VIP-втікачі: від шефа Тимошенко до чоловіка Тимошенко

1,6 т.
VIP-втікачі: від шефа Тимошенко до чоловіка Тимошенко

Для українців, які шукають політичного притулку, Чехія стала приблизно тим же, чим Єгипет і Анталья стали для українського середнього класу, який шукає способу відчути себе "великим білим паном". Відпочивати їдуть туди, де ціни на путівки невеликі, море тепле, візи і жінки доступні, персонал услужлів і all, як правило, inclusive.

Те ж і з політичним притулком - там має бути сухо і комфортно. Втім, в Чехії, незважаючи на комфорт, до українців ставляться досить сухо. Тих, хто просить притулку - відправляють в табір. Тих, кому притулок не надано, можуть депортувати, що серйозно ускладнює в'їзд до країн Шенгену в майбутньому. І проте ...

Притулку в Чехії з 1990 по 2010 р. просили 13804 українця, але чуйність чехи проявили лише до прохань 171 людини. При цьому в 2010 р. "можна, я у вас поживу?" Сказали чехам 115 українців, що склало близько 15% від загальної кількості заявників. А на кінець серпня 2011 налічувалося 69 українців, котрі жадали політично втекти до Чехії, що перевищило 20% від загальної кількості.

Українці очолюють ТОП-5 політичних жебраків в Чехії. Однак Чехія, треба пам'ятати, не входить в десятку найбажаніших для політичних біженців європейських країн. У цю десятку входить Польща - друга і остання країна в Європі, де українці входять до ТОП-5 прохачів політичного притулку - вони там на третьому місці.

Отже, отримати притулок в Чехії вдається трохи більше ніж одному відсотку прохачів-українців. Як Олександру Тимошенко вдалося потрапити до числа таких щасливчиків? Очевидно, що питання в даному випадку вирішувалося не на бюрократичному рівні, як зазвичай, а на політичному. Вектор на надання політичного притулку українським опозиціонерам був заданий ще пріснопам'ятним рішенням по екс-міністру Данилишину і закріплений загальноєвропейським негативним ставленням до арешту і суду над екс-прем'єром. Навряд чи комусь з пересічних прохачів це допоможе, але от політики - здобувачі притулку цілком можуть розраховувати на прихильність, якщо згаданий про свою приналежність до опозиції і про переслідування з боку режиму Януковича.

При всьому при тому Чехія навряд чи перетвориться на такий собі центр політично активної української еміграції, яким була Швейцарія для лівих Російської Імперії. Звичайно, це вдале місце, щоб пересидіти неприємності - але за безпеку неминуче доведеться платити втратою впливу і відходом від справ. Втім, до Олександра Тимошенко це не відноситься - на "старого Крупського" він ніяк не тягне, його вплив досить мало, щоб їм як величиною можна було знехтувати.

Модною для так званих політемігрантів Чехію зробив Богдан Данилишин. Проте слід визнати, що більшість втікачів українських політиків ховалися аж ніяк не в Чехії.

Вельми популярна серед українських втікачів Росія. Останнім там намагався сховатися від українського правосуддя луганський мажор Роман Ландік - але його, на відміну від багатьох інших українців, затримали і, промаринували в СІЗО, видали Україні.

У Росії з 2005 по 2010 роки переховувався екс-мер Одеси Руслан Боделан. Він був звинувачений у зловживанні службовим становищем.

Ще раніше - в кінці 2004 р. до Росії втік Ігор Бакай - на той момент глава Держуправління справами України. Дуже швидко отримав російське громадянство і навіть посада в російських держструктурах. Йому там так сподобалося, що повертатися він не збирається.

Підозрюваний в отруєнні Ющенка колишній заступник глави СБУ Володимир Сацюк теж втік до Росії і теж отримав російське громадянство. Втім, влітку минулого року його бачили в Україні, що підтвердили і в Генпрокуратурі.

Слід зазначити, що ніхто з VIP-втікачів не отримував політичного притулку в Росії - мова відразу йшла про громадянство. Це зручніше, так як РФ своїх громадян нікому не видає. Ось тільки Ландіка підвела його мажорського сутність - замість того щоб метушитися щодо громадянства, він спокійнісінько їхав з дружиною на курорт в Анапу.

Інакше склалася доля сумського губернатора Володимира Щербаня - він виїхав до США, де його заарештували і екстрадували в Україну. Однак він постраждав не сильно - був випущений на поруки, а пізніше домігся закриття всіх кримінальних справ.

Богдан Данилишин - перша ластівка чеської еміграції, колишній міністр економіки, біг вже не від переслідувань режиму Ющенка. Про нього говорять як про жертву режиму Януковича, хоча сам він стверджує, що його підставила тендерна мафія. Данилишина відповідно до ордером Інтерполу заарештували в ході візиту в українське посольство в Празі, але потім надали притулок - не приховуючи політичного характеру цього рішення.

Ще одна жертва режиму - колишній заступник міністра економіки Михайло Поживанов. Йому інкримінують розкрадання державних коштів на суму від 35 млн до 7 млрд грн. Поживанов подав прохання про надання політичного притулку в Австрії. Втім, у нього там вже є вид на проживання і досить гарна робота.

Чи можна назвати втікачем Леоніда Черновецького - питання спірне, але очевидно, що в Ізраїлі він не просто відпочивав, а відсиджувався в очікуванні кращих часів.

Із зятем Черновецького В'ячеславом Супруненком все набагато серйозніше - проти нього відкриті кримінальні справи, і його розшукує Інтерпол. Достовірно невідомо, де він ховається, проте прослизають повідомлення, що його бачили то в Італії, то в Монако, то на Кіпрі.

Є на землі людина, яка втік з України двічі. Майор Мельниченко отримав політичний притулок у США ще в 2001р. Після повернення в Україну він втратив цей статус, але не далі як восени минулого року він знову зник. Як з'ясувалося, він знову перебуває в США.

Ще один українець у 1999 р. втік з країни і намагався просити політичного притулку в США. Однак замість цього він отримав довгий судовий процес і ще довший термін ув'язнення. Мова, зрозуміло, про колишнього прем'єр-міністрі України та колишньому ж шефі Юлії Тимошенко Павлові Лазаренку.

Можна було б розповісти і про інших, менш відомих втікачів - але як провести грань, де закінчуються біографії політичні і починаються кримінальні? А звичайні кримінальники - це тема окремої статті.

Олександр Тимошенко