Прем’єр Угорщини Орбан став диверсантом Путіна в Євросоюзі

7 хвилин
28,9 т.
Прем’єр Угорщини Орбан став диверсантом Путіна в Євросоюзі

В Угорщині об’єднана опозиція вибрала єдиного кандидата, який стане суперником прем’єр-міністра Віктора Орбана на парламентських виборах в 2022 році. Ним став мер одного з міст Угорщини Петер Маркі-Зай. Цей вибір дуже непростий. Адже Орбан налаштований правити довічно, і в цьому сенсі приклад Путіна для нього став дуже заразним.

Відео дня

Прем’єр Угорщини Віктор Орбан і російський диктатор Путін давно вже дуже успішно працюють в злагодженому тандемі. Обоє постійно намагаються виставляти Україну в негативному світлі на міжнародній арені. Стратегічна мета Путіна – створити "Велику Росію" та перешкодити Україні залишитися незалежною державою.

У Віктора Орбана плани дещо скромніші. Він марить "Великою Угорщиною". Анексія Закарпаття, де проживає більше 120 тисяч етнічних угорців, видається йому початком реалізації такого грандіозного плану.

Можна не сумніватися, що під час однієї із зустрічей російського диктатора з Орбаном, той чітко пообіцяв останньому, що після ліквідації української державності Закарпаття увійде до складу Угорщини. Але для цього Російській Федерації і Угорщині потрібно діяти злагоджено, вишуковуючи вразливі місця в України. І бити по них, не зважаючи ні на що.

Угорщина, яка вже досить давно є членом Європейського союзу і НАТО, йде в форваторі антиукраїнської політики та дій Кремля. Віктор Орбан, постійно проводячи антизахідні заходи, залишається вірним союзником і васалом Путіна. Фактично ставши путінським диверсантом в Євросоюзі.

Угорський прем’єр вже не перший рік проводить свою неоголошену "локальну холодну війну" з Україною. Однією з її дієвих складових стало багаторазове блокування переговорів України щодо її членства в НАТО.

Угорщина не тільки продовжує ігнорувати центральні позиції верховенства права ЄС, але й значно ближче до таких диктаторських режимів, як в Росії та Китаї, ніж до держав Європейського союзу.

На сьогодні не існує правових підстав для виключення Угорщини з ЄС, але, якщо так продовжуватиметься і далі, то їх потрібно створити якомога швидше. Представники з груп інтересів Угорщини в інститутах ЄС, від Європейського Парламенту до Європейської Ради та Європейської Комісії, можуть передавати до Москви і Пекіна службову інформацію, звісно за різні послуги у відповідь.

Орбану потрібні управлінці китайського зразка, тому він самочинно прийняв рішення про будівництва філії шанхайського університету Фудань в Угорщині. Хоча в Будапешті не могли не знати того, що цей університет являється кузнею кадрів для Компартії і спецслужб Китаю.

Подібне рішення небезпечне для угорців ще й тому, що реваншистська імперська Росія та комуністичний Китай використовують науку і освіту як зручне прикриття для шпигунства і свого прихованого впливу.

Навесні 2022 року в Угорщині мають відбутися національні вибори, і Орбан та його партія "Фідес" можуть їх програти. Ось чому він мобілізує свою постійну політичну клієнтуру екстремальною пропагандою. І тому він провокує, де тільки може провокувати, зближення Будапешта з Москвою і Пекіном, яке є неприйнятним для більшої частини угорського народу.

По-суті, Путіну вдалося політично "приватизувати" Орбана. "Власник" угорського прем’єра підкидає йому, час від часу, подачки, котрі мають стимулювати його до подальшої здачі інтересів своєї країни.

Тут немає нічого принципово нового. Це стало прямим продовженням угорських васальних відносин з СРСР, коли саме в Москві вирішували те, що мають у Будапешті робити далі.

Але остаточно Віктор Орбан приєднався до табору Путіна, коли у січні 2014 року, підписав у Москві контракт про розширення атомної електростанції в місті Пакші.

Знаменно, що цей візит ледь не за місяць до російської окупації Криму, став провісником рабського поводження угорського прем’єра з Кремлем.

Яке простежувалося в усіх його діях – проти громадянського суспільства, порушення автономії науки і вищої освіти, серії нападів на Європейський союз, що були закамуфльовані під конфронтацію з Фондом Сороса в Угорщині. Угорське відділення якого в 2018 році змушене було переїхати з Будапешта до Берліну, після того, як Угорщина оголосила його "іноземним агентом" та запровадила серйозні обмеження для діяльності.

Орбан почав служити Путіну для того, щоб зберегти і зміцнити свою владу, і з того часу зробив все можливе для розриву з Євросоюзом.

До цього він руйнував інститути демократичної системи лише через "панську пристрасть" до збагачення себе і своєї родини та збереження багатства через утримання політичної влади.

Повна орієнтація на Путіна викликала неприязнь навіть найбільш довіреної особи Орбана, мільярдера Лайоша Сімічка, з яким прем’єр дружив ще з армійських часів. До того ж, вони обидва були засновниками партії "Фідес".

Визнання Путіна повністю своїм політичним патроном мало свою ціну, яку Орбану довелося заплати, – усунути Лайоша Сімічка від влади і позбавити його статусу співправителя Угорщиною.

Бажання служити російському деспоту стало для угорського диктатора тим Рубіконом, перейшовши який він вже дуже легко, для отримання прибутків, увійшов в злочинний союз з Путіним -проти розвитку угорської демократії та угорської економіки.

Угорщина пройшла трансформацію від м’якої диктатури Яноша Кадара до промосковської диктатури Віктора Орбана. Лайош Сімічка, в інтерв’ю одній з угорських газет, пояснює це зближення прем’єра з Росією тим, що, можливо, у Москви є досьє про співпрацю прем’єра з радянськими комуністами, і, використовуючи ці документи, Кремль посилює свій вплив в Угорщині.

Важко зрозуміти, чому Євросоюз так спокійно спостерігає за тим, що, крок за кроком, Орбан перетворив країну-члена ЄС на диктатуру. Він провів репресії і зачистку засобів масової інформації, а потім, так само безперешкодно, здійснив маніпуляції з судовою владою. Власне, це той шлях, яким свого часу пройшли Путін і Лукашенко.

Європа не засвоїла уроків з минулого, і за кошти ЄС прем’єр Орбан може діяти, як йому заманеться. Він навіть ігнорує ухвали суду Страсбурга. Бо тепер він сам собі суд.

Євросоюз мало б насторожити те, що з Угорщини все більше людей виїжджають до держав Західної Європи. Особливо до Великої Британії.

Здавалося б, що країна, яка пройшла через 40 років комуністичної диктатури, мала отримати щеплення від популізму. Але на зміну комуністичному режиму прийшло праве екстремістське правління.

Якщо усе буде так продовжуватися й далі, то порохова бочка народного невдоволення в Угорщині одного разу вибухне. Як колись це було у далекому вже 1956 році. Оскільки, як мінімум, половина угорців не бажають бачити Орбана і його подільників в керівництві країни.

Путін запроваджує "культуру терору" по всьому світу. Проте найбільша її демонстрація Кремлем відбувається в Україні. А Орбан, добровільно перетворившись на "кімнатного пуделя Путіна", вже який рік шантажує Україну угорською меншиною в Закарпатті.

Нинішня Росія – це терористична держава. Угорщина сьогодні стала шантажисткою державою, котра демонструє неприйнятні методи тиску на Україну.

Путін створив злочинний режим, який керує Росією, ведучи масовану пропаганду "культури терору". Цю ж "культуру" він почав також використовувати в стосунках з іншими країнами і народами. Його тактика та методи стали величезною загрозою існуючому світовому порядку та вимагають глобальної відповіді.

Кривавою похідною путінського "альтернативного світу" стало те, що Путін вирішив вбити українську незалежність. Придумавши теорію "насильницького перевороту" і "нелегітимності влади", в Кремлі спробували цим "освятити" окупацію Криму і частини Донбасу. Проте це тільки призвело до зворотного ефекту.

Українцям за допомогою Заходу вдалося зупинити імперське просування Росії з розширення "своїх територій". І тут час є найбільшим ворогом Путіна. Після вторгнення до України йому вдалося на певний період підвищити свій рейтинг серед росіян. Але коли Кремлівська імперія позбудеться ілюзій тріумфальної експансії, дні його влади можуть бути ліченими.

Визвольна війна українського народу вичерпує ресурси Російської Федерації. Тому "другий фронт", який відкрив Віктор Орбан, налаштовуючи частину закарпатських угорців проти Української держави, став великою допомогою Будапешту Москві.

Чи розуміють в Угорщині, що формально будучи частиною західного світу, вони свідомо перетворилися на спільника держави-терориста, яка задля досягнення своїх цілей не зупиняється ні перед чим? І як може взагалі європейська країна, що є членом ЄС і НАТО, проводити реваншистську політику стосовно сусідньої держави?

Орбан став політичною маріонеткою Путіна. Це несе велику небезпеку не тільки європейському континенту, а й світовій стабільності. Прем’єр Угорщини мріє приєднати частину української території за "шаблоном Путіна".

Ці схеми виглядають однаково: Угорщина хоче взяти під свій контроль одну з областей Західної України, спираючись на угорську меншину, Росія хоче контролювати Східну Україну, опираючись на російську меншину, яку вона сама туди завезла після Голодомору. Вважаючи, що Україна не повинна існувати як незалежна нація.

Можна сказати, що "український вектор" політики Орбана великою мірою залежить від того, наскільки агресивно путінський режим діятиме на Сході України. Якщо Путін під тиском різкого збільшення санкцій почне "відповзати" з Донбасу, то й орбанівська риторика і провокування протистояння на Закарпатті стануть затухати.

Усе це схоже на те, як Сталін напав на Польщу зі Сходу, а Гітлер з Заходу на початку Другої світової війни. Тому в 2021 році Україна мусить поставити перед своїми західними союзниками питання неприпустимості продовження таких синхронних дій з боку Російської Федерації і Угорщини.

Боротьба України за своє право бути незалежною від Росії державою триває століттями. Можливо, зараз відбувається її кульмінаційний етап. А Угорщина в цьому нерівному поєдинку свідомо стала на бік нашого ворога.

Зараз все більше стає очевидним, що "моральний компас" Орбана чітко налаштований в бік Кремля. Тому, перефразовуючи відомий вислів, можна запитати: якщо ворог України став другом для Угорщини, то ким же тоді є Угорщина для України?

Поки що Орбан дещо стримується в своїх політичних фантазіях. Проте ніхто не може гарантувати, що не настане такий момент, коли більше стримувати себе він не захоче або не зможе.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...