Блог | Реабілітація атовців: давайте дамо відповідь на 5 основних питань
Вирішила написати своє бачення проблемної ситуації після прочитаної інформації в соціальній мережі "Фейсбук" на сторінці заступника Генерального прокурора – Головного військового прокурора України Анатолія Матіоса. Повністю підтримую його думку: “… ця прикра ситуація змушує з сумом констатувати, що наявність значного матеріального ресурсу не гарантує його раціонального і ефективного використання, а робота органів виконавчої влади по реабілітації воїнів поки що з боку держави, є просто катастрофічно руйнівною і байдужою до тих, хто втратив здоров'я, захищаючи країну”.
Починаючи з 2014 року скільки вже було на тему психологічної реабілітації проговорено, написано, проведено круглів столів, нарад, організовано нових структур, установ, закладів, підготовлено фахівців, витрачено міжнародних та державних коштів. В 2015 році 18 березня виданоУказ Президента України № 150 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту учасників антитерористичної операції". Розпорядження КМ України від 12 липня 2017р. № 475-р отримано документ “Про схвалення Концепції Державної цільовоїпрограми з фізичної, медичної, психологічноїреабілітації і соціальної та професійної реадаптації учасників антитерористичної операції на період до 2022 року". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017р. № 1018-р схвалено "Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року". Не можна не сказати про проведену колосальну роботу із значними витратами людського фактору та часу для розробки законопроекту "Про реабілітацію".
Читайте: Лучшее селфи ихтамнетов на Донбассе
Але віз і нині там!
Маю пряме відношення до питання психологічної реабілітації. Може хотілося б більше, але не сталося. В 2014 році я увійшла до складу робочої групи при Державній службі у справах ветеранів війни та учасників АТО. Мета цієї групи була визначити умови тендеру для проведення торгів на послугу щодо психологічної реабілітації. Багато хто з членів робочої групи залишив її з часом. Причини були різні. Я не погодилася з запропонованими умовами тендеру, офіційно написала свою професійну думку з цього питання, яку кожен член робочої групи відправляв електронною поштою. Після цього мене вже не запрошували на засідання. Але історія на цьому не завершилася.
В 2016 році я отримала повістку до слідчого органу в якості свідка, як член робочої групи при Державній службі у справах ветеранів війни та учасників АТО. Було з’ясовано, що майже 50% державних коштів витрачені нецільове і на 13 керівників закладів, що виграли тендер, заведені кримінальні впровадження. Скільки цікавого я тоді почула під час допиту! Яким професійно підкованим був слідчий! Він запитав про міжнародні практики та стандарти, наукові дослідження з даного питання, проведені в Україні, критерії оцінки якості результатів психологічної реабілітації, питому вагу індивідуальних та групових сеансів при роботі з учасниками АТО та інше.
Згадуючи питання слідчого про доказовість термінів проведення і запропонованих схем реабілітації, на думку приходять слова, почуті в Хорватії під час знайомства з їхнім великим досвідом післявоєнного відновлення: “період реабілітації завжди довше ніж період конфлікту”. Що ж тут казати про 14 днів психологічної реабілітації в умовах санаторно-курортного закладу без наявності комплексної індивідуальної реабілітаційної програми для кожного учасника АТО!
Читайте: "Последняя гастроль" на Донбассе
Слово "реабілітація" включає 2 значення: повернення втраченої гідності та функціональне відновлення. Зробивши крок в європейську історію становлення системи реабілітації, дізнаємося, що вперше поняттям професійна реабілітація (основне завдання: повернення людей до роботи) з’являється в 1940-1960 рр., коли треба було інтегрувати людей в післявоєнний час. В 70 роки минулого століття відбуваються зміни вектору реабілітаційного процесу. Виникає потреба інтегрувати людей з вадами психічного здоров’я в суспільство, забравши їх з лікарні. У багатьох таких пацієнтів в умовах тривалого перебування в стаціонарі розвивається байдужість, покірливість, залежність та деперсоналізація. 80-ті роки характерні розвитком альтернативних форм обслуговування, а саме, створенням психологічних реабілітаційних центрів та центрів підтримки.Досягненням цього періоду є вперше розуміння необхідності налагодження взаємодії між медичними та соціальними службами, работодавцями та місцевими органами управління. Вперше відчута потреба роботи с пацієнтом в мультидісциплінарній команді. Але постає дуже потужна проблема – це політичне рішення розподілу фінансів. Тільки в 90-ті роки починається розвиток реабілітаційної методології, а з 2000 року– акцент на життя в суспільстві та участі оточуючих. Нажаль, але Україна відстає в модернізації психологічної реабілітації на декілька десятиріч.
За даними 2015 року в Міністерстві охорони здоров’я України нараховувалося 2635 лікарів-психіатрів, 948 лікарів-наркологів, 538 психологів і лікарів-психологів; в Міністерстві соціальної політики України – 375 психологів, Міністерстві інфраструктури України – 73 психолога; Міністерстві оборони України – 540 офіцерів-психологів; Міністерстві внутрішніх справ України – 484 психолога; Міністерстві освіти і науки України – 14832 практичних психологів та в Державній пенітенціарній службі України – 293 психолога. Здається потенціал держави найпотужніший!!! Да ще й держава вирішила фінансувати психологічну реабілітацію! Звичайно, це дуже своєчасно, сучасно та перспективно. Але на жаль, ми живемо в Україні.
Читайте: Жители Донбасса, когда вы прекратите восторженные слюни?
Для розбудови будь-якої системи цивілізованим еволюційним шляхом необхідно скерувати зусилля по трьом напрямкам. Перший – ефективне використання наявних ресурсів, зокрема фінансових та кадрів, що є найголовнішим; другий – модернізація існуючої системи та приведення у відповідність до визначених та пріоритетних стандартів; третій – створення нових елементів системи з сучасною ідеологією в межах запланованої стратегії.
Для якісної організації системи психологічної реабілітації учасників АТО ми маємо надати чітку відповідь на 5 основних питань. Яку допомогу потребують ветерани?Соціальну, психологічну, медичну. Де має надаватися ця допомога? За місцем проживання. Хто має надавати допомогу? Мультидисциплінарна команда: соціальний працівник, психолог, лікар, медична сестра, інші. Як надавати допомогу учаснику АТО? Згідно розробленої індивідуальної програми реабілітації. Яка ідеологія процесу психологічної реабілітації? Зміна стаціонарного мислення щодо проведення реабілітаційних заходів, зокрема і в межах санаторно-курортних закладів на амбулаторне.
Важливою складовою процесу психологічної реабілітації є розробка індивідуальної програми для кожного військового, яка має базуватися на визначеному реабілітаційному потенціалі людини та його потребах, включати індивідуальну психотерапію, групову (гомогенну, гетерогенну), сімейну, подружню та інші з чітким визначенням програми проходження, а саме, частота сеансів, їх тривалість, хто має проводити, як і коли, а також економічні розрахунки всіх послуг. Такі програми розробляються на рік або 6 місяців, узгоджуються з військовим, його родиною та структурами, які будуть надавати відповідні послуги, незалежно від підпорядкування цих структур, та звичайно, враховуючи потребу людини.
Читайте: Крым и Донбасс будут украинскими!
Три основних кити психологічної реабілітації – це кадри, фінанси та орган управління системою (з урахуванням особливостей і можливостей країни). Кадри є, і в достатній кількості (питання якості кадрів – це процес часу); фінанси також є, скільки їх потрібно, невідомо, розрахунки не проводилися, наявні кошти не використовуються в повному обсязі, ті, що використовуються – нераціонально. Орган управління системою (або я б сказала, платформа, на який будуть вирішуватися основні стратегічні та тактичні питання) відсутній.
Хочу знов повернутися до досвіду Хорватії щодо розбудови системи психологічної реабілітації, де при керівництві держави був створений санітарний штаб, а одним із заступників голови штабу призначений лікар-психіатр, який об’єднав відомих професійних фахівців в сфері охорони психічного здоров’я держави. Перша державна програма тільки для ветеранів – інвалідів була прийнята в 1999 році. Кошти були скеровані на будівництво 33 психосоціальних центрів (4 основних методичних та 29 регіональних) (населення Хорватії 4284889 осіб). Друга програма з розширеними завданнями (вже і для родичів ветеранів – інвалідів) була прийнята в 2005 році і третя – в 2014, яка включала заходи для всіх ветеранів та їхніх родин, а не тільки тих, хто був інвалідом.
Вивчаючи досвід не тільки Хорватії, а також Грузії, Ізраїлю та Америки, дозволю собі не погодитися із тезою Віце-Прем’єра Міністра України Павла Розенко, наведеною в "Цензор.НЕТ" про скерування вирішення проблеми психологічної реабілітації та персональну відповідальність та покарання за затримку фінансування на чиновників Міністерства соціальної політики спільно з Державною службою у справах ветеранів і учасників АТО. Питання психологічної реабілітації – це міжвідомча компетенція, тому відповідальність має бути доручена тільки Прем’єр-Міністру України або його заступнику.
Читайте: Доносы "народа Донбасса": всех расстрелять!
Протягом 5 років ми фахівці психіатри звертаємося до представників законодавчої та виконавчої влади з пропозицією створити Громадську Координаційну Раду з питань охорони психічного здоров’я при КМ України з затвердженим Положенням та планом і графіком роботи (або при ВР України чи при Адміністрації Президента України) для вирішення всіх нагальних питань в цьому напрямку. Така Громадська Координаційна Рада може стати тим недостатнім третім китом – органом управління, який буде вирішувати основні стратегічні та тактичні питання, на платформі якої представники всіх Міністерств та відомств зможуть відпрацьовувати складні міжвідомчі алгоритми, а також долати перешкоди та непорозуміння. І ще дуже важливе – аналогічні Громадські Координаційні Ради будуть створені в кожному регіоні.
А поки в країні в цьому питанні існує хаос. Реабілітацією займаються хто завгодно і як завгодно, називаючи себе відповідними спеціалістами, незважаючи на відсутність спеціальної підготовки та покупаючи один у одного сертифікати з навчання. А держава не контролює цей процес, йде від рішення даної проблеми, намагаючись відсутність реальних практичних результатів обґрунтувати збільшенням затверджених неякісних та недіючих папірців.
