Росія втрачає останніх "історичних союзників": як помирає московський аналог НАТО – ОДКБ, учасники якого тікають від токсичного партнера
Рух країн Центральної Азії (Узбекистану, Киргизстану, Туркменістану, Таджикистану і Казахстану) в протилежний від Росії бік з кожним роком стає все більш активним, адже вони розуміють: Москва стає дедалі більш загрозливим і токсичним партнером. Особливо це стало відчутно після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Держави ЦА не підтримали РФ у війні і крок за кроком віддаляються від неї.
Напередодні саміту країн ЦА, який не так давно відбувся в Казахстані, президент цієї країни Токаєв опублікував статтю, в якій заявив, що через "складну військово-політичну обстановку по периметру" регіону центральноазіатська п'ятірка має сформувати свій простір неподільної безпеки, тобто оборонний союз. І як дав зрозуміти Токаєв, Росію туди запрошувати ніхто не збирається.
У Кремлі вважали, що "багатополярний світ", за який диктатор РФ Путін нині воює, неминуче передбачає вирішальну роль на всьому пострадянському просторі, але Центральна Азія демонструє, що він помилявся. Так, розв’язавши повномасштабну війну проти України, Росія не тільки не набула більше впливу у світі, але й втрачає ті позиції, які мала навіть на територіях "історичного впливу".
Через пропозицію Токаєва під удар потрапляє і російський "аналог" НАТО – ОДКБ, військова організація під керівництвом РФ, до якої входять РФ, Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан. Вірменія, яка юридично поки що також є учасником ОДКБ, призупинила свою участь у 2024 році, заявляючи про свій скорий вихід з російського проєкту.
Про те, як Росія втрачає свій вплив серед недавніх союзників, – у матеріалі OBOZ.UA.
Центральна Азія готується захищатися… від Росії
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв вважає, що у держав Центральної Азії виникла необхідність об'єднання у сфері оборонної політики. До останнього часу деякі країни регіону у цьому напрямку спиралися на РФ, але після нападу росіян на Україну активно почали переглядати цей підхід.
"На тлі збереження складної військово-політичної обстановки по периметру Центральної Азії виникає необхідність кооперації у сфері оборонної політики та безпеки", – зазначив Токаєв.
Логіка тут цілком очевидна. Коли війна з Україною закінчиться, перед путінською Росією постає питання: що робити далі? Мирний розвиток країни вже виключено, а тому виникає нагальна необхідність пошуку нових ворогів. Токаєв і пропонує негайно почати готуватися до того, щоб не стати наступними "нацистами".
Лідера Казахстану підтримав і президент Узбекистану Мірзійоєв (країна якого певний час була членом ОДКБ, але вчасно зрозуміла суть московського проєкту і покинула його у 1999 році), який також запропонував країнам Центральної Азії розробити концепцію регіональної безпеки та стабільності.
Провідна роль Казахстану та Узбекистану в цьому процесі невипадкова, адже їхні лідери у 2022 році підписали договір про союзницькі відносини, у межах якого затвердили Вищу міждержавну раду двох країн.
ОДКБ – все?
Договір про колективну безпеку було підписано 1992 року Вірменією, Казахстаном, Киргизстаном, Росією, Таджикистаном та Узбекистаном, а за рік до нього приєдналися Азербайджан, Грузія та Білорусія. Росіяни прагнули, аби ця організація стала відповіддю НАТО. По суті, багато в статуті ОДКБ нагадувало принципи взаємодії в рамках Альянсу, насамперед, що стосуються "колективного захисту", коли у разі військової агресії проти країни-учасниці організації інші держави на її прохання зобов'язані надати всю необхідну допомогу, зокрема й військову.
Єдиний випадок, коли "одекабісти надали допомогу", стався у 2022 році, коли у розпал заворушень, спровокованих зростанням цін на скраплений газ у Казахстані, контингент ОДКБ, що складався переважно з російських військ, на кілька днів прибув до азіатської країни. Хоча ніякого військового вторгнення, звісно, не відбувалося.
Водночас за всі роки свого існування ОДКБ так і не спромоглася залучити до себе нових учасників, що могло б хоча б візуально зробити її своєрідною альтернативою НАТО. При цьому розбіжності її членів ледь не призвели до припинення існування ОДКБ раніше. Так, ще 1999 року з договору вийшли Узбекистан та Грузія, а також Азербайджан, який у 2006 році знову повернувся, але через 6 років пішов остаточно.
Черговий кандидат на вихід – Вірменія, яка другий рік демонстративно не бере участі у заходах ОДКБ. Ба більше, вона також припинила виконувати свої фінансові зобов'язання перед організацією. Процес дистанціювання розпочався після завершення 44-денної війни у Карабаху 2020 року, під час якої Азербайджан повернув собі значну частину територій, а Єреван так і не зміг домогтися суттєвої військової підтримки ні від Москви, ні від ОДКБ. Саме після цих подій пролунала перша критика від вірменської влади на адресу Росії та розпочався процес зменшення кремлівського впливу в цій країні.
Остаточно вірменському суспільству стало зрозуміло, що Росія їм явно не союзник, після подій 2023 року, коли військова операція Азербайджану 19-20 вересня призвела до капітуляції невизнаної Нагірно-Карабаської республіки за повної бездіяльності російських миротворців, на яких Вірменія покладала надії. Сьогодні у Вірменії вже відкрито називають "стратегічною помилкою" ставку на Москву після розпаду СРСР і розраховують, що їхнім новим гарантом безпеки та провідним партнером стане Захід, а не Росія.
Стосовно пропозиції Токаєва, яку в Росії вже називають майже зрадою, згадуючи, що у 2022 році врятували його від народних заворушень, то створення оборонного союзу з країн Центральної Азії, найімовірніше, майже знищить з часом кремлівську ОДКБ. Держави ЦА, не промовляючи це безпосередньо, намагаються відсторонитися від партнера, який перебуває "по периметру" регіону. Адже зрозуміло, що коли Токаєв посилається на "периметр" та "складну обстановку", він має на увазі те, що відбувається на російсько-українському фронті. Центральноазіатські лідери говорять, що це не їхня війна, не їхні інтереси, та прагнуть захистити себе на майбутнє, зміцнюючи свою внутрішню співпрацю.
Економіка також "дерусифікується"
Президент Казахстану закликав не лише звільнитися від російського воєнного впливу. Токаєв пропонує перетворити Центральну Азію на один із найважливіших транспортно-логістичних і транзитних хабів у світі, провівши роботу з "дерусифікації" економіки.
"Центральна Азія стрімко перетворюється на ключову ланку глобальних транспортних комунікацій. Насамперед це багатообіцяючий китайський проєкт "Один пояс – один шлях" та міжнародний транспортний коридор "Північ – Південь", до яких тією чи іншою мірою залучені всі країни регіону", – зазначає Токаєв.
Один із найвагоміших проєктів, який обмежує московські економічні інтереси та виступає прямим конкурентом російському "Транссибу" – будівництво залізниці, що фінансується КНР, яка обіцяє з'єднати регіон з Європою, минаючи російську територію. Китай реалізує цей напрямок разом із Киргизстаном та Узбекистаном. Залізнична магістраль стане частиною глобальної ініціативи Китаю "Один пояс – один шлях". Угоду щодо проєкту, який Пекін, Бішкек і Ташкент обговорювали протягом 27 років, сторони підписали 6 червня у Пекіні, а будівництво має розпочатися у жовтні 2024 року. 454-кілометрова залізниця покликана з'єднати залізниці Китаю та Узбекистану через територію Киргизстану, а далі через Туркменістан, Іран і Туреччину зв'язати їх з європейською мережею залізниць у межах транспортної системи Нового шовкового шляху.
Казахстан – "дерусифікація" суспільства й економіки
Казахстан не випадково є "мотором" зменшення російського впливу у регіоні. Останніми роками ця країна дедалі більше дистанціюється від Кремля. За даними опитування Gallup, несхвалення дій керівництва Росії серед казахів зросло з 20% у 2021 році до 50% у 2023-му.
Казахстан має вагомі причини бути якомога далі від Москви. На півночі країни проживають етнічні росіяни, які становлять приблизно п'яту частину населення країни та налаштовані досить проросійськи. Користуючись цим, у РФ підливають масла у вогонь й останнім часом усе частіше натякають на ці території.
За такого розвитку подій Астана протягом останніх кількох років робить спроби дерусифікації, просуваючи посилення використання казахської мови, відмовляючись від кирилиці, поширюючи ідею ідентифікації Казахстану як незалежної нації. Також було вирішено збільшити обсяг телерадіомовлення державною мовою до 70%.
Дерусифікація стосується й економіки. Так, у 2024 році влада Казахстану проводитиме референдум щодо будівництва АЕС, на якому буде вирішено, хто саме будуватиме станцію. Спочатку планувалося, що цим проєктом займатиметься "Росатом". Але зважаючи на події у світі й санкції проти Росії, виконавцем буде компанія з іншої країни.
Кремль втрачає свій вплив, бо немає чого запропонувати
"На сьогодні вже чітко видно, що РФ втрачає вплив усюди у світі, зокрема у стратегічній Центральній Азії. Китай активізувався в регіоні з кінця 90-х років. Сьогодні, наприклад, для Казахстану, де і відбувається саміт, уже головним торговельним партнером є не Росія, а саме Китай. Тобто крок за кроком російська присутність і вплив у регіоні тануть. Те саме чекає на Москву й у оборонній сфері, тобто у напрямку зменшення впливу ОДКБ" – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив український дипломат Ігор Долгов, який очолював посольства України у ФРН, Туреччині, Бельгії та Грузії, місію України при НАТО, а також був заступником міністра закордонних справ та заступником міністра оборони України.
На думку Ігоря Долгова, КНР передусім цікавить використання сировинних ресурсів країн Центральної Азії, а також досить великі ринки цих держав, на які Китай активно виходить. Отже, інтерес є взаємним, він є виправданим. Звичайно, що на цьому фоні Росія відходить на другий план, адже їй немає чого запропонувати.
"Власне, один з елементів реального витіснення Росії – майбутній запуск транзитного транспортного шляху, транскаспійського, через територію країн Центральної Азії, Туреччину й далі в Європу. Це явна демонстрація стосовно російських інтересів у регіоні, адже маршрут піде в обхід території РФ і буде прямим конкурентом Транссибірської залізниці та маршруту перевезень через територію РФ. При цьому Москві нічого не залишається, як робити хорошу міну при поганій грі. У Путіна нема виходу, крім як приймати реальність. Сьогодні вона є такою, що Росія об'єктивно втрачає позиції", – зазначив Ігор Долгов.