Відео дня
Блог | Нова стратегія миру та безпеки: оборонно-промисловий комплекс країни
"Оборонно-промисловий комплекс країни" – одинадцята публікація з серії, яка презентує "Нову стратегію миру та безпеки", запропоновану на Національному форумі, що пройшов 30 жовтня у Києві.
Наша країна має величезний науковий, технологічний і виробничий потенціал, зосереджений в оборонно-промисловому комплексі. Це одна з важливих конкурентних переваг України. І ми не маємо права її втратити.
За роки війни, поряд з державними, виросли приватні підприємства, які самостійно розробили чимало зразків військової техніки, озброєнь і боєприпасів.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: озброєння української армії
Сьогодні країна спроможна виробляти сучасну бронетехніку, транспортні літаки і гелікоптери, ракетно-артилерійське озброєння, військову автомобільну та інженерну техніку, воєнну електроніку різного призначення, стрілецьку зброю, засоби захисту солдата на полі бою і багато іншого. На жаль, дуже повільно зрушується з мертвої точки виробництво боєприпасів.
Український бізнес без підказок зорієнтувався в напрямках еволюції методів і засобів ведення сучасної війни. Активно прогресує розробка і виробництво безпілотних літальних апаратів різного військового призначення. Ведуться роботи над створенням військових роботизованих комплексів для всіх видів Збройних Сил.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: армія – це люди
Почавши з глибокої модернізації, наші підприємства поступово виходять на принципово нові розробки військової техніки й озброєнь. Водночас, ці можливості стануть реальним фактором, що впливає на зміцнення обороноздатності країни, лише з відходом від влади осіб, які загрузли в конфлікті інтересів. Неможливо командувати армією, торгуючи з нею.
Розвиток оборонних підприємств усіх форм власності стримується декількома типовими проблемами.
До цих проблем, безумовно, належить традиційна монополізація зовнішньоекономічної діяльності в сфері військової техніки і озброєнь.
При жорсткій системі експортного контролю єдиним логічним поясненням монопольного становища т.зв. спецекспортерів є корупційні інтереси. За нашими оцінками, через різного роду посередників в тінь йде до 400 мільйонів доларів коштів українського бюджету і підприємств. Саме цей корупційний податок не дає їм розвиватися.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: зміцнення української армії
Цілком очевидно, що державні замовники мають купувати необхідну техніку й озброєння безпосередньо у виробників або авторизованих дилерів. Українські ж виробники мають користуватися послугами спецекспортерів лише тоді, коли їм це економічно вигідно. Такі послуги мають пропонуватися на конкурентній основі.
Спільною проблемою українського бізнесу є надзвичайно висока ціна кредитних ресурсів і складність їх отримання. Рішенням цієї проблеми для підприємств-виконавців державного оборонного замовлення має стати механізм надання державних гарантій. Уряду і Національному банку України необхідно знайти спільне рішення, за якого будь-який контракт із замовником в рамках затвердженого державного оборонного замовлення буде прирівнюватися до державної гарантії для отримання кредиту на виконання такого замовлення. Це дозволить частково знизити ставки кредиту та істотно спростити процедуру його отримання.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: миротворці на Донбасі
Також інвестиції у розвиток виробництва і у нові розробки стримуються через неможливість навіть середньострокового планування. Це обумовлено тим, що держоборонзамовлення планується на три роки, а бюджет лише на рік. Тобто жодних гарантій оплати немає. Саме тому для виробників кожний контракт, який виконується, сприймається як останній, а кожний, який підписується, – як перший.
На жаль, нещодавно прийнятий Верховною Радою в другому читанні законопроект, що передбачає складання Бюджетної декларації, як документа стратегічного планування на середньостроковий період, відповіді на поставлене запитання теж не дає.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: реінтеграція Криму і Донбасу
Наступною проблемою є ціновий диктат замовника в рамках виконання держоборонзамовлення. По суті, йдеться навіть не стільки про цінове, скільки про повне безправ'я виконавця оборонного замовлення. В основі цих проблем лежить аж ніяк не захист інтересів держави, а все та ж корупція.
Очевидно, що армія та інші силові структури не можуть закуповувати за світовими цінами продукцію військового призначення у наших підприємств, але це не є приводом для того, щоб ставити виробників на межу виживання, позбавляти їх кваліфікованих кадрів і можливостей для розвитку. В умовах не завжди конкурентного середовища інтереси держави полягають у розумному балансі між оптимізацією бюджетних витрат і економічним стимулюванням виробництва.
Що ж до виробників, які і надалі практикуватимуть штучне накручування собівартості, то вони повинні втратити право на виконання державного оборонного замовлення.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: Будапештські гарантії
Кілька слів щодо якості, яка в умовах війни стає питанням життя і смерті. Необхідно, щоб воєнна прийомка була зосереджена виключно на цих питаннях і не відволікалася на проблеми ціноутворення. Для цих цілей ми зможемо запропонувати інші інструменти.
Окремим завданням є оптимізація і жорстка регламентація термінів всіх погоджувальних процедур, як в рамках підготовки і виконання державного оборонного замовлення, так і в частині регулювання експорту-імпорту продукції військового і подвійного призначення. Це дозволить значно прискорити виробництво продукції для армії та істотно підвищить конкурентоспроможність наших підприємств на зовнішньому ринку.
Сьогодні на перший план виходить проблема наукових, інженерних і виробничих кадрів. Дається взнаки розрив поколінь, зумовлений комплексом причин, що впливали на ситуацію у вищій освіті, науці й промисловості протягом трьох останніх десятирічь. Недалекоглядна політика держави призвела до фактичного руйнування системи професійно-технічної освіти і, відповідно, до гострого дефіциту кадрів у промисловості. Все це ускладнилося тенденціями, пов'язаними з еміграцією кваліфікованих фахівців і молоді.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: юридичний фронт
Ми не маємо права розгубити традиції наукової та інженерної школи України, значною мірою зосередженої в інститутах Академії наук і ОПК, на підприємствах ракетно-космічної галузі, авіа-, судно- та танкобудування. Починати необхідно з підтримки технічних вишів і факультетів точних наук, які повинні стати ефективними навчальними і науковими центрами країни.
З цією метою пропонується задіяти механізм державної підтримки, що забезпечує поповнення наукових центрів і стратегічних підприємств молодими фахівцями. Для цього можливо використовувати частину коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття, що вивільняються у зв'язку зі зростанням трудової міграції населення.
В рамках фінансування активних програм зайнятості пропонується компенсувати науковим центрам і стратегічно важливим підприємствам всіх форм власності заробітну плату молодих фахівців протягом перших трьох років роботи з розрахунку середньої заробітної плати на такому підприємстві. Цілком реально встановити для цього щорічну квоту на працевлаштування оплачених державою кращих молодих фахівців в розмірі 5 тисяч осіб. Витрати на реалізацію програми протягом першого року не перевищать 4% бюджету Фонду. Така програма дасть суттєві результати, якщо законом гарантувати її дію протягом найближчих 20 років.
Читайте: Стратегія миру та безпеки: завдання української дипломатії
Новий Закон "Про національну безпеку" і здоровий глузд вимагають негайного створення Агентства з розвитку оборонно-промислового комплексу як органу, що реалізує державну оборонно-промислову політику. При цьому очевидно, що необхідність існування надзвичайно витратної структури Укроборонпрому зникає.
Завдання агентства – розпочати довгоочікуване реформування як самих державних підприємств галузі, так і системи взаємовідносин держави і цих підприємств.
За останні роки до абсурду доведена кадрова політика в оборонній галузі. Повсюдно керівників найважливіших державних підприємств міняли на вихідців з особистого бізнесу президента та його оточення.
Читайте: Нова стратегія миру та безпеки: формула дій
Ані особиста відданість, ані партійна приналежність не може бути критерієм для прийняття кадрових рішень. На чолі оборонних підприємств повинні стояти талановиті ефективні керівники, які мають досвід і говорять з колективами однією мовою.
Сьогодні наша країна має унікальний шанс для активного просування продукції підприємств вітчизняного оборонно-промислового комплексу на світовому ринку. За правильної політики ми можемо потіснити обмежену міжнародними санкціями Російську Федерацію в багатьох країнах і в різних сегментах цього ринку.
Для успішного вирішення цього завдання необхідно, окрім вже перелічених вище заходів, забезпечити інтенсивне переозброєння своєї армії новими зразками сучасної військової техніки й озброєння. Це стане найкращою рекламою наших виробників.
Особливий біль і надія країни – ракетно-космічна галузь.
Це важливо, що підприємства цієї галузі включилися у створення ракетного щита країни, але ми не маємо права назавжди втратити власну космічну програму. Наявні в цій сфері напрацювання поки ще дають надію на реалізацію в реальній перспективі національних проектів, які можуть стати новими символами країни.
Якщо ж продовжувати фінансувати космічну програму на рівні вартості трьох броньованих лімузинів, то дуже недалекою перспективою стане остаточне прощання з "космічним клубом".
Наступна публікація буде присвячена НАТО і гарантіям нашої безпеки в майбутньому.
Більше читайте на сторінці Воєнний кабінет Юлії Тимошенко.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...