"Арабська весна" в Сирії

Навесні 2011 року практично по всьому арабському світу прокотилася хвиля протестів і демонстрацій, що переросла пізніше в революції в Тунісі, Єгипті, Лівії. Бен Алі, президент Тунісу, втік з країни, Хосні Мубарак, колишній єгипетський керівник сидить у в'язниці. А ось лідерові останньої держави пощастило набагато менше.

Мертве понівечене тіло глави Лівійської Джамахірії демонстрували по всіх світових телеканалах. До того ж, на тлі розвитку нової демократичної Лівії, почалися активні обговорення повернення бізнесу США до видобутку лівійської сировини. За даними ряду джерел, створюється консорціум, де частки Америки та Європи будуть рівними. Поки 100% пакета акцій Лівійської нафтової компанії (National Oil Corporation) належить уряду, але в недалекому майбутньому лівійській владі не обійтися без іноземних компаній, що володіють необхідними фінансовими ресурсами і технологіями. Питання упреться в ціну, яку запросять іноземні фірми.

Але далеко не Лівія знаходиться сьогодні в центрі уваги світової преси. Після смерті Каддафі, медіа перестали цікавитися подальшою долею цієї країни і їх "тимчасовим урядом". Наступною метою телекамер стала Сирія.

Західні телеканали показують масові акції протестів у центрі Дамаска, демонструючи палаючу сирійську столицю, занурену в громадянську війну. У свою чергу російські репортери передають з центру Дамаска зовсім іншу, протіворечіщую західній інформацію. Мовляв, в сирійській столиці обстановка спокійна, люди виходять на площу на підтримку чинного президента Башара Асада, не рахуючи окремих терористичних актів, організованих "революціонерами".

І все це напередодні засідання ООН з сирійського питання, під час якого російська сторона представила свій проект, що передбачає продовження мандата для міжнародних спостерігачів ще на два місяці. У свою чергу західна сторона приготувала трохи інший проект - накладення додаткових санкцій на Сирію і представників влади цієї країни. В результаті запеклої медіальної боротьби російських і західних ЗМІ не один з проектів не був затверджений.

Реакції західної преси не довелося довго чекати. "Росія заблокувала санкції щодо Сирії", "Путін підтримує режим Асада" і подібні заголовки заполонили західне медіа простір. Насправді ж позиція Росії пояснюється набагато простіше. В даний час РФ є основним постачальником зброї до Сирії. У 1992 році борг Сирії перед Росією становив понад 13 млрд. доларів. Але в 2005 РФ списала 10 млрд. в обмін на гарантії тривалого експорту російської зброї до Сирії. З чого випливає, що сирійське питання в ООН у разі введення санкцій обійдеться Росії в мільярди доларів. Мова йде не тільки про тимчасове призупинення товарообігу з Сирією, а й повної втрати "сирійської годівниці" в разі зміни влади.

У заходу ж зовсім інша стратегія. Введення економічних і політичних санкцій є першим кроком. Другим буде введення миротворчих військ і зміна влади. Третім - приватизація західними кампаніями сирійської нафтопромисловості.

Одними з ключових споживачів сирійських нафтопродуктів є такі європейські країни, як Німеччина, Франція, Італія. Важливим є і історичний фактор. У 1922 році саме Ліга Націй (ООН) розділила сирійські володіння Османської Імперії між Великобританією і Францією. Через кілька місяців французькі війська повністю окупували територію Сирії. Пізніше Сирія неодноразово намагалася оголосити незалежність, але Франція постійно блокувала подібні ініціативи. І тільки в 1941 році Франція надала незалежність Сирії, а в 1945, після закінчення Другої світової війни, вивела свої війська. Виходить, що Захід в історії Сирії грав ключову роль ляльковода, що власне і відбувається сьогодні за допомогою політичного, економічного і медіального тиску.

У сфері медіального впливу, насправді, все просто. У Європі, Америки і в Росії давно відпрацьована медіальна тенденція - "голос партії". Тобто підтримувати будь-якими способами позицію уряду в тому чи іншому стратегічному питанні за допомогою різних інструментів, що впливають на громадську думку. Інакше як можна пояснити величезну разбежку в думках європейської та російської преси.

Одним з найпопулярніших інструментів впливу на громадську думку в Європі є соцопитування. Наприклад, основні польські інтернет-видання рясніють соцопитуваннями такого змісту: "Чи потрібна військова інтервенція НАТО в Сирії?" Подібні механізми вже запущені в Німеччині, Франції і далі на Захід. Цікаво, яке відношення має європейський обиватель до внутрішньої ситуації в арабській державі, де і без того розгорається громадянський конфлікт. Хто дав право вирішувати? Право це має виключно сирійський народ, який так і не вийшов з многоміліонной протестом на головну площу столиці.

Водночас, понад 200 людей загинули в Сирії в середу (18.07) в результаті зіткнень між урядовими військами і повстанцями. Загинули три представника сирійського керівництва, зокрема міністр оборони та його брат. Сам же Асад, за даними західної преси втік до прибережний місто Латакія. Захід заворушився.

Як передає BBC, на думку Білого Дому, ситуація склалася в Дамаску в середу, свідчить про те, що президент Башар Асад перестав контролювати ситуацію. ООН, у свою чергу, засудив організаторів теракту в Дамаску, що власне і завадило ухвалити резолюцію санкцій.

Залишається питання - хто ці повстанці і звідки у них кошти, зброю і спецтехніка? Король сусідній Йорданії Абдалла II раніше заявляв, що в лавах сирійських революціонерів відіграють велику роль люди, пов'язані з "Аль-Каїдою". Що власне суперечить інтересам усім держав, зацікавлених у Сирії. А це означає, що військова інтервенція військ НАТО неминуча у разі підтвердження інформації про терористів в рядах сирійської опозиції. Інакше до чого такий інтерес західних ЗМІ до цього державі, до чого всі ці соцопитування в інтернеті. А потім, щоб приготувати європейське і американське суспільство до запланованим за лаштунками подій.

Примітний і той факт, що всі перераховані вище революції "арабської весни" набирали обертів в соціальних мережах Facebook, Twitter.

Можливо, це наслідок розвитку інтернет-технологій та грандіозна ідея випадкової людини. Але чи може бути це випадковістю, коли мова йде про десятки держав арабського світу і десятках тисяч загиблих в них, в боротьбі за свободу і права людини. Ви вірите, що тут обійшлося без зовнішнього впливу?