Блог | Нова робота — як пошук себе
Після повернення з фронту питання пошуку нової роботи стає актуальним практично для кожного ветерана. Дуже часто повернення на стару роботу просто неможливе через низку об'єктивних причин: компанія закрилася, вакантне місце зайняв новий співробітник, або між учасником бойових дій і колишніми колегами з’явилася моральна прірва, є взаємне непорозуміння і неприйняття один одного. В такому випадку залишається сподіватися лише на нову роботу.
Іноді буває так, що й до війни ветеран не мав стабільного місця роботи, не був офіційно працевлаштований чи працював як тимчасовий працівник. Тому пошук нової роботи стає вкрай важливим моментом адаптації ветерана до мирного життя.
Психологи звертають увагу на той факт, що робота в цьому випадку — це не тільки пошук коштів для існування. Найчастіше це пошук самого себе. Ветерани, повернувшись з фронту, переживши деякі переродження й зміни в самому собі, вже не можуть повернутися до колишнього способу життя. І до колишньої роботи в тому числі. І тоді пошук нової роботи перетворюється в пошук свого місця в житті. Часто це спроба уникнути всього, що нагадує про минуле, довоєнне, життя.
Не випадково так часто серед ветеранів зустрічаються люди, охочі кардинально змінити рід діяльності. Наприклад, до війни ветеран працював на СТО, у продажах, займався будівництвом або був водієм таксі. А після повернення його тягне стати кухарем, фахівцем в сфері ІТ, або взагалі виїхати з країни і працювати ким завгодно, лише б не стикатися зі згадками про минуле. Це ознаки певної особистісної кризи. Здавалося б, набагато простіше зайнятися тим, чим займався й раніше. Адже є досвід роботи, стаж, професійні контакти. Але для особистісної кризи властиво розпочинати пошук нового, відрікатися від минулого, яке б воно на справді не було.
Що робити в такій ситуації?
Перш за все, прийняти той факт, що новий напрямок і нова робота не є гарантією щастя. Прийняти думку, що легкий шлях кардинальної зміни діяльності рідко буває успішним. І що найчастіше для нормалізації життя доводиться повертатися до чогось старого, знайомого, можливо, набридлого, але звичного. І в цьому немає нічого страшного. Це нормально.
А родичам, друзям і товаришам по службі потрібно набратися терпіння й сил для підтримки.
Читайте: Завершити війну
Досить часто ветерани війни стикаються з тим, що в домашньому колі їх починають квапити в прийнятті тих чи інших рішень. Це стосується і стратегічних питань, таких як працевлаштування, вибір нової професії, одруження або розлучення, так і питань незначних, побутових, пов'язаних з щоденними турботами і справами. І здоровий чолов’яга, який має за плечами життєвий досвід, досвід війни, обтяжений відповідальністю за свою сім'ю, раптом виявляється нездатним прийняти рішення. Члени сім'ї (особливо це стосується жінок, вибачте, шановні дами) починають "допомагати", тобто тиснути, квапити, лаяти за нездатність взяти на себе відповідальність ("тижчоловік").
Читайте: Практичну допомогу ветеранам у кожне місто
Такий поспіх лише погіршує ситуацію. Зростає взаємна образа, з'являються дратівливість, уникнення відповідальності та інше. Чому раптом саме така реакція? Причин може бути декілька. З одного боку, це можуть бути пережиті психологічні травми, або звичка очікувати наказу вищого керівництва, яка за рік служби в армії може стати провідною особливістю поведінки. Це може бути й реакція на те, що у цей час активно відбувається адаптація до мирного життя. Адже для того, щоб адаптуватися до умов цивільного життя потрібен час. І, на перший погляд, елементарні дії у людини, яка повернулася з війни, вимагають більше часу.
Тому не варто поспішати і підштовхувати свого родича до швидкого темпу життя. Для адаптації потрібен час. Зважайте на це.
Валентин Кім, психолог Центру практичної допомоги захисникам України AXIOS"
