Україна для Путіна — лише частина великої гри із Заходом

3 хвилини
50,0 т.
Україна для Путіна — лише частина великої гри із Заходом

Після переговорів із американським державним секретарем Ентоні Блінкеном міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що причина розбіжностей між Вашингтоном та Москвою – зовсім не в Україні. Незважаючи на всю парадоксальність цієї заяви – як не в Україні, якщо російські війська стоять біля її кордонів і готові будь-якої миті почати вторгнення – голова російської дипломатії говорить правду про справжні наміри Кремля.

Україна для Володимира Путіна – лише частина його великої гри із Заходом. Гри, про яку сказав на своїй нещодавній пресконференції президент Сполучених Штатів Джозеф Байден. Путін, за словами американського лідера, шукає місце своєї країни у світі. Але я б додав, що це не так пошук, як спроба знову зайняти місце, яке "звільнив" Радянський Союз у 1991 році.

Україна у цій спробі реставрації минулого займає, звичайно, важливу роль хоча б уже тому, що вона офіційно була "другою республікою" цього самого Радянського Союзу. І тому в політичних розрахунках Кремля посідає важливіше місце, ніж Білорусь чи Казахстан. Хоча, як бачимо, і у випадку з цими країнами – якщо їхнє населення готове виступати проти авторитарних режимів – Кремль також готовий діяти гранично жорстко, аж до введення військ ОДКБ на територію Казахстану.

Відео дня

Але окрім територіальних "фантомних" болів, у Путіна значно важливіше завдання: домогтися від Сполучених Штатів визнання, що сучасна Росія має той самий вплив у світі, що й Радянський Союз навіть не 30, а 50 років тому, коли Леонід Брежнєв проводив переговори з президентами Річардом Ніксоном чи Джеральдом Фордом. Не випадково ж Сергій Лавров на своїй пресконференції після переговорів з Ентоні Блінкеном цитує Джеральда Форда з таким виглядом, ніби йдеться не про історичного персонажа, а про чинного політика.

Залежність Росії від Заходу

Проте за часів Форда Радянський Союз справді становив загрозу міжнародній безпеці. Анахронічність його режиму, відсталість керівників та суспільства як такого, герметична економіка та запаси зброї масового знищення – все це і перетворювало СРСР на ту саму класичну "імперію зла", про яку пізніше скаже президент Рональд Рейган. Росія Путіна залежить від світової економіки значно серйозніше. Її еліта живе у Лондоні, а дітей навчає в американських університетах.

Добре пам’ятаю, як той же Сергій Лавров у першому інтерв’ю після призначення міністром закордонних справ Росії – а до цього він працював представником своєї країни в ООН – говорив, що його дружина та дочка поки що залишаться у Сполучених Штатах, бо в Росії їм важко буде адаптуватися. Дочка Лаврова так і залишилася жити в країні, яка стала справжньою батьківщиною її сім’ї, тоді як батько виконує службові обов’язки на чужині.

І я не виключаю, що коли Лавров піде на пенсію, він повернеться до Америки – як родичі Микити Хрущова, перший міністр закордонних справ Російської Федерації Андрій Козирєв та багато інших представників російської еліти. Та й економіка Росії аж ніяк не герметична. Без інтеграції зі світовою економікою вона зруйнується.

Кремль боїться прямого зіткнення з НАТО

Тоді що ж залишається Путіну? Тільки лякати Захід застосуванням сили і вже цим намагатись виторгувати для своєї країни зовнішньополітичні преференції. Але оскільки прямого зіткнення з НАТО Кремль просто боїться, залишається шантажувати Захід за допомогою демонстрації готовності знову напасти на Україну – і водночас ці наміри заперечувати.

Тому можна погодитися з тим, що справа – не в Україні, а у невиправданих російських амбіціях. Українці стали заручниками цих комплексів. А Захід намагається вмовити Путіна стримати запал – і що більш затятими стають ці вмовляння, тим більшою мірою російський президент переконується, що він на правильному шляху.

Тому переговорний процес між Росією та Сполученими Штатами триватиме рівно до того моменту, допоки Путін не зрозуміє, який, власне, "статус величі" він отримав через свій шантаж. Питання виключно в тому, чи він готовий розв’язувати великі війни заради збільшення цього статусу.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...