Блог | Пане Саакашвілі, а як же Грузія? Вона вам вже не цікава?
Варто було Міхеілу Саакашвілі в ефірі російської студії "Радіо Свобода" назвати Україну "державою, що не відбулася", одразу ж знайшлася величезна кількість українців, які підтримали цю тезу. "Звісно. Все так. А хіба він не правду сказав?" Якщо цитувати дослівно, то звучало це так: "Єдине, що може посилити Україну – це активність народу. Політично це інститути, що не створилися, держава, що не відбулася". Так-то воно так. Але активність народу має бути спрямована у конструктивне русло. Інакше і до біди недалеко, - пише Лариса Волошина для День. - Примітно, що за такі самі слова, сказані Володимиром Путіним – про Україну, яка не відбулася – ба більше, про те, що незалежність нашої країни то таке собі геополітичне одоробло, – такі ж самі слова та сенси були сприйняті українцями як образа. Ті ж самі люди буквально атакували тоді соцмережі гнівливими коментарями та прокляттями на адресу російського президента. Тобто, обурюють не слова, а ті, хто їх промовляє. І це дивно. Адже саме слова є відображенням думок та ставлення політика до того, що відбувається.
Міхеіл Саакашвілі – людина, помітна у всіх відносинах. Але його "битва за Україну" чомусь не вводить в порядок денний одне просте запитання, на яке досі немає відповіді: чому це грузинський президент не згадує про проблеми сучасної Грузії? Чому не створює рух на її підтримку? Уявіть собі, скажімо, Ахтема Чийгоза, або Ільмі Умерова, які замість того, щоб відстоювати проблематику окупованого Криму, виносили б мізки виборцям Гватемали, намагаючись повчати їх, як їм жити. До чого цей радянський інтернаціоналізм в окремо взятій Україні? Справжній національний політик працює на свою країну, навіть коли змушений покинути її.
Читайте: Как в Украине научились делать "Апачи" из старых советских МИ
Це питання вірності та готовності присвятити своєму народові все життя. Замість цього весь світ спостерігає за нав’язливими спробами "гостя з Кавказу" залицяння до України, в якому політична боротьба за напруженням пристрастей схожа на турнір за руку прекрасної дами. А Грузія як же? Вже не цікава? Все це нагадує серіал про шалене кохання та зграю злодійкуватих суперників-бариг, яких наш герой мусить здолати, перш ніж наступить хеппі-енд. Навіть колишня забута дружина в наявності. Замість кропіткої роботи політичного лідера, перед нами розгортаються африканські пристрасті. Українців змушують повірити, що "дурні грузини загубили, а ми знайшли".
Справа, звісно, не в Саакашвілі. Він робить те, що робить, керуючись власними інтересами.
Був у вищезгаданому інтерв'ю ще один дуже показовий епізод. Обмовка. По Фрейду. Коли ведучий запитав про санкції проти Росії, які не діють, адже Путін не збирається полишити Україну в спокої, колишній президент Грузії почав розказувати про те, що в 2008 році Росія вела справжню повномасштабну війну. "Проти нас застосовували 200 літаків, 100-тисячну армію та близько 2 тисяч танків. В Україні такого на жа... до щастя – нема". На запису прекрасно чутно, як Михайло Саакашвілі виправляє сам себе. Чи має це свідчити про щось? А хіба це має значення?
Читайте: Надоело смотреть, как мимо домов идет военная техника в Украину
Україна, як єдиний прихисток українського народу, набагато більш багатогранна, ніж країна зі зростаючою економікою та подоланою корупцією, як її бачать заїжджі реформатори. Вона – наш дім, який буде порожнім, якщо ми самі не наповнимо його українським змістом. Чи може встояти від іноземної експансії країна, в якій добробут побудований згори, волею лідера? Якщо суспільство не розуміє, що таке національний простір, воно не бачить у ньому цінності? Такий світ намагалися збудувати більшовики. Українська ж традиція полягала в тому, щоб не дати борцям за щастя трудящих знищити українське. Нам вже обіцяли добробут і ріст. Ми знаємо чим це закінчується. Сенс будь-яких державних перетворень в тому, щоб народу, прошаркам та групам не відводилася роль статистів-голосувальників. Це не лідер об’єднує навколо себе маси. Це маси, об’єднані спільною ідеєю, висувають нагору лідерів.
Українцям варто припинити вірити в порятунок ззовні і почати озиратися навкруги. Наявність в країні месій та месієк, яких радо розкручують вітчизняні та російські ЗМІ, заважає побачити повну порожнечу на українському політичному полі. У нас є вагомий прошарок свідомих щирих людей, які прагнуть змін і абсолютно відсутні українські ідеологічні партії та українські політичні лідери, які б були вихідцями з цих прошарків. Українська держава існує. Щоб нам не розказували московські голоси. Але вона абсолютно не наповнена українськими сенсами. Нас всіх нарешті має почати цікавити не лідер, а зміст, який він збирається впроваджувати в життя.
