пробувати робити свої зенітно-ракетні комплекси тощо.
Отримала шалену кількість високонавчених спеціалістів. Які вміли в конструкторські роботи та мали розуміння ключового терміну для будь-якого заводу – "культуру виробництва".
За роки Незалежності народ-богоносець не тільки не збирався ні з ким воювати, а й очевидно не збирався захищати своє небо, бо системно обирав у владу тих, хто:
а) продавав зенітно-ракетні комплекси всюди по світу, а решту тупо знімав з озброєння ти пиляв на металобрухт
б) звів фінансування власної прикладної науки практично до нуля, виставив фахівців профільних інститутів та заводів на ринок торгувати трусами, а оборонні підприємства або перетворив на торгово-розважальні комплекси, по яким тепер летить балістика, або просто позносив і забудував територію житловими комплексами, по яким тепер летять дрони.
в) скоротив фінансування Армії так, що між тими комплексами ППО, що лишилися, лежали гнилі кабелі, а зарплатня військовослужбовця, який чомусь мав стерегти спокій громадян, була меншою за зарплатню касира в супермаркеті.
г) скоротив фінансування фундаментальної науки та профільних інститутів настільки, що ми, фактично, втратили змогу мріяти про свою елементну базу для перспективних ЗРК.
Всюди плекалася думка, що "єслі шо, ми продадім зєрно і всьо-всьо-всьо в мірє капіталізма і глобальной торговлі купім просто за бабкі".
Привіт, народ-богоносець, тобі із 2026-го року. В мене для тебе багато поганих новин.
Але повернімося назад, в 2022-й.
Небо дивом втримало те ППО, що не тільки не допиляли на металобрухт, а й яке певним чином було відновлене з 2014-го по 2022-й рік. Перші крилаті ракети та авіація росіян знищувалися саме старезними БУКами, С-300, Мігами-29, Су-27 та ПЗРК, які були мого віку.
Хоча фантастики тут не було. Була планомірна робота з 2014-го року, а також мужність, звитяга та хист бійців, які піднімалися в небо та приймали бій, "випалювали" очі екранами радарів, вдивлялися в візори комплексів тощо.
Вибачте, я трохи галопом, пропускаючи купу деталей, але як є.
Факт у тому, що "довб..би" з ППО не віддали небо росіянам і не дали перетворювати Київ та решту України на новий Алеппо (погугліть) ковровими бомбардуваннями з ТУ-22М3 чи подібних бортів.
Далі були поставки Петріотів, Гепардів, Хоуків, авіації від союзників і партнерів.
Але раптом з’явилися дуже "смішні" балалайки від росіян – іранські шахеди. Регіт і жарти про дозвукові тарахтєлки різко змінились на сльози, бо виявилося, що в цілому розвинений світ відвик боротися з такими низькошвидкісними, дешевими і масовими цілями. Петріоти і реактивна винищувальна авіація – практично безсилі.
Знову зросла роль кулеметів, мобільних вогневих (та просто вогневих) груп з браунінгами, КПВТ та кулеметами Максима, ЗУ-23-2, модернізованих Шилок (вони ж Рокачі), старючих Гепардів з баз зберігання, армійської авіації на немолодих МІ-8, гармат С-60 і т.п.
Все це робилося, розгорталося і поставало "з коліс" в морях крові і поту, прильотів по ремонтним базам, зніманням ППОшників в піхоту, бо мамкіни черешні ховались від ТЦК і у нас сипалися цілі ділянки фронту. Я вже мовчу про нестачу снарядів певних калібрів, ракет до зенітних комплексів, радарів (бо це наші "очі"!), пікапів, планшетів, пального (!) та фахових командирів (!!!).
Але в певний момент склалося враження, що ми долаємо повітряного ворога у вигляді Шахедів/Гераней/Гербер.
Тоді росіяни збільшили висоту прольоту дронів і все, що стріляє кулями, стало безпорадним.
Ні, воно мало сенс, бо закривало низькі висоти, на які шахеди тепер не потикалися (цим відрізняється думка диванних кретинів, що почали розповідати про непотрібність МВГ, від думок профільних спеціалістів. Якось так виходило, що там, де "непотрібні" МВГ прибирали – шахеди знову починали летіти низько. Ой.), одначе військові та виробники озброєнь почали шукати недороге та швидке рішення по знищенню шахедів.
Хтось (мені невідомо хто, але видайте йому, будь ласка, Героя України. Я не жартую. Чи якщо це цивіл – якийсь цивільний аналог найвищої державної нагороди) додумався перетворити фпв-дрон на летючу смерть для російських балалайок.
Так з’явилися дрони-перехоплювачі. Пісюни, стінги, літаври та решта з дзижчанням злітали в небо, шукали ціль та уражали її.
Інженери в цілодобовому (!) режимі шукали рішення на складні технічні виклики, виїжджали разом з виробниками на позиції, мерзли при мінус 20 та плавали в багнюці і бруді.
Які б фейсбучні писаки не розповідали, що треба зенітні ракети чи що дрони то є дурниця, проте саме дрони-перехоплювачі від десятка вітчизняних виробників в руках звичайних мобілізованих чоловіків та жінок зламали зуби російській федерації у її спробі завалити Україну тисячами звичайних гераней, гербер, пародій, молній та решти. Небо палало. Це історичний факт, зафіксований в сотнях журналів бойових дій.Якби автори терміну "дов..би з ППО" пішли нарешті в Армію і позмінно чергували на позиціях, на пунктах управління чи біля пультів пілотів та екранів радарів – вони б закрили свої пельки, взяли обітницю мовчання та самостійно відгризли собі пальці, щоб більше не писати маячню в коментарях.
Дуже просто критикувати за прильоти, бо воно ж прилетіло, але важко ж визнати тисячі збитих цілей, які не долетіли до мирних міст, бо… воно ж нікуди не влучило і писаки на своїй шкурі нічого не відчули.
Бо перехопили, знищили, увігнали в землю або загинули від цілеспрямованого прильоту по позиції ППО, тому що позиції ППО для ворога – пріоритетні.
(Вічна слава усім воїнам, що виконували задачі з протиповітряного прикриття, не кинули постів і до останнього супроводжували цілі, щоб навести на них засоби ураження).
По полям же уламки ворожих дронів збирають поліція і ДСНС, але диванні експерти не підуть працювати в поліцію, бо ж то "мусора", а в ДСНС – бо ви шо, то ж небезпечна робота і платять зарплатню не таку, як на точці із продажу чохлів для айфона.
Причому в усьому вищенаписаному ми за дужками лишаємо величезний пласт роботи щодо тактики застосування наявних сил і засобів, яка була ключовою. Можна мати нескінченну кількість набоїв і ракет, але якщо стріляти не там чи не туди – толку з того ніякого.
Чому я про це не пишу детально? Бо це не діло соцмереж. Водночас саме в цій частині Україні дуже не вистачало і досі не вистачає фахових командирів.
Тепер ми отримали наступну ітерацію.
Турбореактивні герані, бандеролі.
Інші висоти, логіка застосування, практична недієвість куль і звичайних мультироторних дронів-перехоплювачів.
Знову працюють конструкторські бюро. Знову пошуки рішень. Місяці спроб, помилок, ночівель на полігонах, передчасної радості та самовпевнених анонсів. Купа "вузьких" місць по деталям турбореактивних перехоплювачів, бо ж згадуємо про спеціалістів з трусами на ринку, знищені високотехнологічні заводи та небажання партнерів продавати нам хоч щось, бо їм самим треба, адже скоро повноцінна Третя світова (привіт, цивіл. Досі тішиш себе ілюзіями, що те, що ти читаєш в новинах ні на що не натякає? Аналогії провести не можеш? Годинничок тікає. Думай).… Дрон-перехоплювач спершу рівномірно загудів, соплом відкидаючи легкий пил з-під катапульти. Пілот дуже плавно вивів газ на повну і рев турбореактивного двигуна заклав вуха так, що довелося трохи привідкрити рот. Вир шматків землі та стебел незібраного врожаю полетів навсюдибіч, а корпус блискучої машини, здавалося, ледь відчутно почав вібрувати, намагаючись гайнути в небо.
Клавіша "Пуск" увімкнула нервову систему з електричних ліній зачіпного механізму катапульти і пташка, ні на секунду не зупиняючись, помчала у низьке свинцеве небо, шукаючи байдужими лінзами камер небезпечну Герань-5. Я з ошелешеною посмішкою повернувся до оператора.
Слів було не потрібно. … пілоту довелося скидати швидкість, щоб випадково не обігнати ціль…Далі Ви знаєте, бо читали в новинах.
До перемоги – далеко, бо є купа нюансів, але ми переможемо.
Потім знову почнемо програвати. І знов перемагати.
Але у нас вибору немає, окрім як завершити цю війну на переможному етапі циклу.
Україна стоїть. Україна бореться. Попри важкий спадок від народа-богоносця, який не дуже любить платити податки, бо ж Ви гляньте на тих корупціонерів, і не дуже хоче йти в ТЦК, бо не всі, виявляється, народжені для війни, сотні тисяч людей самовіддано шукають рішення на нові загрози і 5-й рік не опускають руки.
Бо легше за все скиглити і казати, що ми всі приречені.
Легше за все намагатися жити імітацію мирного життя, не помічати війни і жалітися на долю.
Важче – доєднатися до Сил оборони чи хоча б вивчити математику/фізику/хімію/електротехніку, щоб приєднатися до команд розробок.
Надзвичайно важко – збудувати країну з інституціями, що думають про майбутнє, а не втечу у Відень своїх очільників.
А ніхто і не обіцяв, що буде просто.
Одначе що точно легко – не критикувати в соцмережах бойову роботу військових, якщо ти цивіл.
В Армії купа проблем. В ППО також. Але це головний біль військових і військово-політичного керівництва, а точно не привід називати когось "довб..бами".
Прийди і покажи, як треба.
Тому.
"Вірю в ЗСУ" має означати і "Вірю ЗСУ", бо Армія досі – це все, що у нас всіх є. І лишатиметься усім протягом наступних кількох дуже важких для всього світу років.
Майже всі, хто тут, в Лавах, бажають виграти цю війну та повернутися додому.
Додому – туди, де стоїть будинок і всі живі.
В тому числі рідні, друзі, приятелі, незнайомі сусіди, ота пані-бариста з кав'ярні, вчителька молодших класів, "тьотя на касі" в супермаркеті, бабуся біля під'їзду та всі-всі-всі діти на усіх майданчиках та в усіх класах.
