Блог | Так, ми л*хи
Дезертир, який чотири рази поспіль відкосив від призову, "тикає" бійцю – добровольцю та "кидає пальці" перед ним у стилі дворової гопоти.
Фракція, в якій на дві з половиною сотні нардепів нема жодного ветерана нашої війни, кричить "Ганьба!" дівчині -волонтерці на інвалідному візку.
Блазня, який волав зі сцени Антимайдану, призначають до РНБО.
Ми всі спостерігаємо за цим шабашем знахабнілих від від безкарності реваншистів, капітулянтів та "п’ятої колони" РФ, щось розповідаємо їм про правила людської поведінки та про якісь там "червоні лінії". А їм по фіг. Вони, на відміну від нас, "не лохи" (с).
Читайте: Обережно: схема!
Бо коли ми, лохи, йшли на барикади та на фронт, вони "косили" від повісток та всіма можливими способами "рубали бабло" - хто блазнював на корпоративах у "ригів", хто підкорював москальський відеоринок хохляцькими "сміхуйочками", хто писав заказні статейки про "режим кривавого бариги".
А ми були не просто лохами – ми були лохами в квадараті. Бо не лише самі гинули замість цих потвор, але і ставились до них зовсім інакше, ніж вони до нас. Ми всі ці роки були поблажливими, добрими, жаліли цих, слабших за себе, і не тримали на них зла.
Читайте: “Канал-95”: ми дійсно хочемо побачити таке?...
А от вони на нас тримали. Всі ці роки вони накопичували ненависть до нас, "лохів" - патріотів, через яких у них ставались ускладнення у бізнесі та інші побутові проблеми. Вони зневажали нас за "дурість", якою у їхніх очах є будь-яка поведінка, що не приносить прибутку. І ненавиділи нас за свій страх перед нами. І от тепер вони нарешті дорвались.
Ті, хто бачив війну лише "по ящику", відкосили від неї та весь цей час літали по бізнесу між Києвом та Москвою, отримали право командувати нашою армією. І вони дали цій армії єдину команду, на яку вони здатні – відступати. Відступати без бою із зайнятих з боями та втратами позицій. Відступати, бо так хоче наш ворог, а вони не хочуть з цим ворогом воювати.
Читайте: Тим, хто кричав "Путін ввєді", ми винні пенсії?
Вони хочуть одного – "закінчити війну". Якщо ціною закінчення війни є капітуляція перед ворогом, якому ми не програли на полі бою – їх ця ціна не лякає, бо ж не вони всі ці роки платили криваву ціну за нашу незалежність. Якщо ціною "миру" є відмова від самої ідеї Української Держави – незалежної, європейської, вільної від Імперії Зла - і перетворення нас на другу Білорусь, формально "незалежного" сателіта Московії – їх і ця ціна влаштовує, адже для них незалежність ніколи не була цінністю, а у сателітній Малоросії вони легко зможуть знімати серіали "із пасторального хохляцького життя" для кіноринку Імперії.
Читайте: Неудобные вопросы, или "Наши" люди в ОРДЛО
Вони поводяться з нами як з лохами, і вже практично не приховують цього. Вже очевидно, що всі наступні кроки з реалізації кремлівського плану підкорення України вони робитимуть за таким само сценарієм, як вже зробили видачу Цемаха, підписання "формули Штанмаєра" та як зараз роблять відступ військ у Золотому. Алгоритм простий до неможливого:
анонсування чергового кроку назустріч вимогам Кремля;
наша бурхлива реакція, Марші, протести, Майдани та майданчики;
деяка затримка у реалізації анонсованих планів, щоб ми вирішили що вони злякались та відступили;
імітація "діалогу" з нами, а насправді багатократне імперативне повторення їхньої повістки капітуляції та недолугих "аргументів" на її користь із можливістю для нас кричати в порожнечу, без шансу бути почутими – саме так виглядає "суспільний діалог" в уявленні сп’янілих від рейтингів переможців, і "діалог" Зе із добровольцем у Золотому в цьому сенсі різниться від зустрічі Єрмака з ветеранами виключно стилістично, а не по суті;
в момент нашої втоми, розгубленості, чи навпаки – помилкового заспокоєння нібито зміною (направду лише відтермінуванням) планів зливу країни під РФ – швидка реалізація наперед анонсованого кроку назустріч капітуляції, та анонсування наступного;
наша запізніла та безсила бурхлива реакція – і далі всі ті самі послідовні елементи сценарію, циклічно, і так крок за кроком.
Крок за кроком нам дозволяють випустити пару, а тим часом план капітуляції реалізується. Крок за кроком, які залишаються неповоротно зробленими і не підлягають виправленню. Які наближають нас до точки неповернення, до переходу у нову якість – переможеної країни, відданої на поталу переможній Імперії Зла. Наближають невпинно та невблаганно. Бо ми – лохи.
Ми – лохи, бо дозволяємо так чинити з країною. Бо знову та знову малюємо чергові "червоні лінії", а коли їх перетинають – відступаємо, надуваємо щоки та малюємо наступні. Вже знаючи, що їх так само переступлять.
Ми малюємо лінії, але не готові відрубати ноги за їх перетин. А без цього ці лінії лишаються всього лише елементом розфарбовки дорожнього покриття. Так що так, дезертир – головнокомандувач правий, ми лохи. Лохи та "тєрпіли".
Наш шанс перестати бути лохами – це почати відповідати за базар по-дорослому. Не малювати тих ліній, за перетин яких ми не готові відкривати вогонь на ураження. А ті, які вже малювати – дійсно бути готовими захищати як поріг власного дому, зі зброєю у руках. І тоді побачимо, чи ризикне хтось перетнути цей наш "лоховський Рубікон". А якщо (чи коли) ризикне – стане ясно, чия це насправді країна, наша чи московитів та їхніх малоросійських холуїв. І хто в цій країні не лох.
