Чому Москву так дратують згадки про Голодомор?

2 хвилини
66,2 т.
Чому Москву так дратують згадки про Голодомор?

Те, що відбувалося у Москві навколо закритого показу в "Меморіалі" художнього фільму польської кінематографістки Аґнєшки Голланд "Ґарет Джонс" (в Україні – "Ціна правди"), може викликати подив і відразу водночас, – пише Віталій Портников для "Радіо Свобода".

Спочатку у правозахисному центрі, де зібралися глядачі, з’являються "тітушки", які просто скандують "патріотичні" гасла і не можуть пояснити, навіщо вони взагалі прийшли. Але цікаво, що разом із хуліганами – журналісти пропагандистського каналу НТВ. І для мене особисто це добре знайома, пройдена на особистому досвіді технологія Кремля. Коли у дні Майдану 2013–2014 років біля мого будинку проводився "пікет" місцевих "тітушок", разом із ними були журналісти телеканалу "112".

Відео дня

А потім у "Меморіалі" з’являється поліція. Кількох хуліганів вона затримує, але й глядачів не відпускає, вимагає від них письмових пояснень, що вони тут роблять. Співробітників "Меморіалу" відвозять до найближчого відділення поліції і тримають там до пізнього вечора. Але чому?

Люди, які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні, з точки зору російської влади – вже підозрілі

Ніхто не дає на це запитання чітких відповідей. Російські медіа повідомили про зрив показу фільму Аґнєшки Голланд у нейтральному тоні, вони не знайшли приводу в чомусь дорікнути організаторам дозволеного – ! – показу фільму, який ще недавно демонструвався на престижних міжнародних фестивалях. У чому ж справа?

Справа в алергії на саме слово "Голодомор". Люди, які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні і замовчуванні цієї трагедії більшовицьким режимом, з точки зору російської влади – вже підозрілі. Тому що той, хто подивиться фільм Голланд, почне ставити незручні запитання: як це могло відбуватися? Якою була мета Сталіна і його спільників? Чому в сучасній Росії про Голодомор говорять з таким небажанням і намагаються зобразити правду про нього мало не підривом тих самих "скреп", ну і, звичайно, російсько-українського "братерства".

Той, хто бачив фільм про Ґарета Джонса, знає, що він не має ідеологічних кліше. Режисер робить акцент передусім на трагедії мільйонів людей – саме на трагедії, не на національності, не на етнічному походженні. І одночасно на трагедії самого Ґарета Джонса, який – і це відрізняло його від його колеги Дюранті – думав не про те, як зберегти хороші відносини з радянським режимом, а про те, як сказати правду.

Для російської влади все це – неприємні і незручні паралелі. Дратує все, ну буквально все. І нагадування про трагедію, яку російська пропаганда намагається замовчувати, і фігура чесного журналіста, і демонстрація наслідків пристосуванства – дуже сучасна паралель, до речі. І тому до "Меморіалу" приходять тітушки і поліцейські. Приходять разом.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...