Блог | России лучше заткнуться и склонить голову

ПОБЕДА. ОДНА НА ВСЕХ ...

"Любую можно кашу моровую Затеять с молодёжью горлопанской, Которая Вторую Мировую уже немного путает с Троянской"

Игорь Губерман

Победа над нацизмом – величественное событие всемирной истории ХХ века, которое определило судьбу Украины на десятилетия, ведь до 1991 года мы жили в условиях послевоенного устройства, определенного в Ялте – Потсдаме.

Это был мир, разделенный на зоны влияния, где по одну сторону железного занавеса существовал либеральный мир западных демократических стран, а по другую – коммунистический мир стран так называемого "социалистического лагеря".

Далее публикуем текст на языке оригинала

Два світи – дві системи. У кожного своя хата, в якій, за словами великого Кобзаря - своя правда і сила, і воля. В тому числі щодо подій Другої світової війни.

Радянська правда базувалася на ствердженні вирішальної ролі СРСР в розгромі гітлерівськоі Німеччини, звільненні Європи від нацизму і – operam! – вирішального значення дружби народів для досягнення перемоги у цій війні.

Щоправда, водночас применшувався, а часто і заперечувався значний вклад союзників по антигітлерівській коаліції в загальну ПЕРЕМОГУ.

Але все тече – все змінюється. Післявоєнне протистояння, відоме як Холодна війна, закінчилося у 1991 році. Рухнув не тільки СРСР, але й уся комуністична система. А разом із нею почив у бозі світовий порядок, встановлений Ялтою – Потсдамом.

Настав час переосмислення того, що з нами відбулося в ті далекі часи.

І чим далі ми від подій травня 1945 року, тим більше спостерігаємо спроби не тільки переписати історію Другої світової війни й величної ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ, але й спостерігаємо непоодинокі спроби приватизувати цю ПЕРЕМОГУ з боку нинішнього путінського режиму в Росії.

Якщо радянське політичне керівництво просто намагалося ствердити вирішальну роль СРСР у розгромі гітлерівськоі Німеччини, то нинішнє кремлівське керівництво остаточно пробило дно, заявивши вустами кремлівського карлика, що у війні з нацизмом ПЕРЕМОГЛА ВИКЛЮЧНО РОСІЯ. І, на його думку, навіть якби не було допомоги з боку інших республік СРСР, в першу чергу - України, то, виявляється, що росіяни і самі б перемогли Німеччину. Бо вони - народ переможець!

Приватизація історичної ПЕРЕМОГИ є не просто спробою переписати реальну історію Другої світової війни. Вона має слугувати досягненню конкретноі політичної мети – вимагати від ядерних країн повернення світового порядку, встановленого у Ялті – Потсдамі в 1945 році і таким чином знову розділити світ на сфери впливу.

Якщо у Другій світовій війні переможцем був не СРСР, а виключно Росія, то і плоди цієї перемоги мають бути виключною власністю Росії. І якщо плодами перемоги користуються колишні республіки колишнього СРСР, то сучасна Росія вправі вимагати від них повернення цих "подарунків".

"Где заканчиваются границы России?" – запитав Путін у дев‘ятилітнього хлопчика Мирослава.

"Границы России заканчиваются через Берингов пролив с США..." – почав було відповідати школяр.

"Границы России нигде не заканчиваются" – виправив його Путін.

І це не просто слова. Окупація і анексія Криму розглядається нинішнім кремлівським керівництвом не як брутальне порушення норм міжнародного права, а як відновлення історичної справедливості, відновлення ІСТОРИЧНОЇ РОСІЇ, спадкоємцем якої проголосила себе путінська Росія.

В основі цього світобачення лежить проста теза:

МИ, РОСІЯ – ГОЛОВНІ І ЄДИНІ ПЕРЕМОЖЦІ У ВІЙНІ З НІМЕЧЧИНОЮ. МИ ВИМАГАЄМО ПОВЕРНУТИ РОСІЇ ТЕ, ЩО У НЕЇ УКРАЛИ ЗАХІДНІ СОЮЗНИКИ, ЯКІ СПРИЧИНИЛИ РОЗВАЛ СРСР – ГОЛОВНУ ГЕОПОЛІТИЧНУ КАТАСТРОФУ ХХ СТОЛІТТЯ.

Отже, якщо ми хочемо ефективно протистояти агресивним намірам нинішньої Росії, яка не вважає Україну повноцінною державою, а українців окремим народом, якщо ми хочемо повернути тимчасово окуповані території Криму і Донбасу, то розпочинати ми маємо з РЕПРИВАТИЗАЦІЇ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ, яку привласнила собі путінська Росія.

Цей процес не буде простим. Адже фальшування справжньої історії Другої світової війни агресивно захищається нинішнім путінським режимом. Все, що суперечить путінській концепції перемоги Росії у війні з Німеччиною оголошується "русофобією" і фальсифікацією історії великої війни.

Ба, більше – лунають пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності для тих, хто не поділяє кремлівську точку зору на події Другої світової війни.

Але правда - вона як шило в мішку. Її не сховаєш. Вона все одно проб’є собі дорогу, як би її не оббріхували і не замовчували рашисти.

І саме правда є найбільшою нашою зброєю у боротьбі з російським агресором.

Саме тому я вважаю важливим нагадати сталінським спадкоємцям як так сталося, що СРСР у 1941 році опинився сам-на-сам з гітлерівською Німеччиною і чому у нього не було жодного союзника.

Рашисти полюбляють хизуватися тим, що СРСР був учасником антигітлерівської коаліції і не люблять згадувати як це сталося насправді.

А історична правда полягає в тому, що нацизм дійсно перемогла антигітлерівська коаліція, яка складалася з абсолютно різних країн.

Проти нацистів об’єдналися як країни західної демократії так і тоталітарний СРСР. Весь світ бачив, що це досить дивне об’єднання, часом протиприродне.

Але так склалася доля, такою виявилася реальна історія.

Те, що проти Гітлера воювали країни західної демократії – було природним і це рішення було їх власним вибором. Війну нацистській Німеччині Велика Британія і Франція оголосили вже 3 вересня 1939 року, практично одразу після нападу Гітлера на Польщу.

США активно допомагали тим, хто воював з нацистами, поширивши на ці країни закон про ленд-ліз. Безпосередньо у Другу світову війну США вступили, оголосивши війну Японії 7 грудня 1941 року після її нападу на Перл-Харбор. Німеччина оголосила війну США 11 грудня 1941 року.

А от з іншим учасником антигітлерівської коаліції – комуністичним СРСР все набагато складніше.

Він вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року після змови з Гітлером і домовленостей з нацистською Німеччиною про розподіл Європи, більш відомого як пакт Молотова – Ріббентропа.

Для двох тоталітарних режимів це було природним кроком. Природним не тільки тому, що природа тоталітарних режимів завжди однакова і відмінності лише у формі.

Але у випадку нацистів і комуністів схожості навіть у формі було більше, ніж можна собі уявити.

Червоний прапор як державний, націонал-соціалізм добре корелюється з назвою Союз Радянських СОЦІАЛІСТИЧНИХ Республік і багато чого іншого.

Та ж людиноненависницька ідеологія в основі, спрямована в Німеччині проти унтерменшів – євреїв, ромів, слов’ян заради панування арійців – нордичноі раси панів, а в Радянському Союзі проти ВСІХ ворожих класів – не тільки поміщиків і капіталістів (буржуазії), але й проти селянства, про що добре знають українці в ім’я панування єдиного прогресивного класу – робітничого, колишнього пролетаріату.

Також об’єднувало СРСР з нацистською Німеччиною і відношення до Версальськоі системи міжнародних відносин, яка склалася після Першої світової війни.

І нацистська Німеччина, і СРСР СПІЛЬНО були зацікавлені в її руйнуванні і відновленні "історичної справедливості" - повернення Третьому рейху земель Другого рейху, втрачених в результаті Версальського миру, а з іншого боку - бажання комуністичного СРСР повернути території царської Росії, втрачені після її розпаду, який було закріплено Версальським миром.

Це вже після Другої світової війни комуністичні ідеологи рвали на собі сорочку і доводили протилежність між комуністичною і нацистською ідеологією, списали тонни паперу, щоб довести непримиренність між нацизмом і комунізмом.

Але факти – річ вперта. СРСР був союзником і другом нацистської Німеччини протягом 1939 - 1941 років і те, що він ЗМУШЕНИЙ був воювати проти нацистів НЕ БУЛО ЙОГО ВЛАСНИМ ВИБОРОМ.

Коли у вересні 1940 року було створено Троїстий союз – Німеччини, Італії і Японії, то Гітлер офіційно запросив СРСР приєднатися до нього.

З цією метою в листопаді 1940 року в Берлін прибув В’ячеслав Молотов, який на той момент був головою уряду СРСР, тобто, формально він займав посаду, яка дорівнювала посаді Гітлера – канцлера Німеччини. Достатньо згадати, що посаду голови Ради народних комісарів свого часу займав засновник СРСР В.І. Ленін.

Тобто, в Берлін приїхала уповноважена для таких переговорів особа. Пропозицію про приєднання СРСР до Троїстого союзу і проєкт угоди зачитав і передав Молотову 13 листопада 1940 року міністр закордонних справ нацистської Німеччини Йоахім фон Рібентроп.

Молотов зустрічався з Гітлером і обговорював цю пропозицію. Після закінчення його візиту, СРСР розглянув проєкт угоди І ЗАПРОПОНУВАВ СВОЇ ДОПОВНЕННЯ!

Тобто, СРСР НЕ ЗАПЕРЕЧУВАВ ПРОТИ ПРИЄДНАННЯ ДО ТРОЇСТОГО СОЮЗУ НІМЕЧЧИНИ, ІТАЛІІ І ЯПОНІЇ!

Про це сьогодні мовчать російські рашисти, про це мовчали і радянські комуністи.

Чому ж Троїстий союз не став Четвертним?

Гітлер прочитавши пропозиції СРСР вирішив, що вони є для нього неприйнятними. І лише після цього підписав директиву N 21 про розроблення плану нападу на СРСР під кодовою назвою "Барбаросса".

А що ж СРСР?

Він до 22 червня 1941 року не втрачав надії домовитися з нацистською Німеччиною. Достатньо згадати заяву ТАСС від 13 червня 1941 року в якій було спростовано чутки про наближення війни між СРСР і нацистською Німеччиною. І це за 10 днів до нападу Гітлера!

СРСР до самого початку війни надсилав до Німеччини стратегічні матеріали, необхідні Гітлеру для продовження війни. Та і сам напад Німеччини для Сталіна був настільки несподіваним, що він спромігся вийти на люди лише 3 липня 1941 року, тобто, через 10 днів після початку війни!

Цікаво, що напад Гітлера Сталін охарактеризував як "віроломний", тобто абсолютно неочікуваний, удар в спину. Отже, він сам визнав, що довіряв Гітлеру і не очікував від нього такої підлості.

Так СРСР став учасником антигітлерівської коаліції з примусу, але не з доброї волі. Після нападу Гітлера 22 червня 1941 року у нього просто не було вибору. Злочинна сталінська довоєнна зовнішня політика призвела до того, що на момент нападу Німеччини на СРСР останній залишився сам на сам з агресором!

І щастям для Сталіна особисто і для СРСР в цілому, було те, що країни західної демократії і їхнє керівництво виявилося спроможним прораховувати політичні наслідки тих чи інших кроків значно глибше, ніж наперсточники у Кремлі.

Так у травні 1941 року до Великої Британії прилетів Рудольф Гесс – наці номер 2 у гітлерівській Німеччині. Британці його заарештували і повідомили світ про це. Спроба Гітлера домовитися з "підбурювачем війни" – так називала радянська преса Черчілля закінчилася провалом. Велика Британія відмовилася вести перемовини з нацистами, хоча сама перебувала у дуже складній ситуації.

Більше того, одразу після нападу Німеччини на СРСР Черчілль оголосив, що Велика Британія зробить все, щоб допомогти останньому у війні з нацистами.

А на закид, що Черчілль протягом останніх 20 років був затятим ворогом комунізму, прем’єр відповів: "Я не забираю назад жодного слова, що я казав протягом останніх 20 років про комунізм, але якщо завтра Гітлер вторгнеться в пекло, то я знайду слова, щоб виправдати диявола в Палаті громад!"

Уже в липні 1941 року до Москви прилетів Гаррі Гопкінс – особистий посланець президента США Рузвельта. Він мав зустрічі з керівництвом СРСР і його місія полягала в тому, щоб допомогти президенту Рузвельту прийняти рішення про допомогу СРСР у війні з Німеччиною. Висновок Гопкінса був позитивний. США прийняли рішення про поширення закону про ленд-ліз на СРСР.

Так і сформувалася антигітлерівська коаліція, яка і перемогла у Другій світовій війні.

І коли сьогодні рашисти розповідають про свій вирішальний вклад в перемогу над нацизмом, то їм краще стулити пельку і мовчки схилити голову перед пам’яттю мільйонів жертв війни, які загинули внаслідок злочинної сталінської передвоєнної зовнішньої політики СРСР, спадкоємцем якої оголосила себе путінська Росія.

Пам’ятаємо про це!

НІКОЛИ ЗНОВУ!

Далі буде...