Блог | Украина для Путина — лишь часть великой игры с Западом
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
После переговоров с американским государственным секретарем Энтони Блинкеном министр иностранных дел России Сергей Лавров заявил, что причина разногласий между Вашингтоном и Москвой – совсем не в Украине. Несмотря на всю парадоксальность этого заявления – как не в Украине, если российские войска стоят у ее границ и готовы в любой момент начать вторжение – глава российской дипломатии говорит правду об истинных намерениях Кремля.
Украина для Владимира Путина – лишь часть его большой игры с Западом. Игры, о которой сказал на своей недавней пресс-конференции президент Соединенных Штатов Джозеф Байден. Путин, по словам американского лидера, ищет место своей страны в мире. Но я бы добавил, что это не столько поиск, сколько попытка снова занять место, которое "освободил" Советский Союз в 1991 году.
Далее текст на языке оригинала.
Україна у цій спробі реставрації минулого займає, звичайно, важливу роль хоча б уже тому, що вона офіційно була "другою республікою" цього самого Радянського Союзу. І тому в політичних розрахунках Кремля посідає важливіше місце, ніж Білорусь чи Казахстан. Хоча, як бачимо, і у випадку з цими країнами – якщо їхнє населення готове виступати проти авторитарних режимів – Кремль також готовий діяти гранично жорстко, аж до введення військ ОДКБ на територію Казахстану.
Але окрім територіальних "фантомних" болів, у Путіна значно важливіше завдання: домогтися від Сполучених Штатів визнання, що сучасна Росія має той самий вплив у світі, що й Радянський Союз навіть не 30, а 50 років тому, коли Леонід Брежнєв проводив переговори з президентами Річардом Ніксоном чи Джеральдом Фордом. Не випадково ж Сергій Лавров на своїй пресконференції після переговорів з Ентоні Блінкеном цитує Джеральда Форда з таким виглядом, ніби йдеться не про історичного персонажа, а про чинного політика.
Залежність Росії від Заходу
Проте за часів Форда Радянський Союз справді становив загрозу міжнародній безпеці. Анахронічність його режиму, відсталість керівників та суспільства як такого, герметична економіка та запаси зброї масового знищення – все це і перетворювало СРСР на ту саму класичну "імперію зла", про яку пізніше скаже президент Рональд Рейган. Росія Путіна залежить від світової економіки значно серйозніше. Її еліта живе у Лондоні, а дітей навчає в американських університетах.
Добре пам’ятаю, як той же Сергій Лавров у першому інтерв’ю після призначення міністром закордонних справ Росії – а до цього він працював представником своєї країни в ООН – говорив, що його дружина та дочка поки що залишаться у Сполучених Штатах, бо в Росії їм важко буде адаптуватися. Дочка Лаврова так і залишилася жити в країні, яка стала справжньою батьківщиною її сім’ї, тоді як батько виконує службові обов’язки на чужині.
І я не виключаю, що коли Лавров піде на пенсію, він повернеться до Америки – як родичі Микити Хрущова, перший міністр закордонних справ Російської Федерації Андрій Козирєв та багато інших представників російської еліти. Та й економіка Росії аж ніяк не герметична. Без інтеграції зі світовою економікою вона зруйнується.
Кремль боїться прямого зіткнення з НАТО
Тоді що ж залишається Путіну? Тільки лякати Захід застосуванням сили і вже цим намагатись виторгувати для своєї країни зовнішньополітичні преференції. Але оскільки прямого зіткнення з НАТО Кремль просто боїться, залишається шантажувати Захід за допомогою демонстрації готовності знову напасти на Україну – і водночас ці наміри заперечувати.
Тому можна погодитися з тим, що справа – не в Україні, а у невиправданих російських амбіціях. Українці стали заручниками цих комплексів. А Захід намагається вмовити Путіна стримати запал – і що більш затятими стають ці вмовляння, тим більшою мірою російський президент переконується, що він на правильному шляху.
Тому переговорний процес між Росією та Сполученими Штатами триватиме рівно до того моменту, допоки Путін не зрозуміє, який, власне, "статус величі" він отримав через свій шантаж. Питання виключно в тому, чи він готовий розв’язувати великі війни заради збільшення цього статусу.