Блог | Почему Москву так раздражают упоминания о Голодоморе?
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
То, что происходило в Москве вокруг закрытого показа в "Мемориале" художественного фильма польской кинематографистки Агнешки Холланд "Гарет Джонс" (в Украине – "Цена правды"), может вызвать недоумение и отвращение одновременно – пишет Виталий Портников для "Радио Свобода".
Сначала в правозащитном центре, где собрались зрители, появляются "титушки", которые просто скандируют "патриотические" лозунги и не могут объяснить, зачем они вообще пришли. Но интересно, что вместе с хулиганами – журналисты пропагандистского канала НТВ. И для меня лично это хорошо знакомая, пройденная на личном опыте технология Кремля. Когда в дни Майдана 2013 – 2014 годов около моего дома проводился "пикет" местных "титушек", вместе с ними были журналисты телеканала "112".
Далее текст на языке оригинала.
А потім у "Меморіалі" з’являється поліція. Кількох хуліганів вона затримує, але й глядачів не відпускає, вимагає від них письмових пояснень, що вони тут роблять. Співробітників "Меморіалу" відвозять до найближчого відділення поліції і тримають там до пізнього вечора. Але чому?
Люди, які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні, з точки зору російської влади – вже підозрілі
Ніхто не дає на це запитання чітких відповідей. Російські медіа повідомили про зрив показу фільму Аґнєшки Голланд у нейтральному тоні, вони не знайшли приводу в чомусь дорікнути організаторам дозволеного – ! – показу фільму, який ще недавно демонструвався на престижних міжнародних фестивалях. У чому ж справа?
Справа в алергії на саме слово "Голодомор". Люди, які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні і замовчуванні цієї трагедії більшовицьким режимом, з точки зору російської влади – вже підозрілі. Тому що той, хто подивиться фільм Голланд, почне ставити незручні запитання: як це могло відбуватися? Якою була мета Сталіна і його спільників? Чому в сучасній Росії про Голодомор говорять з таким небажанням і намагаються зобразити правду про нього мало не підривом тих самих "скреп", ну і, звичайно, російсько-українського "братерства".
Той, хто бачив фільм про Ґарета Джонса, знає, що він не має ідеологічних кліше. Режисер робить акцент передусім на трагедії мільйонів людей – саме на трагедії, не на національності, не на етнічному походженні. І одночасно на трагедії самого Ґарета Джонса, який – і це відрізняло його від його колеги Дюранті – думав не про те, як зберегти хороші відносини з радянським режимом, а про те, як сказати правду.
Для російської влади все це – неприємні і незручні паралелі. Дратує все, ну буквально все. І нагадування про трагедію, яку російська пропаганда намагається замовчувати, і фігура чесного журналіста, і демонстрація наслідків пристосуванства – дуже сучасна паралель, до речі. І тому до "Меморіалу" приходять тітушки і поліцейські. Приходять разом.