Блог | Уроки жовтневої революції для українців
Для мене всі нації поділяються на три категорії: перша - геніальні народи, вони вчаться на помилках інших, друга - нормальні народи, вони вчаться на своїх помилках, третя - не здатні навчатися взагалі. До якої категорії можна віднести українців? Відповідь можна пошукати в моїй книжці "Антиукраїнець".
Після Лютневої революції в Росії 1917 р. Україна мала шанс стати незалежною. Коротка еволюція політичних структур та подій набуття та втрати незалежності України виглядала такою. Спочатку виникла Центральна Рада (березень 1917 — квітень 1918 років), яка 20 листопада проголосила про утворення Української Народної Республіки, а 22 січня 1918 р. — про її незалежність. Раду очолив Михайло Грушевський, видатний український історик, який, на жаль, виявився слабким лідером молодої української держави. Далі з’явився Гетьманат (квітень-грудень1918 р.) на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським, колишнім царським генералом, якого було обрано на з’їзді Союзу хліборобів-власників. Останньою політичною структурою незалежної України стала Директорія (січень 1919 — жовтень 1920 років) на чолі з Симоном Петлюрою, головним отаманом армії Української Народної Республіки. Далі Україну окупували російські більшовики.
Читайте: Що для росіянина є історичним досягненням, для українця - символ деградації
Звичайно, виникає питання: чому Україна так швидко втратила незалежність? Незалежність України в той час була наслідком складної комбінації внутрішніх та зовнішніх сил. Внутрішні фактори лежали в економічній площині: Російська імперія збанкрутіла (не врятувала її і позика західних банків, гарантом якої виступив український олігарх, міністр фінансів тимчасового уряду Росії малорос М. Терещенко), тому соціальні протести проти нестерпного життя були масовими і постійними. Зовнішні фактори: це, перш за все, Перша світова війна, яка сприяла організації, озброєнню та піднесенню рівня національної самосвідомості українців, особливо на Галичині, що входила в Габсбурзьку імперію. І найголовніше: 8 лютого 1918 р. було укладено Брестську угоду, яку підписали Німеччина, Австро-Угорщина та інші держави, а також більшовицька Росія. Вони визнали Україну незалежною державою. Але за це Українська Народна Республіка погоджувалась постачати Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн тон збіжжя… Саме тому німці спочатку відсторонили від влади Центральну Раду (в який було дуже багато зрадників і російських шпигунів), яка не виконала свої зобов’язання перед німцями і австрійцями, — а потім підтримали нового лідера України — Павла Скоропадського.
Читайте: Две главные проблемы, которые Кремлю создает Ленин
Новий Гетьман почав повертати поміщикам захоплені у них селянами землі, ввів 12-ти годинний робочий день, силою вилучав врожай разом з німцями. В Україні почалися страйки і селянські повстання. Тому не дивно, що зразу після того, як німецькі війська залишили Україну, під натиском російських більшовиків (вони навіть оголосили про створення Донецько-Криворізької республіки та Республіки Таврида) та Білої армії Росії українська влада почала втрачати контроль над Україною. Під кінець свого правління Павло Скоропадський призначив на ключові посади української держави російських офіцерів, які не були агентами більшовиків, але відкрито ненавиділи Україну! Тут важко не провести паралель з сучасними подіями в Україні, коли (майже через 100 років) президент України В. Янукович призначив на ключові посади держави громадян і агентів Росії, які допомогли В. Путіну створити так звані ДНР і ЛНР та приєднати український Крим до Росії.
Читайте: Національна ідея для українців, депутатів і олігархів
Останній лідер України Симон Петлюра на чолі Директорії вже не міг стримувати наступ все більш зорганізованих більшовиків. Проти централізованої української влади воювали не лише російські окупанти, але, на жаль, і українські комуністи та есери (боротьбисти), а також значна частина селянства, в тому числі, під проводом видатного українського анархіста отамана Нестора Махна, який контролював південь України. В цілому переважна більшість селян тікала з української армії додому ділити землю, а інші підтримували більшовиків, які їм цю землю обіцяли віддати. Насправді, більшовики загнали українських селян в колгоспи (общини). Хто був проти, тих вбили — і вже на початку 20-х років організували в Україні голод.
Брак лідерства, хуторянство і розбрат — ці риси української нації не дозволили їй перемогти комуністичну Росію у боротьбі за незалежність. Звичайно, інші фактори також сприяли поразці України. Наприклад, в 1919–1921 роках лише Варшава була на боці України, інші країни по суті підтримували Росію. В такому зовнішньому середовищі виграти незалежність у Росії було просто неможливо. Тим більше, що більшовики з їх лідерами В. Леніним та Л. Троцьким лише за три роки з моменту жовтневого перевороту змогли організувати військово-репресивну державу, яка за допомогою нової комуністичної ідеології, терору, обману, а також потужної розвідки, яка мала своїх людей скрізь, — не лише вижила, але і знову захопила Україну.
Історія - мудрий вчитель. Чи здатні українці навчатись? Відповіді у мене нема.
