Блог | Ризики двох законів про Донбас

Найголовніше ускладнення полягає у тому, що ці два закони внесено окремо. Фактично, закладається потенційна можливість неприйняття одного з них – тобто, не пролонгації дії закону про особливий статус окремих регіонів Донецької та Луганської областей. Тим більше, що під парламентом під час голосування однозначно стоятимуть радикальні політичні сили, які будуть проти цього закону.

Видео дня

А його неприйняття стане підставою для звинувачень України у невиконанні Мінських угод. І якщо зараз, офіційно, західні країни вважають Росію винною у невиконанні мирних переговорів, то після 18 жовтня (закінчення терміну дії закону про ОРДЛО), вектор негативу повернеться в сторону України. Сьогодні практично в усіх країнах сформувались політичні сили, які активно підтримують відновлення економічних зв’язків з Росією. І блокування законів надасть можливість змістити вину на Україну та відкрити шлях до скасування європейських санкцій щодо Росії.

Така позиція на сьогодні – це гра Народного Фронту на радикальному електораті, який виступає за військове вирішення проблеми Донбасу. У цьому розумінні, ця політична сила зайняла цікаву позицію – не контролюючи армію, вона не несе відповідальність за "військові сценарії". Але, будь-які заяви про "хорватський варіант", якими б привабливими вони не здавались, сьогодні впираються у відсутність реальної підготовки країни до військового визволення Сходу. Підтримка війни виключно на рівні гасел призводить до посилення електорального запиту на війну. А паралельна бездіяльність на цьому напрямку – до подальшого формування недовіри до носіїв влади, які не задовільнять їх попит. І коли безпекова політика влади втрачає підтримку, сама держава втрачає обороноздатність.

Читайте: Реинтеграция Донбасса: что делать с Минскими соглашениями?

З іншого боку, утворення Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ, який буде здійснювати управління у зоні АТО, вказує про зосередження силовиків під одним спільним керівництвом. Що, по-перше, дає можливість ефективніше вирішувати проблеми цих регіонів. А по-друге, - монополізує політичне керівництво силовиками. Де-факто, це може призвести до того, що вся відповідальність у зоні АТО лежатиме на військових, а політично – на Президенті.

Але найголовніше – у цих законах ми не бачимо обіцяної нам "зради". Ні вибори на окупованих територіях, ні амністія бойовикам не стали складовими цих законів. У більшості своїй вони – формальне виконання Україною Мінських угод. Але Росію визнали агресором, посилаючись на міжнародні норми, а це дає підстави вважати її учасником, а не посередником конфлікту. Що, у тому числі, важливо для усунення її від потенційної участі у майбутніх миротворчих силах.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...