Про зростання ВВП, газ та приватизацію: інтерв'ю із заступником міністра економіки Максимом Нефьодовим

Чого українцям чекати від ситуації в економіці? Як проводять приватизацію державних підприємств? Яким чином можна досягти швидкого зростання ВВП?

На ці та багато інших питань замміністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов відповів у інтерв'ю OBOZREVATEL.

- Минулого року ВВП України зріс всього на 2,5%. У Світовому банку такий показник назвали "поганою новиною". А як ви оцінюєте такий результат?

- Я не бачив новини, що Світовий банк назвав це поганим зростанням. Це зростання перевершило прогнози і міжнародних партнерів, і Міністерства економічного розвитку, і НБУ. Тому називати його поганим я б не став.

Це скоріше специфіка українського сприйняття. Коли результат порівнюють не з тим, що було, а з тим, що хочеться. Але хочемо ми “космічні кораблі”. Ми бачимо, що за результатом першого кварталу зростання прискорилося до 3,1%, що також більше, ніж прогнозували. І це гарна новина.

- 2,5%, враховуючи велике падіння у 2014 і 2015 роках - це нормальний результат?

- Ви можете хотіти стати Усейном Болтом (легкоатлет, восьмикратний олімпійський чемпіон. - Ред). Але ви не можете тричі прийти до спортивного залу, кілька разів підійти до тренажера і сказати "Я все ще не Усейн Болт! Це ганьба!". Це буде не вашою проблемою, не проблемою спортивного залу. Це проблема дивних очікувань. Звісно, хотілося б, щоб ми вийшли на темпи зростання у 5%, але враховуючи те, що було, зростання, яке перевищило прогнози, вже є гарним результатом.

- В парламенті зареєстрували бюджетну резолюцію. Якщо їй вірити, вже за кілька років ріст ВВП досягне більше 6%. За рахунок чого?

- Якщо подивитись на банальну формулу ВВП, можемо побачити, що вона складається з чотирьох основних компонентів. Ми навряд чи можемо сподіватись на швидке зростання населення і відповідно споживання. Ми навряд чи можемо сподіватися на суттєвий внесок технологічного прогресу в короткостроковій перспективі. Україна - це не Африка і, наприклад, доелектрифікація віддалених районів не може дати стрибок. Так, ми можемо і мусимо використовувати нові технології, але в межах країни це не дасть відчутного результату. В нас залишаються ще два компоненти: – інвестиції та експорт. Цим ми і займаємось.

У нас є велика кількість країн, з якими є торгівля, але в перспективі вона може зрости. Є і перспективні ринки. Це ринки, на яких Україна мало присутня, але хотілося б там бути.

Читайте: Не все так погано: Україна побила всі рекорди з прогнозів росту ВВП

- Це які ринки?

- Від США і Канади до деяких країн Європи. Якщо казати про перспективні ринки, це можуть бути Індонезія чи Нігерія.

Другий компонент – інвестиції.

Інвестиції можуть бути державними (ефективно використовувати кошти, які зібрали податками) і приватними. Приватні інвестиції залежать від бізнес-клімату. Ця комбінація – створення привабливого інвестиційного клімату, ефективне використання зібраних податків і розвиток експорту можуть пришвидшити ріст ВВП.

- Для цього вистачить кількох років?

- Без ринку землі, без активної приватизації державних підприємств, з усіма проблемами, які дісталися у спадок і які дуже болісно вирішуємо, ми маємо зростання у 3,1%. Вирішивши ці проблеми, цифри 5-6% не будуть здаватися недосяжними.

- Ви також займаєтеся підтримкою малого та середнього бізнесу. Дуже часто можна почути, що середнього бізнесу в Україні майже не існує. Які ви бачите проблеми?

- Я не думаю, що в нас люди готові позитивно оцінити будь-яку сферу діяльності. Ситуація в Україні з малим та середнім бізнесом не найгірша у світі.

Але цілісної політики щодо малого та середнього бізнесу у держави ніколи не було. Увага політичного керівництва була завжди прикута до промислових гігантів. З іншого боку, малий та середній бізнес, на жаль, користується меншим попитом та повагою. В нас немає культу підприємництва, як в Америці, у нас переважна більшість вважає, що успіх – працювати в міжнародній компанії. Коли хтось скаже: "Мамо, я буду підприємцем", навряд чи вона відповість: "Вау, віримо в тебе, досягнеш успіху".

Третя проблема – малий бізнес не дуже добре організований. У великого бізнесу є лобісти, юристи, бізнес-асоціації, а малий бізнес часто не може навіть оформити свій біль у запит до влади.

Читайте: "Тіньові потоки ходять косяками": Гройсман пригрозив лотерейному бізнесу

Ми затвердили стратегію розвитку малого та середнього бізнесу ще у минулому році. Нещодавно затвердили план дій. Згідно з ним і рухаємось.

У стратегії є кілька головних аспектів, зокрема, наприклад,: інформаційна підтримка. Створимо онлайн-портал, де малі підприємці зможуть отримати інформацію, що потрібно, щоб підключитись до енергомереж, імпортувати, експортувати тощо. Ми б хотіли давати кожному підприємцю, який зареєструється, книжку з відповідями, з нормальним тлумачення закону, поясненням основних кейсів. Що робити, якщо прийшла перевірка, якщо контрагент не заплатив, як написати бізнес-план, як звернутись до банку.

Хочемо використати наявні ЦНАПи (Центри надання адмінпослуг), їх понад 800 по всій країні, для надання бізнес-консультацій. Якщо маленький ЦНАП, це можуть бути бізнес-консультації, якщо великий, то хотілось би, щоб там було кілька видів консультантів.

Ще один захід в рамках стратегії – фінансова підтримка. Власник кава-пойнту далеко не завжди може написати бізнес-план і звернутись до банку, а банк не буде знати, що з ним робити без застави.

- Окрім того, банк надасть кредит за високою ставкою…

- А звідки, ви думаєте, беруться високі ставки?

- Висока інфляція, високі ризики, висока облікова ставка НБУ…

- Ціни зростають швидше, тому і ставки вищі. Так, дійсно, ставки в Україні не дуже низькі. Ми б хотіли їх знизити. Але це залежить і від людей. Ніхто не хоче розміщувати депозити зі ставкою в 0,5% на рік, але всі хочуть дешеві кредити.

Ми запропонували такий інструмент як часткові гарантії. Коли не даємо живі гроші, а надаємо гарантії комерційному банку. Держава каже банку: ми можемо гарантувати перші 40% втрат банку за портфелем кредитів малого бізнесу за таким параметрами: до 300 тис. грн, на 3 роки, з ось такою ставкою. Це як приклад.

Держава може за допомогою таких портфельних гарантій обирати, який бізнес підтримувати. Бюджетні кошти будемо витрачати лише у разі дефолту бізнесу. Портфельні гарантії дозволяють не оцінювати кожний конкретний кейс. Дуже сподіваємося, що з підтримкою міжнародних партнерів зможемо запуститись до кінця року і почати видавати перші гарантії.

- І яке має бути фінансування, щоб кожен охочий зміг скористатись такою можливістю?

- Це залежить від попиту. Без пілотування оцінити важко, тому ми хочемо зробити пілотний проект. Банкам ця ідея подобається, але треба відпрацювати всю механіку. Які вимоги будуть ставити банки, як це буде працювати. Якщо закладемо в бюджеті 1 млрд грн, це будуть 3-4 млрд грн виданих кредитів для малого бізнесу. Цей проект виглядає досить реалістично.

Також хочемо підтримувати внутрішньо переміщених осіб, а потім, можливо, ветеранів АТО, жінок. Щоб координувати зусилля створимо невеличкий Офіс розвитку малого і середнього підприємництва. Він працюватиме за кошти партнерів. Перші роки на це не будуть витрачатись бюджетні кошти.

Зараз немає єдиної точки входу, щоб маленький бізнес дізнався, які є можливості в конкретному регіоні. Наприклад, мало хто знає, що "Укрпошта" вчить людей торгувати на eBay розповідає, як заробляти кошти. В "Ощадбанку" можна отримувати не тільки гроші, а й ментерство. Ми хочемо все це зібрати.

- Ви вже казали про те, що одне із завдань для росту ВВП – міжнародні інвестиції. Якщо зараз подивитись на рівень інвестицій, то вони навіть менші, ніж перекази фізичних осіб в Україну. Чому зараз не йдуть інвестиції?

- Мені не подобаються тези, що інвестиції мало приходять. Вони зростають кілька років. Так, цього недостатньо. Звичайно, ми хочемо тягнутись і бігти за лідерами. Для цього потрібно лібералізувати економіку. Коли інвестор обирає країну, він дивиться, де легше вести бізнес, де є справедливі правила гри, вільні умови, де можна швидко отримати ділянку, підключитись до електромережі.

Читайте: Повернення з війни: як побудувати власний бізнес

Україна може бути майданчиком для подальшого експорту. Вона географічно вдало розташована, в нас є водні порти, гарне залізничне сполучення. Виготовляти щось тут і поставляти в ЄС значно логічніше, ніж виготовляти щось у Таїланді, а потім продавати до ЄС. У нас все ще досить низькі зарплати, при цьому освічене населення, яке може працювати в будь-якій галузі промисловості. Україна має Угоду про асоціацію з ЄС, вільну торгівлю з ЄС. Все це – велика конкурента перевага.

Ще одна інвестиційна стратегія – розвиток інфраструктури. Також інвестиції йдуть у сільське господарство, IT.

Ми маємо проводити реформи, зростати в рейтингу легкості введення бізнесу, проводити приватизацію, відкривати прозорий доступ до ресурсів, до ринку землі, природних копалин.

На жаль, нам велика кількість регулювання дісталася у спадок ще з радянських часів. Тоді головне було "не пущать". Люди часто вважають, що замість того, щоб надати комусь доступ до природних копалин, швидко щось побудувати, створити робочі місця, платити податки, інвестувати, заводити валюту, краще тягти з цим багато років. Це ж святе! Інколи чую: "Це ж геологічна розвідка створена нашими батьками і дідами! Як можна віддати іноземцям? Це ж, напевно, коштує мільярди". Ось з цим і боремося.

- Скільки нам потрібно часу, щоб ситуація з інвестиціями змінилась?

- Це процес, а не натискання кнопок. Великі очікування суспільства – шкідливі. Ми займаємось зміною інституцій. Це правила і закони поведінки. Бізнес треба поважати, держава має бути для бізнесу, а не навпаки. Щоб витрачати, збільшувати бюджетні видатки, треба заробити гроші, дати можливість людям працювати. Ми маємо жити не принципом "дозволено лише те, що дозволено законом", а "дозволено все, що не заборонено законом".

Ми будемо зростати, збільшувати приплив інвестицій. Якщо курс буде стабільним, ми будемо бачити (не дуже популярне зараз слово) покращення. Подивіться, як розвивались країни, які зараз слугують прикладом вдалих реформ: Корея, Сінгапур. Ну не було ж такого, щоб нічого не розвивалось, а потім прийняли одне якесь рішення і раптом інвестиції зросли в 10 разів. Це багаторічний шлях прогресу.

- Незабаром в Україні мають переглянути тариф на газ. Ви берете участь у цих дискусіях?

- Це не зовсім сфера нашої відповідальності. Але ми за те, щоб держава підтримувала незабезпечені верстви населення через адресні субсидії. Підтримувала лише тих, кому вони потрібні. Але іншого шляху, окрім лібералізації ринку, немає. Якщо газ для промисловості коштує 10 тис. грн, а для населення – 7 тис. грн, хтось має платити за цю різницю.

У нас залишився останній сегмент, який маємо лібералізувати – населення і ТКЕ (тепло-комуненерго). Конкуренція – єдине, що може тримати ціни низькими.

- А чи можлива така конкуренція, якщо зараз Кабінет міністрів своєю постановою визначає тариф на газ?

- Кабінет міністрів не визначає тарифи, а накладає спеціальні обов'язки…

- Але це по суті і є встановлення тарифу…

- Ні, уряд має право покладати обов'язки на господарюючі суб'єкти ринку. В телекомі держава також дає операторам доступ до ресурсів, але встановлює для них і обов'язки. Так і з газом.

Але, звісно, маємо перейти до лібералізованішої моделі. Коли газові мережі пропускають газ будь-якого постачальника і будь-який постачальник може до вас прийти і запропонувати інші умови, тарифи.

- І коли буде конкуренція на ринку?

- Для цього треба вирішити кілька питань. Монетизувати субсидії. Тоді постачальнику буде цікаво приходити і працювати з конкретною людиною. Наразі Мінсоц і Мінфін активно працюють над цим.

- Що буде, якщо МВФ не погодиться на варіант уряду щодо газу? Ви розглядаєте такий сценарій?

- Я абсолютно впевнений, що буде досягнута домовленість. Ми активно і успішно працюємо з міжнародними партнерами. Немає сенсу закопувати себе думками "А що буде, якщо припиняться реформи, якщо не буде МВФ?".

Іншого шляху, як завершувати реформу газового ринку, немає. Це одна з необхідних речей для прискорення економічного зростання. Вже перечистили переважну кількість схем на ринку, але не може залишатись одна темна кімната, з павутинням. А ми чомусь не заглядаємо в цю кімнату, бо страшно.

Мені дивно говорити про варіант без МВФ. Переконаний, що співпраця з МВФ буде успішною.

- Останнім часом в Україні бувають крупні інвестори. Кажуть, що хтось із них зацікавлений у придбанні "Центренерго"…

- У людей, які ніколи не були в Україні, у них таке уявлення про нашу країну, як у вас про Гану: десь там в Африці. Ви навряд чи знаєте, що це одна країн континенту, яка найшвидше зростає, з гарними перспективними, умовами ведення бізнесу. Ось так і деякі інвестори.

Якщо чують "Україна", то одразу думають про війну і корупцію. Вони уявляють, що тут стріляють на вулицях, не можна вийти з готелю.

Чи означає, що хтось із них подаватиме заявку на "Центренерго"? Точно ні. "Центренерго" лише готується до продажу. Ми дуже сподіваємося, що до кінця року це підприємство буде на аукціоні. Я, як колишній банкір, точно вам кажу: підготовка великого об'єкту до продажу займає рік. У нас не залишилось таких об'єктів, які можемо продати лише з презентацією на п'ять сторінок. Ми продаємо підприємства, з яких 25 років прилипали висмоктували всі соки, нічого не інвестували, ставились до обладнання, кадрів, людей, як до ресурсів.

- Ви самі сказали, що 25 років цими підприємствами неефективно керували. Наскільки реально продати за високими цінами?

- Ціни визначає ринок. Наше завдання створити умови для прозорої приватизації. Чи буде попит? Так, на переважну більшість буде. Наприклад, "Турбоатом" справді може бути перлиною великого холдингу. Інші підприємства можуть стати майданчиком для виробництва. Там вже є будівлі, люди. Треба лише оновити обладнання. Якісь вже у стані банкрутства – можна продати ділянку з комунікацією.

Головна ідея приватизації не наповнення бюджету. Звичайно, маємо продати дорого. Але головна мета – припинити корупцію на цих підприємствах і зменшити втручання держави в економіку, привести нормального інвестора, який буде оновлювати виробництво, створювати робочі місця. Інакше у нас залишиться купа брухту.

- Це більше 2 тис. об'єктів?

- Біля 750 об'єктів. А держава володіє більш ніж 3500 підприємствами. Частина з них перебуває у стані банкрутства. Більша частина об’єктів заборонена до приватизації. Маємо працювати з Верховною Радою, щоб змінити це.

- Тобто 750 - це не остаточна цифра?

- Дуже сподіваюсь.

- Коли відбудуться перші торги?

- Ми очікуємо до кінця року перші конкурси з великої приватизації.

- Поясніть різницю між "великою" і "малою" приватизацією.

- Велика приватизація - об'єкти які, можна оцінювати як фінансову модель. Туди можна привести аудиторів. Ми продаємо їх як бізнес з інвестиційними зобов’язаннями, забороною нецільового використання. Не можна купити ОПЗ і використовувати його як стартовий майданчик для запуску космічних ракет.

Мала приватизація - підприємства, які недоцільно оцінювати як фінансову модель. Там на аудиторів можна витратити більше, ніж становить дохід підприємства. Їх можна продавати за спрощеною процедурою. Це не бізнес, а майданчик.

У великій приватизації ризик – у процесі підготовки. Під час такої підготовки можна збільшити вартість. Всього в Україні їх близько 50, а у списку на приватизацію 26. Там ризик не в аукціонах, аукціони будуть прозорі. Головна мета – якісно підготувати об'єкт, надати інвестору необхідні документи.

А в малій приватизації нема чого оцінювати. Наприклад, це може бути ділянка землі. Ось там є ризик недопуску до аукціону. Там працюватиме електронна система.