Відео дня
Іноземцев: якби ресурси Центробанку РФ були заарештовані до війни, Путін на Україну, гадаю, війною і не пішов би
OBOZREVATEL публікує третю частину інтерв'ю з доктором економічних наук Владиславом Іноземцевим, який не лише проаналізував "економіку російської війни", а й відповів на глобальні питання, що цікавлять нині кожного українця.
Зокрема, у першій частині інтерв'ю пан Іноземцев розповів:
– чому російський президент не в змозі контролювати ситуацію в Росії;
– через що він розв'язав апріорі програшну для РФ війну;
– чому західні санкції виявилися настільки болючими для російської економіки.
З другої частини інтерв'ю наші читачі можуть дізнатися:
– чому західні санкції об'єднали російську еліту замість того, щоб створити передумови для палацового перевороту;
– про найуразливіший санкційний тригер російської економіки;
– про те, який фонд репарацій для України у 350 млрд дол пропонує організувати Іноземцев.
15 мільярдів доларів – не проблема для Кремля. Особливо задля досягнення маніакальної мети
– Поговоримо про економіку війни. Путіну треба поповнювати втрати, потрібні нові одиниці техніки. Як довго він фінансово зможе підтримувати свою армію в умовно боєздатному стані?
– В умовно боєздатному – практично нескінченно. Знаєте, чому? Втрати визначаються кількома сотнями танків. Танк коштує, умовно кажучи, 12–15 млн дол. Новіша модель – близько 30. Множимо на 100 – і ми отримуємо близько трьох мільярдів від розбитої техніки, танкової. Ну, ще стільки ж – від втрат авіації.
– В Україні порахували техніку: вийшло 6,5 млрд дол без боєкомплекту станом на 10-й день війни.
– …чудово! Такого висновку ми й дійшли. Три-чотири мільярди по танках, плюс стільки ж за літаки – шість-сім мільярдів доларів він втратив. Військовий бюджет Росії становив останні роки 60 млрд дол на рік. Тобто чотири-п'ять мільярдів доларів витрачалися на армію, ну, умовно, за місяць. От і дивіться. Це навіть не бюджет цілого року – це бюджет півтора місяців.
При цьому слід мати на увазі, що ця техніка створювалася багато років, там чимало радянської техніки, модернізованої. Не можна сказати, що ось саме в цю техніку були всі гроші вкладені і її треба відновлювати. В умовах надмірної озброєності Росії втрата тисячі танків в Україні ні на що не може вплинути: там стоїть ще як мінімум тисяч п'ять. Це не означає, що Путін зараз, як Сталін у роки Другої світової війни, повинен кидати всі ресурси на Урал і клепати там щоночі літаки і танки. Ну, було у вас шість тисяч танків, стало чотири з половиною – сумно, але на що це впливає? Ви ж не збираєтеся двома тисячами танків нападати завтра на Естонію.
Раніше я постійно чув: чи надовго вистачить Росії грошей, щоб годувати Донбас? Блін, та на нескінченний період часу вистачить їй грошей! Та взагалі не питання, скільки хочете. Тому тут я взагалі був би дуже обережний – у формулюваннях про те, що економічна складова війни може впливати на російську владу. Тим більше, на такого фанатика, як Путін.
– Але дивіться: щоб збудувати Кримський міст, забрали гроші з мосту Уфи та багатьох інших регіонів. Цих коштів не було, їх забрали у когось. Буде додаткове навантаження на бюджет, це теж відчутно…
– …можливо. Коли будували Кримський міст, не лише в Уфі, а й у Якутську теж зупинилося будівництво моста. Але тут слід узяти до уваги технологічну особливість: у Росії мало містобудівної техніки. І фахівців, здатних таку роботу виконувати. Тому проблема не в тому, що не вистачило грошей, а що з одного регіону в інший довелося перекинути містобудівні бригади. Оскільки ніхто з іноземних підрядників не хотів приходити і будувати Кримський міст і продаж техніки під його будівництво був ускладнений. Тому я вважаю, що не фінансова проблема там була, а суто інженірінгова. Те саме відбувалося й двома роками раніше, коли всі великі будівництва перемістилися до Сочі. Усі потужності Трансбуду, приміром, були перекинуті на олімпійські об’єкти.
Щодо військових речей, то зараз ніхто не відповість вам, як ці гроші знаходитимуть. Їх може позичити уряд у Центробанку, можуть узяти з якихось резервних фондів, бо лише минулого року незаплановані доходи бюджету становили чотири трлн руб. За тодішніми цінами, це 50 млрд дол. Ніхто не знає, як зараз продаватимуть нафту: за якими цінами, кому, куди… Усе дуже невизначено. Але все одно, якщо ми говоримо про цифри близько шести, десяти, 15 млрд дол, це не проблема для Кремля. Особливо задля досягнення цієї маніакальної мети – підпорядкування України.
Одна справа, якщо вам показали, що буде, коли ви підете, й інша – якщо ви вже пішли, а вам тільки потім напхали
– На завершення теми війни хочу спитати: чи маєте ви відчуття, як довго вона триватиме? Тиждень, два, місяць чи?..
– Я думав про це. Нема у мене таких відчуттів. Поки що я не бачу перелому. Суто логічно можу сказати так: якщо війна йде таким чином, як вона йде, вона може тривати ще дуже довго. Путін спалюватиме свої ресурси, доки не знепритомніє. Щоб війна припинилася, потрібен якийсь різкий злам – знаковий крок. Умовно кажучи, відбили Херсон. Зняли блокаду з Маріуполя. Або оточили під Києвом значне російське угруповання й ліквідували. І шість тисяч полонених узяли. Отакий момент поверне ситуацію і прискорить кінець. А якщо це буде просто позиційна війна, коли одна чергова колона буде спалена "байрактарами" чи "джавелінами", але за нею прийде друга і також почне на п'ять кілометрів щодня просуватися… У мене зараз нема розуміння того, чи може Україна спробувати переламати перебіг цієї війни. А без спроби перелому війна може тривати довго.
– Ви живете в Америці – вам зрозуміло, чому НАТО так нерішуче передає Україні нові види озброєнь? Ті ж літаки – "сушки" старі… Тим більше, якщо, на вашу думку, не стоїть так питання, що Путін воюватиме з НАТО. У чому проблема?
– Думаю, що вони обережні з простої причини: у них чіткий поділ зброї на наступальну та оборонну. Умовно кажучи, продати якийсь штурмовик, навіть радянський, – це перехід якоїсь межі. Вони вам надають "джавеліни", "байрактари" та протитанкові гранатомети – це зрозуміло: суто оборонна зброя. Ось їде танк, ви його шарашите – він горить. Вони працюють чітко у цій парадигмі. Коли виникає певний момент виходу з неї, щось починає ламатися.
Закрите небо, передача літаків, якоїсь важкої техніки... Вони вважають, що це просто якась межа. У мене таке відчуття. Можливо, є й інші причини, але я поки що ситуацію бачу так.
– Нам і ці "джавеліни" довго не давали…
– …я це дуже добре знаю, так…
– …але вже зважилися. Це така собі модель реакції на ситуацію з великим запізненням?
– Це неготовність робити несподівані кроки. Захід залишається у своєму амплуа. Дивіться: були Крим та Донбас. Начебто вже зрозуміло, хто такий Путін і чого від нього можна чекати. Але все одно: після Криму прийняли санкції, як кіт наплакав, після Донбасу покивали пальчиком і досі вивчають питання, хто ж збив той "боїнг", без наслідків для Володимира Володимировича… І це західне розуміння того, що є подія, а є реакція на неї. Якщо Путін починає війну на Донбасі – ми реагуємо, не починає – не реагуємо.
Але чи розгорілася б ця війна, якщо, умовно кажучи, щойно Путін почав говорити Макрону, що Україна – це частина Росії, яку треба якнайшвидше повернути назад, Макрон та інші світові лідери вже наступного дня заарештували б ресурси ЦБ РФ? Вибачте мені, але тоді Путін, можливо, на вас війною і не пішов би, оскільки в цій ситуації половина Ради безпеки підняла б голови: "Та ми збанкрутуємо, куди ми йдемо?". Усі олігархи б завили!
Одна справа, якщо вам показали, що буде, коли ви підете, й інша – якщо ви вже пішли, а вам тільки напхали. Ну, слухайте, вже пізно.
– Мені не дає спокою питання: чому Захід так поводиться?
– Це їхня фундаментальна парадигма: вони нічого не роблять першими. Вони реагують. Є виклик – відповідаємо, немає виклику – сидимо на дупі рівно. Те, що сталося цього разу, безпрецедентно: вони вперше зрозуміли, що напівзаходами не обійдешся. Путін вдерся, з'явилася одна санкція, друга, третя, і ось вона пішла, пішла, пішла, ця снігова брила...
Китай уже фактично керує російським Сибіром
– Отже, рано чи пізно Путіна визнають злочинцем, жодного возз'єднання Росії із Заходом найближчим часом бути не може. І тут постає питання взаємодії з Китаєм. Багато різних версій можливої колаборації: від того, що Китай встановить протекторат над Росією, забере собі Сибір...
– …ні…
– …яке ваше бачення співпраці Китаю та Росії: яку роль ця країна відіграє у долі РФ?
– Я гадаю, помірну. Звісно, Китай дивиться на все зараз із великим інтересом. І цей великий інтерес дуже різноманітний. Найбільше Китай цікавить, чи справді Путін збожеволів. Причому це не фігура мови. Китайці дуже уважно спостерігали за Путіним, коли він приїжджав на Олімпіаду. З великою тривогою. Вони розуміють: якщо людина – неадекват, то доля світу перебуває у жалюгідному стані. Це їх турбує.
Насправді Китай серйозно хоче миру. Війни він не хоче, бо чим довше триває інтервенція Путіна в Україну, тим більше у Заходу підозр, що Китай може зробити те саме з Тайванем (хоч він, я думаю, найближчі років 10 не збереться). У китайців своя тактика розширення впливу, але вона не передбачає вторгнення. Мені здається, що Китай не дуже радий тому, що відбувається.
Тепер про співпрацю. Жодного Сибіру йому не треба, абсолютно. Будь-які карти китайського Сибіру – це лише спосіб збільшення фіктивного патріотизму. Китай від Росії отримує все, що він хоче. Причому дешево – йому продає корумпований російський урядовець. І Китай уже фактично керує Сибіром.
Як Китай поведеться в умовах санкцій? Звісно, він і далі братиме російські нафту і газ, і я думаю, що братиме більше – якщо запропонують хороші знижки, з дисконтом. Він продаватиме Росії все те, що й раніше продавав, але, припустімо, ті компанії, які мають велику присутність на Заході, будуть обережними. Уже зараз відомо, що китайські банки припинили кредитування поточного постачання нафти з Росії. Але це взагалі не проблема, тому що китайська нафтова компанія просто сплатить зі свого рахунку в юанях, та й по всьому. Без жодних банківських кредитів. Але ця нафтова компанія, припустімо, не має бізнесу в США, а банки мають, тому не хочуть у цю справу вплутуватися.
На мою думку, це буде обережна політика. На словах Китай скаже Росії, що Захід її утискає, але при цьому підтримуватиме доброзичливий нейтралітет між РФ і Заходом, який радикально ситуацію у жодному разі не змінить.
– Яку роль у долі України може зіграти наша заявка на членство в ЄС та обіцяний Україні "план Маршалла"?
– Я з подивом дізнався, що ця заявка була подана, і вважаю, що стати членом Євросоюзу за нинішніх умов Україна не зможе. Я був би дуже радий помилитися, тому що ви абсолютно заслужили членство в ЄС. Але, повторюю, боюся, цього не станеться. Знову ж таки, дивіться вище: є певна логіка реакції ЄС і є те, чого не може бути, бо цього не може бути ніколи. Найкраще, що може статися: ви отримаєте статус кандидата. Це вже величезне досягнення. Навіть кандидатський статус важливий, бо в такому разі ви фактично опиняєтеся у європейській правовій зоні. Звісно, всі юридичні суперечки, по суті, будуть у юрисдикції Євросоюзу, це різко покращує інвестиційний клімат. Коли Польща стала кандидатом у ЄС, економіка почала швидко розвиватися, скільки інвестицій прийшло! Якщо ви отримаєте такий статус, це означатиме: з вами можна працювати як із майбутнім членом Європейського Союзу.
Є й другий сценарій: формально на сьогоднішній день у Європі є дві інтеграційні структури – це Євросоюз та ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі, членами якої є Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн та Ісландія). ЄАВТ була створена ще 1960 року Великою Британією у відповідь на позицію Франції, яка протидіяла її вступу до ЄС. Відтоді спочатку сама Британія, а потім більшість її союзників (а в ЄАВТ були й Австрія, і Португалія, і Швеція з Фінляндією) вступили до ЄС. Залишилися лише Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн та Ісландія. Але Велика Британія вийшла з Європейського Союзу і тепер знову шукає своє місце у європейській політиці.
Відповідно, мені здавалося, що найкраще для Британії рішення – відродити ту потужну ЄАВТ, яка колись була. Додати туди Україну, Туреччину, Сербію, ще когось. Це стало б великим цікавим проєктом. Чому? Тому що це не потребує вступу до ЄС, не вимагає виплачувати якихось дотацій цим новим країнам. Це, навпаки, вимагає від країн плати за те, що перебувають у цій структурі, за загальний ринок – фактично, ви купуєте франшизу. І це дає об'єднання всіх економічних систем, свободу пересування, спільний ринок тощо.
Цей інструмент дав би Лондону великий важіль упливу на Європу, який британський прем'єр Джонсон дуже хоче отримати. Водночас членство в ЄАВТ надало б Україні певне місце в Європі. Коли Джонсон прилітав до Києва, а слідом за ним і лідер Туреччини Ердоган, мені здавалося, що цей пасьянс і варто було б почати складати, навіть без прив’язки до війни. Для реалізації цієї ідеї не потрібні голоси членів Євросоюзу, серед яких точно знайдеться якийсь відщепенець, який скаже, що "баба Яга проти", не потрібне рішення європейців про те, скільки треба платити Україні для підйому народного господарства, не потрібно створювати структурні фонди, фонди допомоги країнам, що відстають, тощо.
Я лобіст цього проекту далі нікуди. А якби вони ще домовилися з Ердоганом – це було б узагалі для Володимира Володимировича вбивчо! Члени НАТО, що не є членами ЄС, будують нове об'єднання з метою захисту від Росії – чудова тема!
– І в рамках цієї асоціації, як свого часу в рамках плану Маршалла, можуть бути прописані певні гарантії безпеки.
– Так-так! І це могло би стати простішим проєктом, аніж складний вступ безпосередньо до ЄС.