Блог | Операція "Провокація"?
Не встигли українці "натішитись" конфліктом НАБУ та НАЗК, як новий тиждень приніс нову сенсацію: СБУ спільно з ГПУ затримало співробітника НАБУ при спробі дати першому заступнику голови Державної міграційної служби хабара в розмірі 15 тис. доларів США. Вже традиційно, у кожної зі сторін є власна версія подій. Міграційники стверджують про провокацію хабара та підкреслюють родинну приналежність затриманого детектива до регіоналів, Генеральний прокурор дорікає співробітникам НАБУ за методи оперативної роботи серед яких "горілка, секс або наркотики", в свою чергу НАБУ звинувачує СБУ в зриві операції з викриття корупції, яка тривала ще з квітня 2017 року. За версією НАБУ детектив під прикриттям повинен був потрапити в злочинне угруповання, до складу якого начебто входили колишні та теперішні чиновники Державної міграційної служби України. Все йшло по плану, однак після того, як чиновниця здогадалась про агента - відмовилась брати гроші. В подальшому детектив підтримував з нею виключно "неформальне спілкування" для документування діяльності злочинного угруповання.
Читайте: Агенти НАБУ пішли на серйозний злочин
Цікава історія з багатьма невідомими. Деякі експерти припускають навіть про те, що СБУ могласкористатися данимипрослуховування, до яких мала доступ, тазавербуватичиновницю для дискредитації детективів НАБУ.Однак чим би не закінчилось публічне з’ясування стосунків між правоохоронцями, українців цікавить питання: як відрізнити "ганебну провокацію" від доблесної спецоперації?
Стаття 370 Кримінального кодексу України визначає провокацію підкупу як дії службової особи з підбурення особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто пропонував, обіцяв, надав неправомірну вигоду або прийняв пропозицію, обіцянку чи одержав таку вигоду. Способи провокації найрізноманітніші: поради, умовляння, пропозиції, натяки, рекомендації, банальний обман. Це завжди активна поведінка, що переслідує спеціальну мету – викрити хабароодержувача. Мотиви також можуть бути різними: помста, кар’єризм, заздрість, марнославство, прагнення стати викривачем, якщо говорити про правоохоронців – здобути показники в роботі. Кримінальний закон нашої держави встановлює досить суворі санкції за штучне створення обстановки, за якої особу спеціально підштовхують до бажаних для провокатора неправомірних дій.
Прочитавши це багато хто подумає: а як тоді виявляти хабарників? Хіба висока мета "викрити хабароодержувача" не виправдовує всі можливі і неможливі засоби та методи?
Виявляється, що ні.
З першого погляду начебто все просто. Правомірна діяльність агентів під прикриттям (в рамках спецоперації) полягає у фіксуванні ними фактів і подій. Такі собі статисти. Якщо ж агенти за допомогою різних методів беруться ініціювати злочинну поведінку об’єкта контролю, то це вже провокація.
Натомість практика показує, що насправді чіткої межі між провокацією одержання хабара та правомірними оперативно-розшуковими заходами, спрямованими на викриття хабарництва немає. Якщо трапився нерішучий "об’єкт" та нетеперпеливий "статист", дуже часто останній вдається до активніших методів та форсує події, які на його переконання, і так неминуче б настали.
До речі, в очах суспільства, втомленого від безкінечної безкарності хабарників, провокація хабара давно декриміналізована. Існує небезпідставна думка про те, що жодна, навіть наймайстерніша провокація не змусить людину взяти хабар, якщо це суперечитиме її основоположним життєвим принципам. Більш того, правоохоронці нарікають на відсутність інших дієвих механізмів виявлення корупціонерів, окрім як свідомої провокації хабарів. Втім варто пам’ятати, що обов’язок правоохоронців полягає в розкритті вже вчинених злочинних діянь та в попередженні тих, що готуються, тому дуже нелогічно виглядатиме, якщо ця діяльність буде призводити до створення нових злочинів.
Цікаво, що провокація у більшості країн не визнається як самостійний вид злочину, а включається до складу інших злочинів як пов’язаних, так і непов’язаних з хабарництвом. Однак сказати, що провокація десь "прокатує" не можна. Більш того, у питанні притягнення до кримінальної відповідальності хабароотримувача, який погодився отримати неправомірну вигоду виключно через провокацію хабара, Європейський суд з прав людини вважає такий факт фундаментальним порушенням права на справедливий суд від самого початку слідчих дій.
Хочемо в Європу? Мусимо навчитись відділяти мух від котлет, а провокацію від легальної правоохоронної діяльності. В цьому може допомогти надання відповіді на два таких питання:
Чи були у правоохоронців об’єктивні підстави підозрювати, що саме ця особа ймовірно вчинить злочин?Чи був цей злочин викликаний активними та настирливими діями правоохоронця (обман, пропозиції, умовляння, погрози)?
Якщо відповідь на перше питання "ні", а на друге "так", з вірогідністю в 99 % маємо справу з провокацією, а отже говорити про можливість притягнення до кримінальної відповідності хабароодержувача не доводиться.
