Блог | "Птах вдарився у віконне скло. Але тоді я ще не знала такої прикмети…"
Леся з Юрою раніше бачили одне одного, бо мали спільних знайомих. Втім познайомилися і почали спілкуватися у соціальній мережі.
Він написав їй листа - вона відповіла, згодом почали зустрічатися. Скоро й побралися. Згодом народилася донечка Віка.
Після весілля жили у Лесиних батьків. Чоловік намагався для своєї родини все робити сам. Був автомеханіком, цікавився машинами і мріяв купити свою.
Оскільки Юрій був професійним військовим, він майже увесь час знаходився на службі, намагаючись вільний час віддавати своїй сім’ї.
Юра завжди був дуже турботливий, уважний, добрий, чудовий сім’янин та господар. Допомагав дружині в домашніх справах, все робили разом, якщо бачив, що кохана дуже втомлена, сам готував їжу та робив хатню роботу. Разом власноруч змайстрували й качелю донечці.
"Пам’ятаю випадок, коли я ввечері вкладала донечку спати, колисала її майже годину, а вона все не засипала. У цей час зі служби прийшов Юра, вирішив сам поколисати і вже через 3 хвилини донечка спала".
Юрія не одразу направили в зону бойових дій – спочатку він служив у селі Перемога Луганської області. Леся передавала йому посилки з усім необхідним. Щоб не хвилювати дружину він не сказав їй, що його перевели в зону проведення АТО – про це вона дізналася від односельця, який з ним служив.
Чоловік телефонував щодня – тричі на день, питав про донечку, про домашні справи. Одного дня в обід, вона, як завжди, чекала на його дзвінок, але телефон мовчав. Сама йому дзвонила, але він не відповідав. Ввечері також не подзвонив.
"Не звикла жалітися, але у той день я не змогла себе стримати, родичам та подругам казала, що дуже хвилююся" - згадує жінка.
Мати однокласника, що служив з ним разом також нічого не знала.
"Ввечері сиділа на кухні, спати не могла. Десь о 9 вечора почула стукіт, ніби хтось прийшов, думала - може мій Юра приїхав, та нікого не було, а о другій годині ночі побачила, як птах вдарився у віконне скло. Але тоді я ще не знала цієї прикмети.." - ділиться спогадами Леся.
Наступного дня телефон знову мовчав, схвильована жінка подзвонила мамі, бо вже не знаходила собі місця. Дуже швидко приїхали її батьки і сестра. "Оскільки в цей час у лікарні знаходилася моя бабуся, спочатку я подумала що з нею щось сталося. Але мої рідні сказали що мого чоловіка поранили. Відволікали мене розмовами про ремонт, який саме відбувався в оселі. Я вирішила одразу їхати до нього в лікарню, та раптом, побачивши їх очі, все зрозуміла" - крізь сльози каже Леся.
Колона з боєприпасами, яку супроводжував Юрій, потрапила у засідку в районі смт. Георгіївка Лутугинського району Луганської області.
Указом Президента України № 170/2016 від 25 квітня 2016 р., "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).
Після того, як поховала чоловіка, майже місяць не могла доглядати дитину. Світ перестав існувати. Тільки сильні заспокійливі давали змогу терпіти біль. Згодом повернулася до життя. Дитині потрібна увага тепер вже за двох, піклування.
Коли Віка питає в мене "Де татко?"
- "На небі наш тато, відповідаю, і відвертаю заплакані очі" - додає Леся.
Держава дала Лесі квартиру у м. Дрогобич. Але помешкання у дуже поганому стані. Опалення є, але в кухні, ванній кімнаті та коридорітреба проводити капітальний ремонт. Таких коштів у Лесі немає. Дитина росте, їй вже 4 роки. Вона часто хворіє, тому в дитсадок ходить рідко. І молода мама не має змоги працювати. Дитині потрібен одяг, взуття, гідне харчування.
Давайте разом підтримаємо родину загиблого в АТО Юрія Комара.
КОМАР ЛЕСЯ ІГОРІВНА 4188370021784130 (Райффайзен банк "Аваль")
ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?
