Найбільше на Донеччині: Опендатабот назвав кількість церков УПЦ МП в Україні. Карта
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Теза про братерство українського і російського народів довгий час був одним з найпопулярніших з незапам'ятних часів. І навіть зараз, в розпал кризи, він не сходить зі сторінок ЗМІ - причому, з обох сторін. Російські соціологи переконливо доводять, що їхні співгромадяни просто таки душі не сподіваються в "молодшого брата" - що, правда, не заважає їм майже одностайно підтримувати експансіоністкую політику Кремля. А українські політики та громадські діячі не менше гаряче звертаються до своїх російських візаві: "Що ж ви робите?! Ми ж з вами брати - а ваші ворожі дії в один момент порушить багатовікову дружбу".
Однак, насправді, ця сама "багатовікова дружба" безперервно-безхмарним було хіба що протягом досить невеликих періодів. Найтривалішим з яких було трохи менше півтора століть після останнього зруйнування Запорізької Січі в 1775 році - і початком громадянської війни 1917-21 років. А так, з часів, коли з'явилися перші літописні відомості про Київської Русі і до наших днів, історія взаємин українців і росіян просто таки рясніє фактами часом досить кривавих протистоянь.
Справедливості заради варто помітити, що в ті далекі часи про російською та українською етносі можна говорити чисто умовно - вони стали зароджуватися лише в середині минулого тисячоліття, після розпаду стародавньої Русі після монголо-татарської навали на Північно-Східну і Південно-Західну частини. Які зрештою і трансформувалися в Росію і Україну. Так що про "українсько-російських війнах" в описувані періоди можна говорити лише в сенсі того, що в них брало участь населення територій сучасної України та Росії.
Одними з найперших в цьому ряду, безумовно, стали війни Києво-Новгородські. Так вже вийшло, що сини київських князів, яким судилося стати улюбленцями Фортуни, ставилися своїми батьками саме на Новгородський "стіл". А звідти вже, заручившись підтримкою ополчення цього давньоруського міста, починали переможні походи за "стіл" Київський. Стаючи після перемоги великого князя. Так завоював собі в 70-х роках 10 століття трон Володимир, в 988 році хрестив Русь, а після його смерті в 1015 році - вже його син, Ярослав Мудрий.
Втім, незважаючи на всю мудрість, цей неабиякий політик так і не зважився ввести чіткі правила престолонаслідування - до старшого сина в роду. В результаті чого ті чи інші князівства "очолювалися по ротації" - братами. Що призводило до безлічі кровопролитних конфліктів між претендентами на владу. А ситуація на Русі - на територіях сучасної та України, і Росії найбільше нагадувала сумний афоризм Джона Гоббса: "Суспільство - це війна всіх проти всіх". Новгородці воювали з Києвом, Київ - з Черніговом, Галич - з Переяславом - тощо.
В якості окремого прикладу, мабуть, варто зупинитися хіба що на особистості Ростово-Суздальського князя Юрія Долгорукого - того самого, що в 1047 році започаткував Москву. А навколо цієї дати плюс-мінус 10-12 років розгорнулися події щодо забезпечення його "хотелок" на Київське князювання. "Мати міст руських" кілька разів брався військами амбітного князя (з подальшим здирством) - зрештою, Юрій таки зробився Великим Князем. Правда, пробув у цьому званні недовго - в 1059 році будучи отруєний місцевими незадоволеними боярами.
Війни Росії з Україною в складі Литовської Князівства
Наступний етап протистояння між "умовно росіянами" і "умовно українськими" землями почався з захопленням останніх в середині 14 століття войовничим Литовським князівством. Яке воювало з Північно-Східними руськими князівствами, м'яко кажучи, ну дуже часто - і, звичайно ж, із залученням воїнів - уродженців земель Південно-Західної Русі. Докладну розмову про ці конфліктах зажадав б цілої книги - наведемо лише самі основні дати. 1363, 1368, 1370, 1372, 1375, 1386, 1394, 1399, 1402, 1405, 1408 ...
Після це боку, правда, дещо заспокоїлися - і дотримувалися укладений світ аж до 1487. А потім знову зчепилися відразу на 7 років - до 1494. Війна 1500-1503 років закінчилася переходом під московський контроль Чернігова. Загалом у 16 ??столітті Московська держава і Литва мали між собою 5 великих воєн загальною тривалістю близько 20 років - не рахуючи дрібних сутичок.
Українські козаки в походах на Москву
17 століття в історії "небратерське" україно-російських відносин ознаменувався тим, що українці в них, нарешті, виступили не знеособлено, як просто якийсь відсоток бійців в арміях Литви або Речі Посполитої, а саме як окремий народ. В основному воювали козаки - яких у Москві називали "черкасами".
Вперше вони почали походи до Росії в 1605 році - з початком "Смутного часу", викликаного смертю царя Бориса Годунова і появою лже-сина Івана Грозного "царевича" Димитрія. У своєму поході за московський трон, увінчалася повним успіхом, Самозванця підтримувало цілих 12 тисяч запорізьких козаків. Правда, інтереси на той момент у них були, в основному, чисто меркантильні, без якихось політичних амбіцій - втім, як і у будь-яких інших "солдат удачі" в той войовниче час.
Проте вже в 1618 році ситуація різко змінилася. Розпочатий влітку похід гетьмана Сагайдачного з 20-тисячне козацьке військо проходив під знаком не тільки підтримки домагань польського принца Владислава на московський трон. Обіцяний йому 10 років до цього "Самбірщина" - такою собі "хунтою" московських дворянських "олігархів". Мудрий політик і патріот, гетьман зажадав від короля визнання козацької автономії, легітимізації виборів гетьмана та іншої старшини, доведення числа "реєстрових козаків", що мали цілком "шляхетські" пільги і права до 20 тисяч.
Українські війська разом з польськими союзниками тоді дійшли до самої Москви, захопивши безліч російських міст - але саму столицю взяти не змогли. У підсумку горе-союзнички, як і слід було очікувати, цинічно "кинули" козаків - виконавши свої обіцянки хіба що стосовно "клейнодів" (булави, печаток тощо) - але обмеживши чисто реєстрових "служивих" сміхотворними 3 тисячами.
У боротьбі за Руїну ...
Наступний етап "з'ясування братніх відносин" з Московської державою почався після смерті великого гетьмана Богдана Хмельницького. Найяскравішим епізодом яких, без сумніву, стала битва під Конотопом 28 червня 1659, в ході якої російська армія втратила внаслідок перемоги з'єднаних сил гетьмана Виговського і татар від декількох тисяч до 40 тисяч осіб, за різними оцінками.
Втім, за великим рахунком, вся історія Руїни (30-річний період після смерті Хмельницького) і так була майже безперервним протистоянням російських, польських, кримсько-татарських, турецьких військ - і стоять на тій чи іншій боку козаків.
Так, прихильники гетьманів Виговського, Тетері підтримували Польщу, Дорошенко - Османську Порту, Брюховецький, Многогрішний, Самойлович - Росію. Підсумком стало скорочення чисельності населення Правобережжя в епоху Руїни в 10 (десять!) раз - такий "антирекорд" не змогла поставити навіть Німеччина в епоху 30-річної війни початку 17 століття, її населення скоротилося лише уп'ятеро.
Зліт і трагедія гетьмана Мазепи
Початок правління гетьмана Мазепи, що стало кінцем Руїни, ознаменувало для багатостраждальної української землі багаторічну перепочинок. Чи не для всієї, правда - Правобережжі перебувало під владою Варшави, а Південно-Західні землі - Стамбула. Але і ця, майже двадцятирічна перепочинок завершилася військової спалахом - коли старезний український лідер з частиною прихильників вирішив порвати з царем Петром I - і перейти на бік шведського короля Карла XII.
Втім, говорити про чисто українсько-російській війні в 1708-1709 років не доводиться. Адже Мазепу підтримало навіть не більшість козаків - лише самі наближені частини плюс Запорізька Січ. У підсумку в ході Полтавської битви билися не тільки росіяни проти шведів - а й українці проти українців. Що підтверджується і закономірним політичним підсумком - нехай вже вельми "увявшая", але все ж українська державність у вигляді "гетьманщини" ліквідована не була.
Москва обмежилася лише руйнуванням Батурина (2 листопада 1708) військами Меншикова - і Січі (11 травня 1709) загоном полковника Яковлєва. Втім, залишки запорізьких воїнів, що заснували на турецьких землях Кам'янська Січ були знищені вже в зворушливому єдності російських полків - і загонів українського гетьмана Скоропадського.
"Дивні війни" 18 століття
Після Полтави в історії 18 століття лише два помітних епізоду українсько-російського протистояння, досить таки вибиваються із загальних принципів ведення воєн. Перший - це розгром в 1768 році гайдамацького повстання "Коліївщина" на польському Правобережжі загоном російського генерала Кречетникова. У якому, втім, перебувало чимало і донських, і запорізьких козаків, які належали до гайдамаків вельми прохолодно, щоб не сказати більше. Розгром здійснився практично без єдиного пострілу - гайдамацькі вожді, запрошені на бенкет генералом, якого вони вважали союзником у боротьбі з поляками, вусмерть упілісь - а прокинулися вже в ланцюгах.
Другий епізод - це взяття і руйнування 5 червня 1775 вже відродженої на той момент Запорізької Січі, також без єдиного пострілу. Майже що "ввічлива війна" зразка нинішньої російської анексії Криму - тільки на 239 років раніше. На жаль, зазвичай доблесні і вмілі у військових походах козаки банально прогавили наближення до своєї твердині аж 60 тисячного корпусу "зелених чоловічків" генерала Текелі.
Після цього опір стало просто безглуздим - 5 тисяч осіб з гарнізону пішли на Дунай, "просочившись" з обложеної фортеці, решта склали зброю. Переможці піддали репресіям, засланий до Сибіру та інші подібні місця лише січову верхівку, включаючи легендарного кошового Петра Калнишевського - інших мирно відпустили по домівках. Правда, самі зміцнення Текелі зовсім "неввічливо" зрівняв із землею - вогнем наявної артилерії.
Криваві жнива століття 20-го
Після описуваних подій між українським і російським народами дійсно настав мир - аж до революцій 1917 року і початку Громадянської війни. На жаль, складається враження, що з її початком історія вирішила "взяти реванш" - і компенсувати масовим кровопролиттям вищевказане затишшя.
"Поле битви - Україна" у цей період стало нагадувати собою навіть не чітку "лінію фронту" - а справжній "листковий пиріг". Тим більше, що і росіяни, і українці були розділені не тільки за національною - а й за політичною ознакою, будучи прихильниками більшовицьких ідей або ж їх противниками.
От і вийшло, що з Північного Сходу Українській народній республіці погрожували червоноармійці Леніна і Троцького, просто зі Сходу - ті ж червоноармійці, але вже Донецько-Криворізької республіки, з Південного Сходу - "добровольча армія" білогвардійців Денікіна і Врангеля ...
Досить сказати, що тільки більшовики брали Київ у цілому 4 рази. Втім, найбільшу популярність здобуло його перше взяття військами полковника Муравйова в січні 1918 року - в контексті бою під Крутами 16 січня, місцем подвигу українських добровольців, гімназистів і студентів. А також - і ганьби тих горе-"патріотів", які не ризикнули взятися за зброю для захисту власної державності, не знайшовши нічого кращого, ніж послати замість себе на бійню майже що дітей. А в самому багатолюдному Києві Центральна Рада змогла опертися лише на 1200 військовослужбовців - у той час, як в Муравйова їх було вшестеро більше.
Звичайно, в 1921 році, після остаточного розгрому Білої Армії в Криму і військ Директорії на основній частині України, опір українців ще тривало. Досить згадати, наприклад, про повстанців "Холодного яру" на Черкащині. Але поступово і воно зійшло нанівець - підтвердженням чого стала трагедія Голодомору, що стала можливою саме через відсутність організованого опору більшовицькому терору, не рахуючи окремих стихійних виступів.
Останньою сторінкою в історії українсько-російського протистояння стала боротьба УПА, організованої в 1943 році. Спочатку підпіллі завдавало протистояли військам НКВС (а пізніше - МВС-МДБ) чутливі втрати і навіть поразки. На жаль, перевагу в чисельності, жорсткі заходи придушення (на кшталт масових примусових депортацій співчуваючого населення) привів повстанців до поразки. 3 вересня 1949 діяльність військового керівництва УПА на території України була офіційно згорнута - а в 1953 році, з оголошенням Хрущовим амністії, самі непримиренні бійці теж склали зброю, зважаючи безперспективності подальшої боротьби.
Підпишись на Telegram-канал і подивись, що відбудеться далі!
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Катастрофічні події на полі бою небезпечніші для Путіна, аніж втрата національних околиць РФ
Росія не має достатньо сил, щоб здійснити серйозний наступ до 9 травня
Скорпіони отримають несподівані прибутки, а Терези втілять давні мрії