З'явилися не під час перебудови: блогер розповів, як у СРСР жили за талонами
Розподіл товарів за картками в СРСР виник не наприкінці 80-х років. У тому чи іншому вигляді він існував протягом всієї історії країни.
Тож твердження, що продукти, мило й одяг та інші товари за ними видавали тільки під час керівництва Михайла Горбачова та в "кляті дев'яності" не відповідає дійсності. Це просто краще запам'яталося, окільки відбулося за життя нинішніх поколінь, йдеться в публікації "Як у СРСР жили за талонами" білоруського блогера Максима Мировича.
Він розповів, як у СРСР харчувалися за картками й з чого це почалося.
У країні, де перемогла революція
"Люди, які не цікавляться темою, не чули про це – але найперші продуктові картки з'явилися в Росії не за часів перебудови і навіть не в часи Другої світової війни, а більш як 100 років тому – навесні 1916 року", – написав Мирович.
До цього часу Російська Імперія була вже сильно виснажена війною як психологічно, так і економічно – в країні почалася продовольча криза, було запроваджено карткову систему. Зокрема, існували талони на цукор – оскільки цукрові заводи Польщі опнилися в зоні бойових дій.
"Після перевороту 1917 року був тут же побудований комунізм: карткова система накрила всю країну – в окремих районах країни за талонами розподілявся навіть хліб, і тривало так до 1921 року. 1921 року почався НЕП, країна зітхнула трохи вільніше, а картки скасували. Однак з приходом до влади великого агронома і мовознавця НЕП був згорнутий, і карткова система була введена знову – товарів на всіх просто не вистачало. Крім, власне, карткової системи, за "великого вождя" існували так само норми відпуску товарів у одні руки: наприклад, з квітня 1940 року один покупець міг купити не більш ніж 1 кг м'яса і не більш як 0,5 кг ковбаси. Нагадаю, що 1940 року з часів перевороту минуло вже 23 роки – але країна, як бачите, так і не стала жити по-людськи", – написав автор.
За часів Другої світової війни ситуація тільки погіршилася – картковий розподіл став ще суворішим, а тому, хто втратив свої талони на продукти, загрожувала буквально голодна смерть.
Коли й чому в СРСР жили без карток?
1947 року карткова система була скасована, але товарні обмеження в тому чи іншому вигляді залишилися – наприклад, радянський громадянин не міг просто прийти в магазин і купити автомобіль.
"Для цього було потрібно, по-перше, відстояти "чергу", потім заплатити велику суму грошей власне за купівлю автомобіля, і по-третє – ще отримати якийсь "дозвіл" на придбання автомобіля у місцевих органів влади. Про це мало хто чув, але такі "дозволи" справді існували, принаймні в шістдесяті роки", – пояснив Мирович.
Карток не існувало в 1970-і роки, за часів правління Брежнєва – відтоді багато фанатів СРСР вважає цей час "золотими роками Союзу". Чому тоді не було карток? У сімдесяті роки ціни на нафту пішли вгору, і завдяки експорту нафти й отримання валюти СРСР зміг закуповувати безліч імпортних товарів. У центральних універмагах великих міст можна було купити джинси FUZZ і касети BASF виробництва ФРН, в країні повсюдно почали з'являтися горезвісні "румунські стінки" й німецькі туфлі Salamander (прозвані просто "саламандрами"), а також безліч інших імпортних товарів, куплених за валютну виручку.
"Фактично, це і був той самий загадковий "золотий вік СРСР" – вискокі ціни на нафту дали можливість хоч чимось наповнити полиці магазинів", – написав блогер.
У ці роки керівництвом СРСР була зроблена фатальна помилка – замість того, щоб за отриману валюту організувати у самих себе подібні виробництва, СРСР витрачав гроші на товари – і з завершенням високих цін на нафту, а також зі збільшенням витрат (наприклад, на війну в Афганістані) радянська економіка повільно й впевнено почала добігати свого кінця.
Повернення талонів "на прохання трудящих"
"Талони почали з'являтися знову не "в дев'яності роки", як люблять розповідати фанати СРСР, а вже в кінці сімдесятих – дефіцит наростав, і в деяких регіонах ще за Брежнєва були введені талони на м'ясо, вершкове масло й цукор. Далі було тільки гірше – "талонізацію" охоплювала все нові й нові групи товарів", – нагадав блогер.
Що найцікавіше – далеко не скрізь ці паперові штуки називалися "талонами". Місцева влада часто імпровізувала й називала їх, наприклад, "картка покупця", "замовлення" або навіть "запрошення на отримання".
"Зрозуміло, все це було суцільним лицемірством – адже ніхто нічого не замовляв, ніхто нікого нікуди не запрошував і не просив ніяких карток – просто в такий спосіб маскувалася система обмеженого розподілу товарів", – зазначив автор.
У вісімдесяті роки за талонами часто розподіляли м'ясо, ковбасу і відносно добре вершкове масло – у вільному продажу був тільки дешевий, шкідливий та смердючий маргарин. Пізніше список "товарів за талонами" розширився – до них додався цукор (він став дефіцитом через повсюдне самогоноваріння) і практично будь-який алкоголь – в місяць на одну дорослу людину встановлювалася 1 пляшка горілки і 2 пляшки вина. Алкоголь купували буквально всі, навіть непитущі – він був чудовою валютою та платою за послуги.
Що трапилося в дев'яності
Проблеми з плановою радянською економікою все наростали – "ручний розподіл" не працював, товарів на всіх не вистачало, повсюдно процвітав чорний ринок і цілі підпільні фабрики.
"Пік розподілу за талонами виипав на початок 1990-х років – коли, власне, СРСР і поставив кеди в кут, наказавши всім довго жити. Потім талони зберігалися приблизно ще протягом двох років – оскільки економіка не могла швидко перейти на нормальні рейки (до речі, в ці ж роки ще продовжували ходити радянські рублі). Ось цей-то період фанати СРСР часто показують як "злидні дев'яностих" – мовляв, в СРСР було все чудово, а потім стало погано і з'явилися талони. Однак як стає зрозуміло з мого поста – розподіл товарів за талонами на початку дев'яностих – це лише хвіст комети, голова якої ховається в далекому 1917 році", – вказав Мирович.
Приблизно до 1993 року, коли люди остаточно прогнали радянських номенклатурників, що сиділи на розподілі, і коли на повну силу запрацював вільний ринок і конкуренція – талони зійшли нанівець. І так буває завжди й усюди, де держава не втручається в економічні процеси – якось все само собою налагоджується. Напевно, просто тому, що люди загалом не такі вже погані й безпорадні, як їх уявляють собі комуністи.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
66 років тому 19 лютого 1954 року Крим від РРФСР передали УРСР з формулюванням "вкрай занедбана область". Україна відновила регіон, але після анексії Росією він знову "майже убитий".
Люди, які ностальгують за СРСР, люблять згадувати, які в ньому були низькі ціни. Щоправда, якщо порівняти їх з зарплатами того часу, стає очевидно, що, крім найпростіших продуктів, грошей мало на що вистачало.
Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і "найбільш передову науку", у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри синьою ізоляційною стрічкою та шукати порад, як із "вух" від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.
Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3х4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли тільки 5% сімей "наддержави".
Розповіді про небувалу технологічність і надійність радянської побутової техніки здебільшого виявляються міфами. Переважно найкращі приклади – вкрадені (або рідше – куплені) на Заході.
Один з нині популярних "радянських" міфів полягає в тому, що нібито "до перебудови в Союзі жили дуже ситно". Однак кадри з магазинів із фільмів, дивом пропущені цензурою, дощенту розбивають це твердження.
Цукерки хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів всі гризли солодкі брикети з киселю-концентрату.
"Ковбаса за 2,20" – один із символів, за яким тужать "фанати совка" і з якого сміються противники ладу. Тоді це був продукт далеко не щоденного споживання, а через дефіцит м'яса практично всю продукцію м'ясокомбінатів з України вивозили в Москву.
У тому, що знаменита радянська "варена ковбаса за 2,20" на 99% складалася з найкращого м'яса, можуть бути впевнені лише ті, хто або не читав радянських ГОСТів, або розгортав їх тільки на першій сторінці.