Совки и малороссы формируют будущее Украины

5 минут
46,0 т.
Совки и малороссы формируют будущее Украины

Майбутнє нашої країни створюється не на фронті. На фронті йде страшна, жорстока війна за саму наявність у нас будь-якого майбутнього, бо якщо програємо – майбутнього не буде, ніякого. А от те, яким саме буде це майбутнє в разі нашої перемоги, визначається у тилу. Майбутнє трохи далі за перші повоєнні роки визначається не де-небудь, а в першу чергу у школах. Саме від того, чому та як зараз навчатимуть наших дітей, залежать обриси країни через десять – двадцять років по війні.

Видео дня

І схоже, совки та малороси від освіти готують нашій країні чудове колоніальне майбутнє. Гадаю, не за злим замислом, а просто через власну неосвіченість та нездатність вийти з парадигми провінційного світобачення.

З курсу світової літератури для українських школярів виключили "російських росіян", і замість них включили "росіян, якось пов’язаних з територією України" - Гоголя, Булгакова та Ільфа з Петровим.

В межах цього набору представлений весь спектр ставлення до України в межах імперської культури – від щирої гоголівської любові, спотвореної комплексом провінційності, через повний ігнор будь-чого питомо українського у Ільфа з Петровим, до махрового україножерства російського шовініста Булгакова. Через це дебати довкола сумнівного рішення МОН досить часто зводяться до питання "чи можна вивчати українофоба?", чи до "залиште Гоголя, приберіть цих совків" тощо.

Але я зараз зовсім не про це. У мене дуже різне ставлення до цих письменників. Але одне у них спільне – всім їм не місце у курсі СВІТОВОЇ літератури.

Шкільний курс, про який ми говоримо – це ознайомлення майбутнього покоління українців із найвищими літературними здобутками всього людства. Це не про те, хто з письменників колись проїздив через Київ, а про тих, хто дали всьому людству принципово нові ідеї, стилі, написали щось таке масштабне за змістами або формою, що на століття вперед визначило розвиток культури.

Цей курс – така собі вижимка, квінтесенція із мільйонів творів, написаних тисячами людей у сотнях країн, колекція того, що пройшло випробування часом та залишилось актуальним через століття. Притому актуальним поза локальним історичним контекстом – власне те, що було написано в певному контексті, але залишилось "у сухому залишку" тоді, коли цей контекст давно змінився та відійшов до історії.

Всі твори пишуться у тому чи іншому тимчасовому культурному ландшафті – однак лише деякі далі назавжди чи принаймні дуже надовго стають опорним елементом наступних швидкоплинних культурних ландшафтів, тими самими наріжним каменем, на якому будуються наступні поверхи нескінченної вавілонської башти світової культури. І от саме ознайомлення з цими позачасовими наріжними каменями – це курс світової літератури.

Курс світової літератури – це про Гомера, Шекспіра, Сервантеса, Гьоте та інших велетнів, на плечах яких стоїть не окрема національна, а саме загальнолюдська споруда сенсів та цінностей.

Це про тих, алюзії на чиї твори обігруються поколіннями наступних авторів, і які відповідно є пізнаваними і одразу викликають відповідний потік асоціацій в головах читачів.

Це курс про той спільний культурний бекграунд, який має об’єднувати дуже різних людей з різних країн, як колись весь християнський світ об’єднувало знання текстів Святого Письма, і як досі ісламський світ об’єднує знання текстів Корану.

Курс про необхідний мінімальний мінімум знань, без якого ти живеш суто локальним життям і не вписуєшся у глобальний світовий культурний контекст.

Де в цьому сенсі місце українця чи то малороса Гоголя, україножера Булгакова та позаукраїнських Ільфа з Петровим? Абсолютно однакове – на узбіччі. Жодний з них не переріс межі мовного та культурного гетто російської імперської культури, і не дав людству нічого позатимчасового та позарускомірного.

Більше того – вся російська література не факт що дала людству хоч щось достатньо оригінальне та вартісне за межами імперського часопростору. І це не лише думка автора – "зоологічного русофоба", як мене називають за парєбріком/ Ось думка одного з тих, кому точно є місце у курсі світової літератури, і хто знав Росію зсередини значно краще за більшість іноземців: "Що вражає кожного, хто приступає до вивчення російської літератури, так це її виняткова убогість. Критики, навіть з числа найбільших її ентузіастів, визнають, що їхній інтерес до творів .. носить чисто історичний характер". Автор цитати Вільям Сомерсет Моем.

Російська література – вкрай молода у світовому мірилі часу, абсолютно вторинна за походженням, фактично збірка адаптацій до краєвидів "срєднєй полоси" сенсів та ідей західноєвропейських старих літератур, найчастіше французької та німецької.

Дискусія про те, чи належить до спадку дійсно світової літератури творчість напівбожевільного білоруса Достоєвського, який можливо дійсно першим прихитрився настільки глибоко поринути у світ людських психічних патологій (так, і не випадково саме це було описано на росії ), виходить за межі цього допису. Що ж до всіх інших то навіть дискутувати особливо нема про що – всі ці нєопалімиє рукопісі від Пушкіна до Вєнєчкі Єрофєєва та Пелєвіна із Сорокіним мають сенс лише в контексті російської імперської та совкової локальної історії та культури. Тобто саме в тому контексті, з якого ми вириваємось зараз, щодня сплачуючи за це величезну криваву ціну.

Є спеціальні курсі на відповідних факультетах університетів, де вивчають та вивчатимуть і історію, і літературу росії та совка. В цих курсах є місце і Булгакову, і Ільфу з Петровим, і всякому-різному Горькому із Солженіцинім. Цитуючи Булгакова, "сюда, Шариков, и не таких пускают" .

А шкільний курс світової літератури – це трохи інший "клуб", туди просто так не вступиш кирзовими лаптями, треба для початку написати щось "посільнєй чєм "Фауст" Гьоте" (с)  і отут у вєлікоросов поки що не склалось.

Гоголя ж на мою думку слід вивчати – але вивчати у курсі української літератури. Вивчати трагедію геніального українця, який позбувся мови та розчинився у імперській культурі, в ній прихитрився виявити свій геній, але так і не став до кінця своїм. Вивчати феномен малоросійського двоємислія, спроби поєднати українську внутрішню ідентичність із російським імперством. Без розуміння долі та шляху Гоголя важко адекватно розуміти нашу історію 19-го століття. Але це наша історія, трагічна і повчальна, цікава та потрібна для усвідомлення саме у нашому культурному контексті, а не приліплена як до чогось там дверці до курсу світової літератури.

Здавалося б, очевидні та прості речі. Але ж не для всіх. Малоросам, які все життя прожили у парадигмі нашої провінційності та московської столичності, банально не вистачає ерудиції та знання інших мов, щоб відірватись від своїх нав’язаних колись імперією застарілих стереотипів, та тверезо оцінити роль та місце любої їхньому серцю руцколітєратуркі у світовому контексті.

Так само їм банально бракує системного мислення для того щоб задуматись над тим, яку загалом роль мав би відігравати курс світової літератури, як він має допомогти майбутньому поколінню українців знайти своє місце у сучасному глобальному світі тощо.

Важко готувати дітям місце у сучасному світі, коли ти сам у цьому світі – всього лише провінційний чиновник від освіти, і сам при тому гарною освітою не відрізняєшся. Так і будеш далі дивитись на світ крізь начеплені у дитинстві московські окуляри, які ну дууууже викривляють зображення. І транслюватимеш цю кривизну світогляду наступним поколінням українських дітей – поки звісно ми, дорослі українці, будемо це толерувати.

А цікаво, довго ще будемо?

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...