Політичне загострення в Молдові: Україна стає єдиною реальною силою, здатною вирішити "придністровське питання"

Наприкінці лютого 2023 року стала всебічно загострюватись політична ситуація в Молдові, що було викликано діями проросійських сил у країні. Складна економічна ситуація, слабкість силового блоку влади та наявність на кордонах невизнаної Придністровської Молдовської республіки (ПМР), що вже майже 30 років є проксі-силою Росії в регіоні, створюють вкрай сприятливі умови для дій Кремля у напрямку дестабілізації політичного ладу в країні. Для цього використовуються проплачені мітинги з нібито громадян Молдови, всебічна підтримка і просування проросійських фейків і наративів в інформаційному просторі та відверто провокативні дії, метою яких може бути навіть державний переворот із приходом до влади фактичних "висуванців Кремля".

Російські плани прориву в Придністров’я провалились зі звільненням Херсона

Очевидно, що такий сценарій є вкрай несприятливим і відверто небезпечним для України, яка змушена тримати певну частину своїх Збройних сил біля кордонів Придністров’я. Там, окрім армії самої невизнаної республіки, перебуває кількатисячний контингент т. зв. "російських миротворців", що становить загрозу як для нашої країни, так і для Молдови. Ні для кого не є секретом, що одним зі стратегічних задумів вторгнення Росії в України була окупація всього півдня України та вихід до Придністровського регіону з майже стовідсотковою анексією Молдови в найближчому майбутньому. Лише деокупація Силами оборони України правобережжя Херсонської області та звільнення обласного центру остаточно звели нанівець російські плани сухопутного прориву в бік Молдови. Наразі російські війська можуть дістатись Молдови або Придністров’я лише через повітряний простір України або висадкою з моря через захід Одеської області, однак операції такого роду майже неможливі через високий ризик знищення морського або повітряного десанту засобами ППО та берегової охорони Збройних сил України.

Переворот і анексія – ймовірні плани Кремля в регіоні

Тому не виключено, що Кремль і російський президент Володимир Путін розглядають можливість "кримського сценарію" в регіоні, а саме спроба державного перевороту на тлі соціального невдоволення населення Молдови з подальшими варіантами анексії за підтримки збройних сил з боку Придністров’я. Про цю небезпеку активно попереджають як вітчизняні, так і закордонні експерти та засоби масової інформації. Очевидно, що ризики появи на південно-західних кордонах України ворожого утворення, яке може загрожувати нашій країні, є надзвичайно високими та потребують вчасного й адекватного реагування.

Україна – єдина сила, здатна вирішити "придністровське питання"

Наразі очевидно, що ані уряд Молдови, ані її армія та спецслужби не здатні адекватно протистояти як спробам державного перевороту, так силовим акціям з боку невизнаного Придністров’я. Також немає жодних натяків на те, що найбільш дружня офіційному Кишиневу Румунія готова військово допомогти своєму сусідові у разі потреби. Тому реальною військовою силою, здатною розв'язати проблему в регіоні, стає Україна. Про це свідчить риторика російських ЗМІ та офіційних осіб, які натякають на готовність ЗСУ до силового "розв’язання проблеми Придністров’я". До цього, зокрема, закликають деякі молдовські депутати, а глава російського МЗС Лавров, навпаки, проводить чергову "червону лінію", погрожуючи Україні у разі "ескалації ситуації".

Силовий сценарій та тиск на Росію як варіанти української стратегії

Отже, напружена ситуація в регіоні змушує Україну вишукувати адекватні стратегії реагування, в якій найбільш реальними можуть бути два варіанти. Перший полягає у "демілітаризації" Придністров’я за офіційним запитом від уряду Молдови та за політичної підтримки такого кроку з боку НАТО, ЄС і країн Заходу загалом. Результатом цього має стати примусове роззброєння і виведення російського контингенту з території Придністров’я, контроль над яким буде передано Молдові, як і належить за всіма канонами чинного міжнародного права.

Це має зняти потенційну загрозу з боку Тирасполя, вивільнить частину української армії та завдасть вельми болючого удару по іміджу путінського режиму як в середині Росії, так і за її межами. Незважаючи на будь-які погрози з боку Російської Федерації, цей варіант є найбільш оптимальним для застосування найближчим часом, адже дозволить випередити настання інших негативних наслідків у вигляді перевороту в Молдові та подальших спроб анексії регіону.

Другий варіант полягає у збереженні загрози Придністров’ю та російським планам просування в регіоні завдяки утриманню на кордонах з т. зв. ПМР угруповання ЗСУ, достатнього для силової операції. Такий тиск на російських "союзників" у Тирасполі має бути використаний українським керівництвом для відповідного тиску вже на саму Росію, змушуючи її, наприклад, відмовитися від обстрілів української критичної інфраструктури, або у разі ймовірних мирних перемовин на умовах України. Лише в такому випадку можна виправдати тримання там боєздатних частин ЗСУ, які вкрай необхідні на інших ділянках фронту.