Чи здолає кіборг "потьомкінські села" Державної морської політики?

Чи здолає кіборг 'потьомкінські села' Державної морської політики?

14 грудня 2020 року, вперше в історії парламентаризму незалежної України, створено підкомітет з питань морської політики та морської безпеки на базі Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Очільник – народний депутат Андрій Шараськін (учасник АТО, кіборг ДАПу).

Безумовно, знов створений підкомітет це лише перший крок до формування архітектури системи управління державною морською політикою. Є великі сподівання, що він стане нормативно-правовим генератором державного рівня з питань морської політики та морської безпеки.

СТВОРЕНО ПІДКОМІТЕТ З ПИТАНЬ МОРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ТА МОРСЬКОЇ БЕЗПЕКИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Але його морський бій ще попереду!

Чи зламає підкомітет старі лекала статичної морської політики України? Який курс в державній морській політиці він обирає?

Відео дня

Пошук відповідей на ці запитання спонукало до написання статті.

14 вересня 2020 року побачила світ нова редакція Стратегії національної безпеки України, в якій Україна задекларована як морська та річкова держава (п. 55 Стратегії).

Буцімто, довгоочікуваний нормативно-правовий прорив, але ж, знову повторюється системна проблематика розробки та впровадження "морських" документів державного рівня – Стратегія національної безпеки не передбачає розробку Національної стратегії морської безпеки!

НОВА СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ РОЗРОБКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ МОРСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Чи не є це сталим нагадуванням про тривалість розробки та сьогоднішня не імплементованість "Морської доктрини України на період до 2035 року" (термін виконання постанови КМУ закінчився ще в 2018 році); фактична "фінансова заморозка", з 2014 року, Державної цільової програми будівництва національного корвету; не сформованість Державної цільової програми створення державної інтегрованої інформаційної системи висвітлення надводної та підводної обстановки в акваторії Чорного і Азовського морів та басейнах річок Дніпро і Дунай (термін виконання постанови КМУ закінчився в 2018 році).

Люба стратегія, як план дій для досягнення визначеної мети, починається з оцінки викликів та загроз, в нашій ситуації, з морського напрямку.

Про зовнішні загрози з морського напрямку говорять давно і багато – це, безумовно, виклики світовому порядку, які характеризуються агресивними діями РФ на Чорному та Азовському морях не лише по відношенню до України, але й до інших країн. Це противага операції НАТО "Атлантична рішучість" та її концепції "Спеціальної передової присутності" в Чорному морі ("Спеціальна передова присутність" НАТО на південно-східному фланзі передбачає посилення військових спроможностей регіональних країн-членів НАТО (Румунія, Болгарія, Туреччина) та нарощування тренувальної і координаційної діяльності).

Росія використовує Азово-Чорноморський регіон та окупований Крим як "міст" на Балкани, у Середземномор’я, на Близький Схід та у Північну Африку, а в цілому – до Світового океану та його ресурсів.

Що треба зробити, щоб "ця російська конструкція" стала хиткою та нестійкою до зовнішнього впливу?

Декларації типу "Шлях до НАТО через Чорне море: як має змінитися морська політика України" в цій ситуації не допоможуть https://www.eurointegration.com.ua/articles/2020/12/18/7117741/. Навіть у назві автори забули: і про шлях до ЄС, і про Азовське море, а разом з тим і про інтеграційні річки Дунай та Дніпро, які впадають в українські моря.

Реагувати на зовнішні загрози з морського напрямку автори пропонують за рахунок зміцнення військового партнерства та проведення реформ за стандартами НАТО. Черговий раз хочеться наголосити, що морська політика для убезпечення морської діяльності – це наша, національна, відповідальність і вона не може бути половинчастою. Вона або є, або її не має. Ми повинні бути готові до стримування агресії та оборони українського моря, а не чекати коли до нас хтось прийде і за нас це зробить. Повірте, не прийде!

МИ ПОВИННІ БУТИ ГОТОВІ ДО СТРИМУВАННЯ АГРЕСІЇ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНСЬКОГО МОРЯ, А НЕ ЧЕКАТИ КОЛИ ДО НАС ХТОСЬ ПРИЙДЕ І ЗА НАС ЦЕ ЗРОБИТЬ

Нажаль, національні цінності та українці є цілями в прицілах не лише російського агресора, а й внутрішніх пройдисвітів та шахраїв. Національний флот перетворено в бізнес-політичний майданчик, тому цей виклик треба ліквідувати раз і на завжди.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЛОТ ПЕРЕТВОРЕНО В БІЗНЕС-ПОЛІТИЧНИЙ МАЙДАНЧИК, ТОМУ ЦЕЙ ВИКЛИК ТРЕБА ЛІКВІДУВАТИ РАЗ І НА ЗАВЖДИ.

Щодо внутрішніх загроз, то хотілось би поділитися своїми думками.

Які ж вони ці внутрішні загрози? Який їх рівень, характер та причинно-наслідкові обриси? Наскільки ми готові ефективно та своєчасно реагувати на них?

Безумовно, внутрішні загрози треба розглядати у широкому спектрі загроз: нормативно-правові, організаційні, адміністративні, економічні, гуманітарно-виховні тощо.

В Україні створена парадоксальна ситуація, коли види морської діяльності (зафіксовані в Конвенції ООН з морського права 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України у 1999 році) розподілені між міністерствами українського Уряду, які формують їх регуляторну політику, а в цілому відповідального за державну морську політику, за формування кроссекторальних зв’язків між міністерствами та їх стратегіями – не має.

ВІДПОВІДАЛЬНОГО ЗА ДЕРЖАВНУ МОРСЬКУ ПОЛІТИКУ, ЗА ФОРМУВАННЯ КРОССЕКТОРАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ МІЖ МІНІСТЕРСТВАМИ ТА ЇХ СТРАТЕГІЯМИ – НЕ МАЄ

Як приклад, військово-морська діяльність знаходиться в фокусі декількох міністерств: і Міністерства оборони, і Міністерства внутрішніх справ. Тенденції останнього часу свідчать про перспективи збільшення корабельно-катерного складу Військово-Морських Сил та Морської охорони Державної прикордонної служби за рахунок вітчизняних та іноземних катерів прибережного плавання.

Чи узгоджені між собою стратегії розвитку військового флоту та морської охорони? Чи не створюємо ми штучний прецедент наповнення територіального моря великою кількістю катерів, а діям у дальній зоні приділяємо не достатньо уваги? Чи не несуть за собою такі неузгоджені рішення повторення грузинського варіанту – ліквідація військового флоту та утримання лише морської охорони?

Можливо на таких прикладах і пояснюється ситуативність та безсистемність при формуванні державної морської політики, коли політична влада приміряє її під себе або під бізнес-політичні проєкти: будівництво національного корвету та катерів прибережного плавання від "Ленкузні"; національне корабле-/суднобудування та закупівля кораблів/катерів за кордоном; оголошення в доктринальних документах та в Стратегічному оборонному бюлетені нереальних завдань щодо переходу на стандарти НАТО та відновлення військової інфраструктури після звільнення Криму – і це до 2020 року; інформаційні компанії щодо стратегії "москітного флоту" та побудови оборони з моря від свого берегу при світових тенденціях її побудови від берегів противника.

Чи не є така непослідовність свідченням "морських" внутрішніх загроз?

Очевидно, що з такими ж проблемами зіткнеться і знов створений підкомітет Верховної Ради України з питань морської політики та морської безпеки. Велика кількість парламентських комітетів дотичних до морської діяльності, необхідність створення міжкомітетської інтеграції та взаємодії будуть створювати певну проблематику на шляху нормотворчої діяльності підкомітету. Повертаючись до унормування військово-морської діяльності, то це, як мінімум, площина діяльності Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, Комітету з питань правоохоронної діяльності, Комітету з питань економічного розвитку, Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики тощо.

Безумовно, діяльність підкомітету буде потребувати науково- та фахово- експертної підтримки, а стартапом його морської нормотворчості повинен стати Закон України "Про державну морську політику".

СТАРТАПОМ МОРСЬКОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ ПОВИНЕН СТАТИ ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ДЕРЖАВНУ МОРСЬКУ ПОЛІТИКУ"

Про необхідність створення органу формувача державної морської політики з особливим статусом, який би мав управлінський рівень вищий ніж міністерський та необхідності нормативно-законодавчого регулювання морської діяльності ми розмірковували в https://zn.ua/ukr/internal/yakiy-kurs-vibere-ukrayinskiy-flot-345571_.html "Який курс вибере український флот?"

Наступний крок повинен бути за Урядом. І тут ми надії покладаємо на створене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості та його розуміння того, що корабле-/суднобудівна галузь повинна стати стратегічною для країни, яка має вихід до морів та Світового океану, яка має магістральні ріки – комунікативні шляхи з країнами ЄС.

Можливі напрямками усвідомлення та розуміння морського національного середовища:

  1. Зрозуміти, що війна на морі і за море – це не статика, це динамічне явище. Тому і ставлення до питань морської політики та морської безпеки з боку політичного та військового керівництва держави повинно бути динамічним. Загрози змінюються, і ми повинні рухатися разом з ними. Ми повинні бути критичними в оцінках щодо наших спроможностей реагувати на них.

  2. Подолати бар’єр недостатньої впевненості та відсутності агресії в боротьбі на морі можна лише за умови нарощування морського потенціалу держави. Ми завжди повинні кидати собі виклик: як ми можемо зустріти загрозу з морського напрямку і як ми можемо її ліквідувати?

  3. Розуміти існуючі та перспективні виклики та загрози з морського напрямку та планувати заходи протидії їм, власне це повинно стати основою для Стратегії морської безпеки та Військово-морської доктрини як складових Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини.

  4. Треба поставити на "стоп" псевдо реформи та лозунги про стандарти НАТО. Їх альтернативою повинні стати – морські ініціативи, стратегії та практичні дії щодо нарощування морського потенціалу.

  5. Зрозуміти, що РФ діє далеко за рамками прийнятих міжнародних норм, в т.ч. міжнародного морського права. Розвиток агресивності РФ у нових доменах та їх вибір, як пріоритет для інвестицій – це випадковість чи результат оцінки наших сильних і слабких сторін?

  6. Етапи нарощування боєздатності національного флоту повинні починатися з розуміння того, що ми, у своїх кроках, послідовні та орієнтовані на реагування на загрози з морського напрямку. Ми повинні бути добре поінформовані про дії противника; здійснювати постійний аналіз противника і загроз з його боку; усвідомлювати нашу готовність протистояти цим загрозам; бути ініціативними, рухатись лише вперед; бути стійкими та послідовними; мати амбіції підкріплені ресурсами.

  7. Програми закупівлі морського озброєння та військової техніки повинні змінити парадигму відносин з нашою промисловістю. Ми повинні здійснювати ритмічне інвестування національного корабле-/суднобудування та ОПК морських озброєнь. А це створення тисячі висококваліфікованих робочих місць на Україні; розвиток технологій; стимулювання вітчизняної науки та техніки, досліджень та розробок; нарощування експортних спроможностей.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.