Блог | Друге травня, Одеса: ми дійсно пам’ятаємо
Сьогодні третя річниця подій, які чомусь вперто називають "трагедією 2 травня 2014 року у м. Одесі". Місто оклеєне плакатами "Одесса помнит!", вата кучкується довкола Куликового поля і шипить "ні забудім – ні прастім!".
Так, будь-яка загибель людей - завжди трагедія. Навіть якщо більшість загиблих - зрадники своєї країни та маріонетки Пуйла, як це було тоді. Зрештою, вони далеко не найголовніші з ворогів України, а всього лише "корисні ідіоти", використані ворожою державою як одноразові латексні вироби, та списані як витратний матеріал. Таких "одноразових героїв", використаних "втемну", і за великим рахунком винних переважно у відсутності мізків та інтелекту, завжди трохи шкода... Трохи.
Але коли ми говоримо про оцінки тодішніх подій, та про необхідність прозорого розслідування тощо - в першу чергу варто згадати загальний контекст подій.
Читайте: Одесса 02.05 – никогда опять, или Кто виноват
Отже, нагадаю деякі прості речі:
По-перше, станом на 2 травня 2014 в Україні вже йшла війна. Притому війна не громадянська, як би це комусь не хотілось - Україна вже біля двох місяців була жертвою прямої збройної агресії РФ. Вже відбувся тріумфальний кримський "референдум" та РФ офіційно анексувала півострів, і вже стало очевидним що агресія поширюється на материкову Україну.
В цій ситуації будь-які оцінки будь-чиїх дій мають спершу виходити саме з цього.
02.05.2014 стались не "сутички громадян різних політичних поглядів" чи тим більше не "спроба частини громадян задекларувати свою політичну позицію, яка закінчилась трагічно".
02.05.2014 у м. Одесі група громадян України у змові з групою громадян РФ спробувала насильницьким шляхом захопити контроль над містом з метою передання міста під контроль збройних формувань іноземної держави - агресора. В цій спробі іноземної окупації міста брали пряму участь озброєні професійні бійці з так званої "Придністровської Республіки", яка є повним сателітом РФ, та також добре озброєні корумповані правоохоронці з міської міліції.
Таким чином, кваліфікація дій цих осіб є доволі простою та однозначною - вони вчинили кримінальний злочин, передбачений стттею "Державна зрада" Кримінального кодексу України.
Читайте: Одесса. Три года спустя
Вони - не "опозиція", не "сепаратисти". Вони зрадники та колаборанти іноземних окупаційних сил, і це суто правова оцінка.
В цій ситуації інша, на щастя набагато більш чисельна, хоч і майже неозброєна, частина населення міста виступила на захист незалежності та територіальної цілосності держави Україна, та дала гідну відсіч спробі іноземної інтервенції.
Одеса другого травня визначилась як вільне українське європейське місто. Київ не встигав надати організовану допомогу і Одеса сама, силами міської громади відбила напад агресорів.
Кваліфікація всіх дій "наших" одеситів в тодішній ситуації також однозначна - це дії, вичнені у стані крайньої необхідності з метою припинення тяжкого кримінального злочину, та з метою виконання свого конституційного обовязку по захисту незалежності та цілісності держави.
На превеликий жаль, при захисті незалежності держави від ворожих куль загинули декілька українських патріотів - захисників Одеси. От їхня смерть - дійсно трагедія, а їхні дії - зразок героїзму, який має бути прирівняно до героїзму Небесної Сотні та героїв війни на Сході України.
А щодо зрадників та колаборантів, які загинули під час спроби допомогти РФ окупувати українське місто Одесу - що ж, їх по людськи трохи теж шкода, бо і корумповані менти, і професійні бійці з Придністровя вдало втікли, залишивши місцевих "корисних ідіотів" самих розхльобувати наслідки невдалої інтервенції. Така доля всіх зрадників - вони потрібні лише на корткий час.
Але юридично всі "жертви Куликового поля", чию пам'ять сьогодні вшановує вся "вата" Одеси, та яких всує згадує "Жопопблок", загинули в момент скоєння ними тяжкого кримінального злочину. І саме це - єдина можлива вихідна точка для будь-яких оцінок тодішінх подій
Так що зі святом успішної оборони Одеси від російської агресії!
І вічна память героям - захисникам української вільної Одеси.
Сподіваюсь, вони загинули не намарно.
Але це тепер залежить від нас.
