Время реформ в образовании: что бы мы не изменили, хуже уже не будет

Время реформ в образовании: что бы мы не изменили, хуже уже не будет

Зараз найкращий час для кардинальних реформ в освіті – що б ми не змінили, гірше вже не буде.

Спочатку досить повчальна історія про математику та програму.

Якось, десяток років тому, до мене на урок математики в 10 клас (алгебра), прийшла з перевіркою завуч. У кінці уроку вона запитала, чому в програмі одна тема, а я викладаю іншу. Я сказав, що я почав працювати лише 25 вересня (розмова була на початку жовтня), а до дітей на заміну приходили географи, хіміки та вчителі малювання, то ми надолужуємо, але на це потрібно багато часу, щонайменше пів року. Далі був цікавий діалог.

– Викладайте за програмою, – сказала завуч дуже серйозно.

– Але вони нічого не зрозуміють, – відповів я.

– Вони й так нічого не розуміють, – сказала завуч школи й вийшла з класу.

Зі школи я був змушений звільнитися, номер закладу не пам'ятаю, це на Оболоні. Мабуть, математика не знайшли, бо тоді їх було дуже мало, і на заміну продовжували ставити інші предмети.

До чого ця історія? Та завуч була, по суті, права. Якщо ти не знаєш елементарну геометрію, дроби, корені, то звичайно, все одно не зрозумієш тригонометрію, за програмою я буду викладати чи пропущу 10 уроків. Це 100% правда. Ті десятикласники переважно не знали елементарних речей і, звичайно, не розуміли тригонометричні рівняння.

Зараз, керуючи мережею інженерних шкіл, я часто спілкуюся з викладачами вишів, деканами та навіть ректорами хороших українських університетів. І всі вони кажуть одне: приходимо викладати вищу математику – половина студентів не вміє додавати дроби. У більшості випадків предмет нашої розмови, до речі, це як наших учнів змотивувати стати абітурієнтами цих ЗВО, але це інша тема.

Про низький рівень великої кількості студентів усі знають, я не про це. Я про те, що зараз 100% дітей після майже річного карантину обов'язково щось до кінця не зрозуміли з математики (з інших предметів, мабуть, теж). І ми маємо дуже дивні уроки в школі, коли всі знають, що діти не розуміють, але є програма і ми марнуємо час та відбиваємо бажання вчитися в мільйонів школярів. І цей процес уже не зупиниться, поки вони не закінчать школу. Те саме і з учителями, адже успіхи та плоди своєї роботи – це важлива мотивація добре робити свою справу.

І я точно знаю, як важко синхронізувати програми, коли одні діти пропустили, інші, наприклад, пройшли ці теми онлайн. Я бачу, як наша команда працює майже без вихідних, щоб пофіксити ці питання, маючи лише 10 000 учнів. Ми готуємо нові тестування, щоб зрозуміти, де перебуваємо, після цього корегуємо програми, переносимо якісь теми на наступний рік, якісь повторюємо двічі. Даємо свободу викладачам обирати швидкість, із якою вони проходять програми, головне, щоб у кінці був результат.

І уявляю, який величезний обсяг роботи зараз потрібно зробити в міністерстві освіти та в кожній школі, щоб ми не втратили це покоління учнів. Коли падає будинок, ми всі бачимо це одразу, коли падає система освіти, це ніби не так боляче, але потім падають мости, літаки та будинки.

І є прості та ефективні речі, які можна було б зараз швидко зробити:

1. У 10-11 класах визначитися з предметами, які будуть складати на ЗНО, і витрачати на них 80-90% часу. Поділити учнів не за класами А, Б, В, а за рівнем знань. Та ефективно надолужити пропущені знання. Зазвичай хороший репетитор може підготувати учня до ЗНО за два роки ( звичайно, за бажання учня). Якщо мати, наприклад, щодня пару з математики протягом 10-11 класу, з приблизно однаковим рівнем знань учнів у класі, дуже реально підготуватися до ЗНО або хоча б отримати базові навички, необхідні потім у житті.

2. Давати для домашніх завдань подивитися відео теорії, а на уроці разом із вчителем розв'язувати приклади. Лише це підвищить ефективність навчання десь на 50%. Зараз усе навпаки. На уроці вчитель намагається пояснити нову тему (в класі часто 30-40 учнів) і майже не встигає розв’язати якісь задачі. Вдома діти вже не можуть самі зрозуміти, як застосувати теорію на практиці. І дедалі більше віддаляються від математики. Як батько трьох школярів маю чітке підтвердження цього щодня.

3. Скласти з кожним старшокласником індивідуальний план його прогресу, спочатку зосередитися на цікавих для нього предметах та не ставити погані оцінки з інших предметів і не принижувати людину, яка просто не знає. Не заставляти його списувати тригонометрію, якщо він ще не вивчив теорему Піфагора. Чого ми цим навчаємо, обманювати та робити лише для годиться?

Це потребує простої (за задумом), але дуже дієвої реформи з суттєвого зменшення інваріантної (обов’язкової для всіх) частини програми. Чому б не дозволити обирати учням предмети вже, наприклад із 7 класу. Адже хтось хоче програмувати, а хтось хоче малювати чи грати в театрі. І перше, і друге розвиває мозок дитини, за умови, що вона любить предмети, якими займається. Але уявіть собі школу, де більшість дітей любить більшість уроків, які вони відвідують, хіба це не школа майбутнього? На підтвердження цього можна навести приклад різноманітності програм університетів світу, скажімо, на економічних спеціальностях. Одні факультети дають теорію функції комплексної змінної, інші ставлять у розклад латинську мову. І перше, і друге не застосовуване в звичайному житті, але і те, і те розвиває нові нейронні зв’язки.

Як країна ми маємо величезний потенціал для інтелектуального розвитку в 21 сторіччі, але, на жаль, маємо систему правил в освіті, які добре працювали 50 років тому. А наші діти вже давно не ті, і світ змінюється кардинально.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Украина