Блог | Проблеми переговорів у Женеві: американцям потрібно тиснути на Москву, а не навпаки

Женевські складнощі мирного процесу

Відео дня

На швейцарській території відбулися непрості, але важливі переговори між делегаціями України та Росії. Хоча будь-якої конкретики за їхніми результатами поки що не озвучено, проте загальне тло подається як конструктивне, і навіть лунають формулювання про предметність під час раунду міжнародного діалогу.

Що характерно, глава російської делегації Мединський навіть провів окрему зустріч з українською стороною без участі американських посередників. Деталі переговорів після переговорів також не розкриваються, проте цей процедурний момент привертає увагу, адже виходить делегації про щось недоговорили в присутності медіаторів від Трампа.

Напевно найбільш обнадійливим для партії миру виступає анонс нового раунду переговорів, який буде в Швейцарії найближчим часом. У всьому іншому руху вперед у плані оформлення домовленостей про перемир'я чи мир не фіксується. Окремі джерела доволі сміливо характеризують Женеву, як провальний раунд.

Однією з проблем женевського етапу мирного процесу виступає крен у позиції США. Американці є стороною зацікавленою у зміцненні іміджу президента Трампа, як миробудівника. Але налаштованість на швидкий успіх, як було щодо Гази, Камбоджі чи ДР Конго, у разі російського вторгнення в Україну не доводиться. Москва виступає порушником базових положень Статуту ООН, підриває принципи добросусідських відносин на світовій арені, і при цьому Трамп усе ще прихильний до Путіна. Циркулюють оцінки, згідно з якими Вашингтон тисне переважно на Київ. Застосовуються інструменти примусу України до прийняття болючого компромісу.

Чи є цей аспект елементом того, що в Кремлі називають "духом Анкоріджа", коли США фактично перестають бути нейтральними, а продавлюють угоду з явними асиметріями не на користь України, яка і є, на відміну від Росії, частиною західного світу. Подвиг українського народу – не тільки захист Європи та її цінностей, а й точка перезбірки європейської та євроатлантичної спільноти. Тут американцям варто було б натиснути на Москву, а не навпаки.

Замість цього РФ інтерпретує "дух Анкоріджа" як дипломатію великих держав, які між собою здійснюють, як у Мюнхені 1938 року, поділ чужих територій. Путін і його дипломати на чолі з Лавровим протягують своє бачення вирішення питання Донбасу. Йдеться про виведення з його території військ України і передачу регіону під контроль Росії. Але зі свого боку принциповим моментом виступає еквівалентне виведення військ російських окупаційних військ з територій Харківської, Сумської, Запорізької, Дніпропетровської областей, і відведення на території Донецької області.

Хто і як після цього візьме під контроль дану сіру зону – важливе питання переговорів, так само як і контроль за виконанням режиму припинення вогню.

Слід акцентувати увагу на такому аспекті, як прив'язка територіального питання до зняття санкцій з Москви і запуску спільних економічних мегапроєктів РФ-США на загальну суму в 12 трлн дол. США. Сума астрономічна, і, як зналося б, для Путіна, побачивши такі перспективи, давно мало б сенс завершити вторгнення і дати бізнесу запустити стагнуючу росекономіку.

Такий підхід міг би зняти звинувачення про те, що Женева – це "гра з нульовою сумою". Однак щось сильно заважає Путіну завершити війну, і перейти до мирного співіснування. Ця складність корениться в самій неповноцінній ідеології путінізму, розрахованій на терор і підпорядкування Європи, включно з Україною.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...