Репарації та контрибуція: чи реально Україні домогтися відшкодування від Росії збитків за війну
У понеділок, 14 листопада, Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка закликає Росію припинити здійснювати агресію проти України і відшкодувати завдані збитки. За це рішення проголосували представники 94 держав зі 181 присутніх, тобто більше половини (ухвалення резолюції Генасамблеї ООН вимагає 50+% голосів "за").
Як прокоментував для OBOZREVATEL речник МЗС України Олег Ніколенко, ухвалена резолюція є важливим кроком у межах створення міжнародного механізму компенсацій для України збитків, завданих російською агресією. Тим часом шкода ця вже оцінюється у понад 340 мільярдів доларів.
Резолюція Генасамблеї ООН вирішує три завдання:
1) підтверджує, що Росія здійснює агресію проти України, закликає її припинити і відшкодувати завдані збитки;
2) закликає створити реєстр завданих збитків;
3) рекомендує розробити міжнародний механізм виплати репарацій з боку Росії.
Власне, дискусії про те, як примусити країну-агресора платити за заподіяну нею шкоду, ведуться з самого початку повномасштабної агресії Росії проти України. У світовій практиці існують два варіанти такого відшкодування: контрибуція і репарації.
Контрибуція – це примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, що зазнала поразки у війні, державам-переможницям. Ключовими словами тут є "перемога" і "поразка". Тобто, щоб Україні вимагати контрибуцію, треба обов'язково перемогти у війні.
Репарації – це повне або часткове відшкодування державою, що розпочала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу. Стягнення репарацій відбувається за мирним договором або іншими міжнародними актами, які напряму не залежать від результатів війни.
Репарації для України
Вперше слова "репарації" і "контрибуція" пролунали з вуст президента України Володимира Зеленського 3 березня 2022 року після чергового ракетно-бомбового удару російських військ по українських містах.
"Ми відновимо кожний будинок, кожну вулицю, кожне місто. І говоримо Росії: вчіть слова "репарації" та "контрибуція". Ви відшкодуєте усе, що зробили проти України. В повному обсязі", – сказав тоді Володимир Зеленський у своєму традиційному відеозверненні.
З того часу йдуть дискусії на тему, як примусити Росію платити за шкоду, заподіяну агресією проти України. Над цим завданням працюють юристи, економісти і дипломати – як українські, так і з країн-партнерів.
Спочатку очікувалось, що виплата репарацій відбудеться за рахунок заморожених російських активів у західних банках, які станом на сьогодні становлять від 300 до 500 млрд доларів США. Однак цей варіант наразі зайшов у глухий кут через "неможливість подолання суверенного імунітету національними судами".
Зокрема, 4 жовтня стало відомо, що Швейцарія, яка в межах санкцій заморозила фінансові активи росіян на суму 6,7 млрд швейцарських франків (6,86 млрд доларів) і 15 об'єктів нерухомості, відмовилася передавати їх Україні, оскільки конфіскація активів, на відміну від їх замороження, стала б "масштабним зазіханням на гарантію власності та інші основні конституційні права" осіб, які потрапили під санкції.
Разом з тим цікавий прецедент створила Канада, 23 червня прописавши у своєму законодавстві можливість конфісковувати заморожені активи держав-агресорів і передавати їх як репарацій постраждалим від агресії державами. Однак тут у процедурі фігурує "звернення міжнародної організації держав чи об'єднання держав, членом яких є Канада".
Отже, навіть для вирішення питання конфіскації і передачі Україні заморожених російських активів потрібні не національні, а міжнародні правові інструменти. Одним з цих інструментів має стати резолюція Генеральної асамблеї ООН від 14 листопада 2022 року, яка сама по собі не є обов'язковою до виконання, однак може послужити міжнародним правовим підґрунтям для подальшого розвитку цього процесу.
Що далі
Без сумніву, Україна разом із західними партнерами продовжить працювати над цим питанням. Адже альтернативи йому наразі нема – відбудовувати зруйновану війною країну трак чи інакше доведеться, а робити це коштом агресора не лише найбільш раціонально, але й справедливо.
Ідея використати для механізму репарацій міжнародні інституції, насамперед ООН та її спеціалізовані органи, видається найбільш робочою. До того ж інших міжнародних інституцій такого рівня наразі просто не існує.
Ситуація ускладнюється тим, що справи про репарації зазвичай розглядає Рада Безпеки ООН, у якій Росія досі має право вето. Тому попередні прецеденти, як-от виплата репарацій Іраком Кувейту за агресію 1990-1991 років чи виплата репарацій за підсумками Другої світової війни, тут не працюють.
Разом з тим право вето Росії не поширюється на Генеральну асамблею ООН, яка хоч і не може ухвалити рішення по суті питання, яке мало б обов'язкову силу, проте може укласти угоду про створення спеціального міжнародного суду, рішення якого буде вже обов'язковим для виконання Росією.
І хоч жодного такого прецеденту у світовій історії ще немає, ніщо не заважає його створити. Тим більше, що Україна вже не раз довела, що здатна й не на таке.
Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!