І нащо вам та євроінтеграція?

Згідно словнику, горизонт (обрій) - це уявна межа з`єднання небосхилу з земною або водною поверхнею. До неї наближуєшся, а вона вперто віддаляється. У новітній історії прагнення України щодо наближення до Європейського Союзу набули найбільш чітких обрисів у другій половині 90-х - коли розпочалась дипломатична робота з ЄС, підготовка Угоди про співпрацю, коли Україна стала членом Ради Європи. Була розроблена «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу». У цьому документі, що був затверджений у 1998 р., визначені основні напрямки інтеграційного процесу. Передбачалось, що до 2007 року «мають бути створенi умови, необхiднi для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзi». Проаналізувати, чому цього поки що не сталося – справа фахівців. Хоча можна пригадати і специфіку «багатовекторної» політики попередніх років, і тимчасові погіршення відносин з провідними країнами Європи, і претензії ЄС щодо розвитку демократії в нашій країні, і внутрішні проблеми ЄС, та інше.

Якщо ж максимально спрощувати речі, то можна звести все до двох простих причин: (1) ми не готові бути в ЄС (економічно, політично та морально); (2) ЄС не готовий нас прийняти (ті ж складові).

Країни ЄС поки що не сприймають нас частиною Європи. Пригадаймо хоча б максимально скептичні чи навіть нищівні вислови деяких європейських посадовців, зокрема, порівняння наших інтеграційних прагнень з шансами Монголії. Внутрішні економічні та політичні негаразди ЄС також примушують багатьох європейців вельми обережно ставитися до планів подальшого розширення за рахунок включення країн з менш розвинутою економікою та купою власних проблем.

Проте інтеграція України до ЄС здається безальтернативною, - оскільки ґрунтується на цілій низці визначальних об’єктивних факторів та складових. Це і стратегічне географічне розташування нашої країни в серці Європи, на перетині провідних транспортних магістралей континенту, і потужний економічний потенціал, природні ресурси, працьовите і високоосвічене населення. І більш ніж добросусідські відносини з найближчими до нас країнами ЄС, міцні культурні та економічні зв’язки, тощо. Взагалі, саме зміцнення культурних зв’язків, здається, може сприяти наближенню нас до європейської спільноти ліпше за дії багатьох політиків та дипломатів. Завдяки нашим спортсменам (братам Кличкам, Шевченку, Яні Клочковій, Олегу Блохіну), оперним співакам та естрадним зіркам (Гришку, Руслані, Кароль і навіть Сердючці) мільйони європейців відкривають для себе нашу країну. Пригадаймо, як аплодувала Європа успіху Руслани, згадаймо теплі та вдячні слова кількох тисяч молодих європейців, що приїздили до Києва на Євробачення-2005. Нарешті, скільки сподівань покладається на майбутній чемпіонат Євро-2012, який найвідоміші політики та експерти вважають дуже важливим «тестом на європейськість» України. Саме через такі події й має формуватися позитивне ставлення до нашого народу та країни у світ. Рівно як і більш прихильне відношення до ідеї зближення з ЄС у більшості населення України.

А що там з нашим шляхом до СОТ? Нарешті, на 4-му Ялтинському самміті європейської стратегії 12 липня пролунала конкретна дата – 2020 рік. На засіданні Європарламенту 12 липня була прийнята резолюція, яка надає Україні перспективу стати в майбутньому членом Євросоюзу. Звичайно, це ще не є конкретна домовленість. І це навіть не є обіцянкою. Але хочеться вірити, що такі сигнали - не елемент позиційної гри ЄС та США з/проти нашого східного сусіда. І не просте намагання продемонструвати політичну підтримку певної частини українського політикуму напередодні позачергових виборів. І також хочеться вірити, що найближчим часом ми й самі зможемо усвідомити, навіщо ми прагнемо стати частиною ЄС. Перестанемо очікувати від інтеграції швидкого вирішення усіх наших проблем.

Кілька років тому, саме напередодні вступу Румунії та Болгарії до ЄС, мені довелося спілкуватися з чоловіком з Бухаресту. Коли я запитала, як він сприймає те, що за кілька місяців їхня країна вже буде в Європі, він страшенно обурився: «Ми є в Європі! Ми і є Європа!» (тобто, і завжди там були). Здається, це і є ключ до розуміння наших перспектив. Тільки коли ми дійсно відчуємо себе частиною Європи на цивілізаційному, емоційному та інших рівнях, коли навчимося поєднувати гідність та гордість з відчуттям справжньої поваги до загальноєвропейських цінностей та ідей, нас зустрічатимуть з повагою наші європейські сусіди. Не треба буде грюкати у їхні двері у пошуках роботи, грантів чи гуманітарної допомоги. Нас будуть раді запросити як жаданих та рівних. Так буде - якщо кожен з нас свідомо та з наснагою працюватиме щодня, щоб покращити власне життя, добробут родини та наблизити кращі часи для своєї Батьківщини.

Анна ШОЛОМИЦЬКА