Витрачали в "Берізці" й боялися розстрілу: в мережі згадали, що було валютою в СРСР
У СРСР вільний обіг іноземної валюти був під забороною. Навіть більше, згідно із законом за її обмін можна було поплатитися життям.
Як СРСР жив без валюти та як функціонував "чорний" ринок валютників – йдеться в публікації "Газета.Ru".
Як революція заборонила валюту
СРСР проти валюти на руках у населення "повстав" відразу після революції. За Держбанком була закріплена монополія на здійснення всіх валютних операцій, а громадяни втратили можливість розпоряджатися іноземними грошима. Порушення загрожувало кримінальним переслідуванням та позбавленням волі на строк до шести місяців.
Ситуація змінилася вже 1922 року з початком НЕПу. Тоді здавання валютних цінностей держорганам скасували. Монополізація валютних операцій державою повернулася 1927 року й остаточно закріпилася десять років по тому. 1937 року в кримінальному законодавстві з'являється ст. 25, в якій валютні операції прирівнюються до державних злочинів.
Наприкінці 50-х років СРСР стали відвідувати закордонні туристи, яким не подобався офіційний обмінний курс. Тоді ж і радянські громадяни отримали можливість виїжджати за кордон. Але от невдача – офіційно можна було обміняти не більш як 30 рублів. Логічно, що на тлі таких обмежень в СРСР почав процвітати "чорний" валютний ринок.
Валютний король і його свита
Нелегальна схема була такою: "бігунки" купували валюту й дорогоцінні метали в іноземців. Скуплене передавали "шефам", потім здобич опинялась у руках "купців" або "королів", які особисто проводили операції на суми в десятки й сотні тисяч рублів.
Спецслужби стежили за порушеннями. І 1960 року КДБ викрив найвідомішу групу "чорних" валютників під керівництвом Яна Рокотова та його спільників Владислава Файбишенка і Дмитра Яковлєва.
Вони міняли іноземні гроші на рублі, водночас рахунок йшов на сотні тисяч доларів. Під час "відлиги" в СРСР курс для іноземних туристів становив 10 рублів за долар. "Але іноземцям все одно було вигідніше мати справу з такими, як Рокотов, вони платили за "бакс" по 20-25 рублів", – пише Федір Раззаков у своїй книзі "Початок тіньової економіки".
Його імперія від "бігунків" до верху працювала бездоганно. Ян Рокотов або Купець Косий домовлялися про угоди з великими іноземними дипломатами, навіть мали контакти з західнонімецьким банком, пише Ісаак Фільштинський. "Вносячи в цей банк марки, іноземці, що приїжджали в СРСР, отримували від Яна радянські гроші за вигідним курсом", – вказує історик.
Рокотов довгий час був інформатором Відділу з боротьби з розкраданнями соціалістичної власності (ВБРСВ). Косий тримав свій капітал у звичайній валізі, яку іноді ховав на вокзалі в камері схову, де його в підсумку й взяли.
В ході розслідування у Рокотова було вилучено цінностей на 1,5 мільйона доларів, а оборот незаконних операцій під його контролем оцінили в десятки мільйонів радянських рублів.
Закон тоді наказував садити за такі операції до в'язниці на 8 років, але в справу втрутилося керівництво СРСР в особі Микити Хрущова – Рокотова розстріляли. Остаточно розстрільну статтю за валюту в Росії скасували тільки 1994 року.
"Берізка" для обраних
Для іноземців у країні були організовані магазини "Берізка". Радянські люди в цей великий ассортимент товарів потрапити не могли, притім, що звичайні магазини красувалися тоді порожніми полицями. Винятком були, наприклад, дипломати, моряки, члени партійної "верхівки". Після їхнього повернення в Союз залишилася готівкова валюта, яка конвертувалася в бони, тобто спеціальні сертифікати Зовнішпосилторгу – ними теж можна було розплачуватися в "Берізках".
Бони з синьою смугою були для тих, хто працював у соцкраїнах, з жовтою – для тих, хто прибув з країн, що розвиваються, і без смуг – для тих, хто працював у державах з вільно конвертованою валютою. Водночас мати сертифікат без смуги було дуже вигідно – за один рубль, зароблений в капіталістичних країнах, давався чотирирублевий бон.
Крім продуктів харчування, у "Берізках" продавали й інші товари, наприклад, автомобілі. Якщо "Волга" коштувала 5500 рублів, то для власників сертифікатів без смуги – всього 1200 рублів.
З 1974 року замість усіх типів сертифікатів введено чеки, якими нараховувалася зарплата відразу за встановленим коефіцієнтом. Річ у тім, що спекуляції з сертифікатами на чорному ринку розгорнули не на жарт.
У січні 1988 року видавання товарів за чеки теж було припинено. Власники заповітних паперів в останні дні перед скасуванням простоювали величезні черги в "Берізку". Як бони, так і чеки ті, кому пощастило їх мати, часто відкладали на "чорний день". Під час перебудови магазини "Берізка" закрили, а незабаром і дозволили вільне придбання іноземної валюти.
На початку 90-х в СРСР почав формуватися валютний ринок – з квітня 1991 року – запрацювала Валютна біржа Держбанку СРСР, на якій проводили операції з купівлі-продажу валюти найбільші банки.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
66 років тому 19 лютого 1954 року Крим від РРФСР передали УРСР з формулюванням "вкрай занедбана область". Україна відновила регіон, але після анексії Росією він знову "майже убитий".
Люди, які ностальгують за СРСР, люблять згадувати, які в ньому були низькі ціни. Правда, якщо порівняти їх з зарплатами того часу, стає очевидно, що, крім найпростіших продуктів, грошей мало на що вистачало.
Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і "найбільш передову науку", у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри синьою ізоляційною стрічкою та шукати порад, як із "вух" від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.
Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3х4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли тільки 5% сімей "наддержави".
Розповіді про небувалу технологічність і надійність радянської побутової техніки здебільшого виявляються міфами. Переважно найкращі приклади – вкрадені (або рідше – куплені) на Заході.
Один з нині популярних "радянських" міфів полягає в тому, що нібито "до перебудови в Союзі жили дуже ситно". Однак кадри з магазинів з фільмів, дивом пропущені цензурою, дощенту розбивають це твердження.
Цукерки хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів всі гризли солодкі брикети з киселю-концентрату.
"Ковбаса за 2,20" – один із символів, за яким тужать "фанати совка" і з якого сміються противники ладу. Тоді це був продукт далеко не щоденного споживання, а через дефіцит м'яса практично всю продукцію м'ясокомбінатів з України вивозили в Москву.
У тому, що знаменита радянська "варена ковбаса за 2,20" на 99% складалася з найкращого м'яса, можуть бути впевнені лише ті, хто або не читав радянських ГОСТів, або розгортав їх тільки на першій сторінці.