Блог | Путінська Росія все зруйнувала

Ця стаття була підготовлена у вигляді відкритого листа лідерові німецьких вільних демократів як відповідь на його пропозицію "загерметизувати" проблему Криму.

Але опублікувати його в німецьких ЗМІ не вдалося. Під тим чи іншим приводом надходила відмова. Найвідоміший німецький сайт повідомив: їхня редакційна політика полягає в тому, що вони самі замовляють публікації і "не розміщують ініціативних матеріалів". Інше видання відповіло, що публікація персональних звернень — не їхня редакційна політика, - пише Михайло Гончар для ДТ. - Час минав, Крістіан Лінднер продовжував (і продовжує) гнути свою лінію, тому шукати далі в Німеччині видання, в якого могла б виявитися інша редакційна політика, сенсу не було. Відчув, що плюралізм по-німецьки — багато в чому явище віртуальне, приблизно таке ж, як і "вільні демократи", котрі, залишаючись лібералами, хочуть мати справу з путінською диктатурою, що зневажає і свободу, і демократію.

Пропозиція Лінднера "загерметизувати проблему Криму на невизначений час" практично тотожна офіційному баченню Кремля. Попри те, що лідер "вільної демократії" висловлює свою незгоду з анексією Криму, "невизначений час", та ще й без натяку на "розгерметизацію" в майбутньому, для кремлівського режиму тотожне путінському "питання Криму закрите". Про це заявили в Москві ще 2014-го, після окупації та анексії українського півострова.

Читайте: Новости Крымнаша. Предатели снова кричат, что в Крым пришёл фашизм

Проблему Криму не закрито, і загерметизувати її не вдасться, бо йдеться не тільки про порушення територіальної цілісності України й агресію однієї країни —члена ООН проти іншої країни —члена і засновника ООН. Ідеться про безпрецедентне нехтування міжнародного права і порушення міжнародних гарантій безпеки. Заключний Акт НБСЄ 1975 р. і Паризька хартія 1990 р. були опорною конструкцією миру, стабільності та розвитку в Європі після Другої світової війни й після закінчення холодної війни. Усе це зруйнувала путінська Росія. Як і гарантії безпеки Україні з боку ядерних держав у рамках Будапештського меморандуму 1994 р., надані в обмін на її добровільну відмову від третього у світі ракетно-ядерного арсеналу. Щодо останнього прикметна наявність амнезії в Лінднера. Він навіть не згадує про це. Погано для ймовірного міністра закордонних справ Німеччини.

Утім, Лінднер не помічає багато чого з того, що робила й робить Росія. Він не пам'ятає, що 2008-го вона вторглась у Грузію, сепарувала Цхінвальський регіон і створила маріонеткову квазідержаву "Республіка Південна Осетія", визнала створену нею ж у 1990-х сепаратистську псевдодержаву на території Грузії — Абхазію. Він не пам'ятає, що РФ не виконала рішення Стамбульського саміту ОБСЄ 1999 р., який велів вивести російські війська з території придністровської частини Молдови, і відмовляється це робити й тепер. Звісно, це було давно, ще наприкінці 1990-х, але варварські бомбардування Алеппо російською авіацією були зовсім недавно, восени 2016-го. Під ударами заборонених касетних і фосфорних авіабомб гинули тисячі мирних жителів цього міста. А ті, хто ховався в підвалах (вважалося, що вони перебувають у безпечному сховищі), помирали від проникаючих глибоко під землю бетонобійних бункерних бомб. Про це він теж не пам’ятає!

Навряд чи Лінднер читає щоденні повідомлення про загибель українців у Донбасі, де Росія продовжує агресію проти України, прикриваючись так званими Мінськими домовленостями й "режимом припинення вогню". Він не звертає уваги на те, як ешелони з танками й військовою технікою з початку серпня почали рухатися з глибини Росії до кордонів України та країн Балтії.

Читайте: Новости Крымнаша. Чемодан — вокзал — Россия!

Не знаю, чи відомо лідерові вільних демократів, що на території Кримського півострова живе корінний народ — кримські татари, які становлять 14% населення півострова. Крим — це їхня земля, іншої в них немає. Кримські татари пережили сталінську депортацію 1944-го, тепер вони знову бояться за свою долю, бо нинішній кремлівський режим прославляє Сталіна й сталінізм. Це рівносильне тому, якби в Німеччині почали прославляти Гітлера і нацизм.

Навряд чи він знає, що Росія розв'язала репресії в окупованому Криму. Півострів був у складі України з 1954 р. Автономна Республіка Крим — такий статус півострів отримав у складі незалежної України, з 1999-го він мав свою конституцію з дуже широкими правами. Усе це потоптано й зруйновано окупантами. Крим вони зробили рядовим регіоном Росії, позбавивши його прав і можливостей розвиватися, створених Україною, перетворюючи його на військову базу для боротьби з НАТО. Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права, Росія проводить у Криму незаконний призов громадян України в російську армію, а військова пропаганда й пропаганда ненависті та ворожнечі до демократичних країн ведеться навіть серед дітей.

Там відпрацьовують технології боротьби з інакодумцями і проводять широкомасштабні репресії. Майже півсотні кримчан, громадян України, позбавлені свободи за грубо сфабрикованими справами за їхню громадянську позицію й незгоду з окупацією Криму. Володимир Балух, етнічний українець, кримський фермер, на даху свого будинку на знак протесту проти окупації підняв український прапор. Тричі його будинок незаконно обшукували, зриваючи прапор. Але так і не змогли примусити його зняти. Тоді йому підкинули патрони, що довели його адвокати, і засудили на три роки та сім місяців позбавлення волі. Відомого українського журналіста, кримчанина Миколу Семену окупанти переслідують за "сепаратизм" — за те, що у своїх статтях він називав Крим українською територією.

Двох членів редакційної колегії севастопольського журналу "Чорноморська безпека", Дмитра Штиблікова і Олексія Бессарабова, ФСБ Росії заарештувало в листопаді 2016 р. за фальсифікованим обвинуваченням у підготовці диверсій нібито на завдання української військової розвідки. Ще один "диверсант", Олексій Стогній, власник невеликого магазину канцтоварів і дитячих іграшок у Севастополі, отримав 3,5 року в'язниці, але не за "підготовку диверсій", у чому його спочатку обвинувачували, а за "незаконне зберігання зброї", яку йому й підкинули після затримання. Українця Євгена Панова теж затримали як "українського диверсанта", але жодних доказів "диверсій" слідство так і не надало.

Читайте: Росіяни систематично вичищають Крим від проукраїнських елементів

Багато затриманих перебувають у нелюдських умовах СІЗО вже понад рік. 12 серпня 2017 р. у Криму ФСБ Росії знайшло ще одного "українського диверсанта", який намагався чи то зрубати, чи то спиляти, чи то підірвати дерев'яний стовп якоїсь лінії електропередач. Ця версія ФСБ виглядала б смішно й комічно, якби не страждала за це конкретна людина, вимушена під тортурами визнати "свою вину".

Багатьох українських політв'язнів у Криму жорстоко катували, щоб примусити їх піти на співпрацю з ФСБ. Режисер Олег Сенцов і український активіст Олександр Кольченко не пішли на угоду з окупантами й отримали 20 та 10 років ув'язнення, відповідно. Російська влада в Криму реанімувала методи каральної психіатрії тоталітарного радянського періоду. Ільмі Умеров, один із лідерів кримськотатарського народу, періодично піддається "психіатричним експертизам". Одним із недавніх прикладів цинічних і антигуманних дій Росії в Криму стало затримання 76-річного кримськотатарського активіста Сервера Караметова. Він вийшов на одиночний протест проти політичного переслідування свого народу. Чоловіка засудили на 10 діб позбавлення волі, ігноруючи його похилий вік та хворобу Паркінсона.

Лінднер фактично пропонує це правове свавілля в Криму теж "загерметизувати на невизначений час". Тисячі кримчан мусили виїхати з півострова. Багато їх не можуть повернутися назад, бо їх репресує окупаційна влада за проукраїнську позицію.

Насправді Лінднера турбує не проблема Криму, не проблема порушення Росією прав людини, не війна, яку Росія веде явно й таємно на Близькому Сході і в Європі. "Безпека і благополуччя в Європі залежать, у тому числі, від відносин із Москвою", — стверджує Лінднер в одному зі своїх інтерв'ю. Очевидно, його хвилює відновлення "бізнесу як звичайно" з путінською камарильєю, що краде у власного народу. Ці гроші, вкрадені в мільйонів росіян і виведені з РФ через закордонні банки, зокрема й німецькі, в Німеччині називають "інвестиціями". Дуже жаль, що вільні демократи закінчуються там, де починаються гроші кремлівської клептократії.

Читайте: Черговий збивач грошей відвідав Крим і хоче в Україну

"Герметизуючи проблему Криму на невизначений час", Лінднер і йому подібні тим самим створюють додатковий стимул для продовження російської експансії, посилають заохочувальний сигнал Кремлю. Він його прочитає зовсім не так, як це бачать у Берліні. Цю позицію Кремль розцінить як слабкість Німеччини, слабкість Європи і свою силу та впевненість у тому, що й далі можна безкарно продовжувати експансіоністську політику, порушувати права людини. Мовляв, на Заході трохи пообурюються, але надалі запропонують проблему "загерметизувати" і продовжити nur geschaft, бо гроші не пахнуть кров'ю жертв, катуваннями арештованих, муками їхніх рідних, приниженнями й страхом кримських татар втратити свою батьківщину знову.

Пропонуючи ідею "герметизації проблеми Криму" задля співпраці з Росією, яка відкрито веде політику руйнування Європи зсередини, Лінднер продає душу німецької вільної демократії Мефістофелю сучасного тоталітаризму в особі путінської клептократії, що стала на шлях агресії та анексіонізму. Дозволити Путіну зберегти обличчя, "загерметизувавши" проблему Криму, і тим самим принизити українців, які відстоюють свою незалежність у боротьбі з агресором, означає, що поняття "свободи" і "демократії" більше не є цінністю для тих, хто називає себе "вільними демократами" у шрьодеризованій сучасній Німеччині.

Українці не відступаються від цінностей, які заведено називати європейськими. Ми не торгуємо свободою, демократією і правами людини. Дві революції — Помаранчева 2004-го та Революція Гідності 2014-го — підтверджують це.

Не знаю, чи читав Лінднер німецького "путінознавця" Бориса Райтшустера, книжку письменника Карла Шлегеля про Україну, публікацію Андреаса Умланда про Росію і російську агресію проти України чи бодай недавню статтю відомого журналіста Герхарда Гнаука про "російський комплекс" німецьких еліт. Лінднера цікавить, зважаючи на все, зовсім інше. Якщо він стане новим міністром закордонних справ Німеччини, у Кремлі відкоркують пляшку шампанського, а можливо — й горілки.