Заступник Кличка – про проблему заводу "Радикал": чи можна уникнути катастрофи і до чого тут Чорнобиль

9 хвилин
8,9 т.
Заступник Кличка – про проблему заводу 'Радикал': чи можна уникнути катастрофи і до чого тут Чорнобиль

Збанкрутілий столичний завод "Радикал" журналісти давно охрестили "другим Чорнобилем". І не дивно: на кількох гектарах території підприємства, що за радянських часів займалося виробництвом хімікатів, досі залишаються десятки тисяч тонн небезпечних для життя та здоров’я людини речовин. А екологи вже два десятки років попереджають, що рано чи пізно ці небезпечні поклади спричинять справжню катастрофу.

Починаючи з 2000 року триває процес ліквідації раніше приватизованого заводу "Радикал". Натомість столична влада "успадкувала" багатотонний хімічний "могильник" і необхідність будь-що запобігти екологічній катастрофі. Втім, якщо за попередні кілька років КМДА вдалося вивезти поза межі України задля знешкодження та утилізації 4,4 тонни хлорвмісних пестицидів та 292,84 тонни хлорорганічних та неідентифікованих сполук – то з особливо небезпечними ртутєвмісними речовинами, обсяги яких наразі становлять близько 200 тисяч тонн – ситуація не дуже райдужна. За кордоном на українську ртуть не дуже чекають. В Україні ж подіти її немає куди.

Відео дня

Принаймні, поки. Адже на початку жовтня столичні чиновники відзвітували, що знайшли оптимальний вихід з загрозливої ситуації: ртутєвмісні відходи можуть почати вивозити на полігон у Чорнобильській зоні відчуження. Чи є рух у втіленні задуму в життя, скільки це коштуватиме та коли кияни зможуть забути про небезпеку, що нависає над столицею ось вже 20 років – OBOZREVATEL розповів заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.

Заступник голови КМДА Петро Пантелеєв

- На початку жовтня ви заявили, що місто нарешті відшукало спосіб вирішити проблему зберігання величезної кількості небезпечних відходів на території заводу "Радикал" - вивезення їх на полігон під Чорнобилем. Розкажіть детальніше, про що йдеться – і чи є відтоді якісь зрушення у реалізації запланованого?

- Так, у жовтні ми дійсно говорили про те, що нам вдалося знайти найреалістичніший з нашої точки зору шлях до вирішення проблеми. За ініціативи міста Києва було опрацьовано ідею захоронення небезпечних відходів у зоні абсолютного відчуження. Адже, як твердять науковці, ця територія за жодних обставин не може використовуватися для будь-яких інших цілей впродовж наступних 20 або й 30 тисяч років. Але мова не йшла про те, аби просто вивезти небезпечні відходи у Чорнобильську зону. Ми запропонували реконструювати існуючий вже там полігон з переробки відходів "Лелів", аби там небезпечні відходи можна було знешкоджувати перед захороненням чи утилізацією.

І процес дійсно зрушив з мертвої точки. Наша ідея наразі вилилася в те, що Державне агентство з управління зоною відчуження наприкінці листопада оголосило відповідний тендер на закупівлю послуг з розробки проектної документації з реконструкції полігону "Лелів" з улаштуванням багатофункціонального комплексу з демеркуризації, утилізації, оброблення, знешкодження, видалення та захоронення небезпечних відходів у зоні відчуження. Наразі триває процес закупівлі.

Мова йде про побудову комплексу, який потрібен не тільки Києву для вирішення проблеми "Радикалу". Він потрібен усій Україні, бо дозволить вирішити ряд вкрай гострих екологічних проблем, що існують сьогодні в нашій державі і пов’язані з поводженням з небезпечними побутовими та промисловими відходами.

Наразі торги у розпалі. І ми дуже сподіваємося, що з цим проектом все складеться. І що загалом подальша співпраця міської та центральної влади буде більш конструктивною, ніж вона була в попередні роки. Адже від цього залежить кінцевий результат – вирішення проблеми заводу "Радикал", яку ніхто не може вирішити ось вже 20 років.

На території столичного заводу "Радикал" зберігаються тисячі тонн небезпечних відходів

- Існують якісь труднощі у вибудовуванні конструктивного діалогу з органами центральної влади?

- Що стосується 2021 року – ми не маємо нарікань. Ми торік мали дуже ефективну комунікацію з Міністерством екології. Було проведено десятки спільних нарад, до участі в яких залучали й інші служби, від яких залежить, наприклад, проведення оцінки впливу на довкілля. Разом ми нашу ідею з зоною відчуження опрацювали, розвинули – і народився той проект, про який ми зараз говоримо. Процес зрушив з мертвої точки.

- Чому проблему не вдалося вирішити раніше?

- Вже хоча би тому, що це підприємство ніколи не було комунальним і не належало місту. Відтак і вирішувати успадковані від "Радикалу" проблеми ми могли лише у тісній співпраці з органами центральної влади.

Сама проблема закладалася ще на початку 2000-х років, коли приватизоване вже на той момент підприємство було оголошене банкрутом. Був призначений ліквідатор. Майно заводу "Радикал" виставили на продаж – з умовою, що нові власники проведуть знешкодження відходів. Але майно продали, свої зобов’язання покупці не виконали. А ми, міська влада, отримали у спадок десятки тисяч квадратних метрів території, уражених хімічними речовинами. І все це – у безпосередній близькості до місць, де постійно перебувають люди – ТРЦ та офісних будівель. Фактично, наразі ми маємо виконати те, що мали би зробити зовсім інші люди – які, до речі, так і не понесли жодної відповідальності за ситуацію, що склалася. Принаймні, у відкритих джерелах жодної згадки про притягнення когось з власників майна заводу нам знайти не вдалося. Хоча саме порушення, що відбувалися на етапі приватизації заводу, зупинки виробництва з грубими порушеннями, а згодом – розпродажу майна при банкрутстві – і є першопричиною тієї трагічної ситуації, яку ми маємо зараз.

- Чи порушує міська влада питання щодо притягнення таки до відповідальності власників "Радикалу"? Адже збитків вже завдано дуже серйозних, а в майбутньому ми дійсно можемо отримати справжню екологічну катастрофу.

- Притягнення до відповідальності – то завдання правоохоронних органів. Наша задача – вирішувати проблему. Ми знаємо, що в 2016 році щодо власників "Радикалу" було відкрите кримінальне провадження, але як воно просувається і чи просувається взагалі – ми не знаємо.

Натомість з літа правоохоронні органи активізувалися відносно цього питання з несподіваного боку. І наразі у всьому, що відбувається довкола "Радикалу", звинувачують міську владу Києва. Можу сказати, що сьогодні проводяться відповідні дії стосовно посадових осіб КМДА – з огляду на можливу бездіяльність у вирішенні цієї проблеми.

Ситуація з заводом "Радикал" залишається серйозною проблемою впродовж двох десятиліть

- Погоджуєтесь з закидом про бездіяльність?

- Навряд чи. Коли в 2014 році на Донбасі почалися активні бойові дії – Україна втратила єдине підприємство, яке переробляло ртутєвмісні відходи - "Микитртуть" у Донецькій області. Це підприємство опинилося на окупованій території.

І вже починаючи з 2015 року ми почали шукати альтернативи вирішення проблеми, яка, наголошую, є далеко не лише проблемою міста Києва. Ми заклали гроші на вивезення небезпечних відходів з "Радикалу" у міському бюджеті, оголосили тендер – одна жодна організація, ані українська, ані закордонна – не зголосилася і не взяла в ньому участі. Бо в Україні таких організацій просто немає, а за кордоном, як виявилося, на українську ртуть ніхто не чекає.

У 2016 році ми знову виділили гроші, оголошували ще один тендер на вивезення цих відходів – і знову безрезультатно. Знову жоден учасник не з’явився.

Тоді ми почали шукати альтернативні шляхи вирішення проблеми. Залучили міжнародних фахівців. Розробили цільову програму зі здійснення низки заходів щодо очищення заводу, зокрема на забезпечення екологічно безпечного збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення хлорорганічних та неідентифікованих сполук та заходи з демеркуризації промислового майданчику ВАТ "Радикал". Виділили кошти під її реалізацію. А потім – зіштовхнулися з дивною позицією з цього приводу з боку Антимонопольного комітету України. АМКУ впродовж 7 місяців розглядав питання фінансової участі КМДА у вирішенні питання заводу "Радикал" - і зрештою в 2020 році виніс рішення про те, що така участь заборонена, що вона є незаконною фінансовою допомогою. На думку Антимонопольного комітету, місто не може витрачати бюджетні кошти на вирішення цього питання, бо це не міська територія і завод не міський. Відтоді будь-які наші дії, бюджетування цих речей кваліфікувалося би як протизаконне.

І ми, шукаючи інші варіанти, прийшли з рештою до ідеї з зоною відчуження. І пішли цим шляхом спільно з Мінекології.

Тому – так, за таких обставин закиди щодо бездіяльності вважаю дещо абсурдними.

Справжніх винуватців того, що в столиці з'явилася ртутна "бомба" сповільненої дії, досі не покарано

- Як, в такому разі, ви пояснюєте собі появу кримінальної справи?

- Те, що "Радикал" сьогодні є проблемою – беззаперечно. Те, що знаходження на території заводу величезної кількості ртуті становить небезпеку – доконаний факт, який ми ніколи не заперечували і не заперечуватимемо. Це дійсно проблема. Можливо, саме в цьому контексті і з’явилася ця кримінальна справа. Інша річ – чи будуть правоохоронні органи дотримуватися об’єктивного та неупередженого підходу до з’ясування причин та пошуку винних.

- Може ця справа до певної міри мати політичне підгрунтя?

- Я менеджер і намагаюсь завжди абстрагуватись від політичного контексту, коли мова йде про суспільний інтерес. Я не є представником жодної політичної сили. Однак, враховуючи вищевикладені факти і тривалий діалог безпосередньо з органами центральної влади для вирішення проблеми, щонайменше дивними виглядають звинувачення у бездіяльності на адресу міської адміністрації та її посадовців. Можливо і є підстави говорити про політичні мотиви.

- Повернімося до проекту, з якого ми почали розмову. Чи є вже хоча би попереднє розуміння, скільки може коштувати його реалізація?

- Вартість проекту буде визначатися проектно-кошторисною документацією. Тож поки складно говорити. Безперечно, це недешеве задоволення. Але важливо розуміти, що цей комплекс дозволить вирішити ряд питань, які сьогодні в Україні не вирішуються взагалі.

Приміром, ті ж батарейки. Вони в нашій державі сьогодні в переважній більшості випадків просто захоронюються в землю. Єдине місто в Україні, яке їх вивозить – це Київ. Ми возимо їх в Румунію. Це досить дорого. Але закопування батарейок в землю зрештою обійдеться значно дорожче. Бо, як відомо, кадмій, що міститься в одній лише батарейці, заражує близько 400 л грунтових вод. А це – питання здоров’я людей.

Реконструкція полігону та створення там багатофункціонального комплексу дозволить також вирішити проблему утилізації медичних та промислових відходів. Ті ж гербіциди сьогодні фактично йдуть у землю – і це неприпустимо.

Тому питання вартості, безумовно, важливе, про нього варто говорити. Але Україна має зрештою прийти до цивілізованого поводження з відходами, що належать до особливо небезпечних. Так, як прийшов до цього розуміння весь цивілізований світ.

Журналісти та блогери охрестили "Радикал" "ртутним Чорнобилем"

- Коли ж може бути вирішене питання "Радикалу"?

- Для того, щоб вивезти звідти небезпечні відходи – будь-яку їх кількість – слід спершу підготувати інфраструктуру. Простіше кажучи, треба мати куди їх вивозити. Проектом, про який ми говоримо, передбачена переробка ртутєвмісних матеріалів і власне ртуті в відходи 4 класу, тобто в умовно безпечні. І лише після цього їх можна буде захоронювати. Фактично, йдеться про зв’язування цих відходів у бетонні блоки, які потім не нестимуть жодної шкоди.

Наразі треба створити інфраструктуру: запроектувати, потім провести будівельно-монтажні роботи. Бо просто перевозити з одного місця в інше – недоцільно і неправильно.

Тож говорити про якісь термінові заходи ми не можемо – навіть з точки зору здорового глузду. Вкрай важливо, аби реалізація ініційованого нами проекту рухалася якомога швидше. На те, аби туди пішла перша партія відходів, за оптимального розвитку подій піде щонайменше півтора роки. Це дуже орієнтовне припущення.

Ще раз наголошую: цей проект важливий не лише для Києва. Це питання національної ваги. Небезпечні відходи у нас з’являються щодня. Питання створення інфраструктури для поводження з ними назріло давно. І лише за умови консолідації зусиль центральної та місцевої влад це питання можна вирішити – так, аби жити в Україні було безпечно і нам, і нашим нащадкам.