"Палац-вбивця" і червоний символ науки: топ будівель Києва архітектора Беретті

5 хвилин
8,0 т.
'Палац-вбивця' і червоний символ науки: топ будівель Києва архітектора Беретті

У понеділок, 14 червня, виповнилося 240 років від дня народження київського архітектора італійського походження, професора архітектури, автора знаменитого Червоного корпусу КНУ Вікентія Івановича Беретті (Вінченцо-Савеліо Йосип-Антоніо Беретті. – Ред.).

Видатний майстер епохи класицизму створив кілька важливих магістралей у центрі міста – нинішні Володимирську вулицю і бульвар Тараса Шевченка, а також у 1837 році спроєктував перший справжній Генплан столиці.

OBOZREVATEL пропонує згадати шедеври видатного зодчого і дізнатися, як вони збереглися до нинішніх часів (щоб подивитися фото, доскрольте до кінця сторінки).

Вінченцо Беретті – один із найіменитіших київських архітекторів. Завдяки його спорудам наше місто набуло монументального вигляду, а його творча спадщина викликала інтерес ще в ХІХ столітті. Він народився в Римі 14 червня 1781-го в заможній родині вчених.

Відео дня
Фотопортрет Вінченцо Беретті.

Доля пов'язала зодчого з Російською імперією. Він став випускником Петербурзької академії мистецтв, а в 1809 році йому надали звання Академіка архітектури. Беретті спроєктував кілька будинків у Санкт-Петербурзі, а в 1835 році він подав креслення університетського комплексу в Київ і в 1837 році переїхав до українського міста остаточно. Тут же і споруджені його найпрекрасніші будівлі.

Червоний велетень вітчизняної науки

Найбільш відомим будинком Беретті, безумовно, став головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка, більш знаний як "червоний". Масивну будівлю в стилі російського ампіру звели в 1837-1843 роках. Після смерті Вікентія Івановича корпус добудовував його син Олександр.

Перший київський шедевр Беретті.

Університет вийшов величним – головний фасад завдовжки 145,68 метра доповнювали величний портик із колонами в іонічному стилі та чавунні деталі, які активно використовувалися під час будівництва.

Знаменитий червоний корпус КНУ.

Архітектор пропонував пофарбувати фасад будівлі в жовтий колір, а цоколь у білий, як було заведено в ті роки. Однак фасад та деталі декору отримали червоно-чорний колір, який пов'язують з оформленням стрічки ордена Святого Володимира.

Якийсь час будівля мала інший – світло-сірий колір і вона потрапила на малюнок відомого художника Михайла Сажина.

КНУ не завжди був червоним.

Таким головний фасад можна було побачити і у 2019 році, коли в Червоному корпусі затіяли ремонт.

Червоний корпус "побілів" у 2019 році.

Красиву, величну споруду вважали однією з найкращих будівель Києва ще в ХІХ столітті. А в 1930-х роках відомий мистецтвознавець Федір Людвигович Ернст називав Червоний корпус однією з найкращих будівель столиці. Такої ж думки був і видатний архітектор Павло Альошин, який займався вивченням діяльності Беретті.

За часів Другої світової війни будинок уже сильно постраждав. Його навіть думали знести, а на його місці побудувати нову споруду. На щастя, зусиллями архітектора Павла Альошина будівлю дуже швидко відбудували, також планували добудувати поруч два навчальні корпуси в такому ж стилі й спорудити красиву огорожу. Цим планам не судилося здійснитися. Так само не було побудовано і пам'ятника Беретті, якого в місті, як і раніше, немає.

Зараз головна будівля університету імені Тараса Шевченка – одне з найпопулярніших місць серед туристів, а також добре відома локація для яскравих селфі.

Від Інституту шляхетних дівчат до "розстрільної" будівлі

Споруда Міжнародного центру культури та мистецтв на Алеї Героїв Небесної Сотні, 1 – найулюбленіше місце для концертів, антреприз і театральних постановок. Її звели в 1838-1842 роках за проєктом Вінченцо Беретті в стилі класицизму для Київського інституту шляхетних дівчат.

У цих стінах вчилися співачка Надія Забіла-Врубель, українська письменниця Наталена Королева й сотні інших відомих жінок. До середини 1920-х років біля будівлі зберігалася церква, яку знесли більшовики.

Інститут шляхетних дівчат у першій половині ХІХ століття.

Суворий, вишуканий будинок домінує над Майданом Незалежності вже більше ніж 179 років! А доля у нього дуже важка...

У 1918 році навчальний заклад розформували й передали для військових потреб. У 1934 році після переїзду столиці України з Харкова до Києва в будівлі розмістили НКВД, а підвали перетворили на камери для допитів, де також проводилися масові розстріли. Саме тут убили видатних діячів українського мистецтва – Григорія Косинку, Михайля Семенка, Майка Йогансена.

У 2014 році біля Міжнародного центру культури і мистецтв розстрілювали людей.
У колишній будівлі інституту влаштовували розстріли в 1930-ті роки.

Тіла невинно убієнних вивозили в Биківнянський ліс на околиці столиці. У 1941-1943 роках будівля сильно постраждала від радянських снарядів і пожеж, оскільки в ній розміщувалася таємна німецька поліція гестапо. Відбудовували палац "всім світом" у 1951-1958 роках. Тоді ж знайшли багато обгорілих останків закатованих людей, що в радянські часи було заведено замовчувати.

У січні-лютому 2014 року прямо у будівлі палала Революція Гідності. Схил і майданчик перед будівлею окроплені кров'ю учасників Революції.Під стінами пам'ятки історії та архітектури гинула Небесна Сотня.

Найстаріша обсерваторія з унікальним обладнанням

Ще одним знаковим проєктом Беретті став комплекс астрономічної обсерваторії в історичному центрі столиці. Головна будівля споруджена в 1841-1845 роках у спрощеному стилі пізнього класицизму і має форму восьмигранної вежі.

Будівля астрономічної обсерваторії.

Під час Другої світової війни комплекс уцілів, однак його найцінніше обладнання було евакуйовано. У повоєнні роки науковому комплексу повернули майно, і тепер у стінах його музею можна подивитися на рідкісні експонати: переносний телескоп 1838 року, астрограф кінця ХІХ століття, а також багато інших астрономічних приладів, яких не знайдеш у відомих скарбницях світу.

У 2008 році комплекс обсерваторії внесли до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Про Вінченцо Беретті знають багато киян і знавці нашого минулого. Кілька років тому йому відкрили меморіальну дошку на фасаді Червоного корпусу КНУ. А було б непогано на спомин про великого зодчого спорудити й пам'ятник, як це планував зробити Павло Альошин ще в 1940-ві роки.

Як повідомляв OBOZREVATEL, у мережі показали фото одного з київських озер у Сирецькому гаю, яке перетворилося на болото. Водойма практично повністю зникла у 1970-х роках.