Мінськ. Перемовини під час чуми

Військове вторгнення РФ саме під час зустрічі у Мінську якнайкраще характеризує настрій зустрічі та її зміст. Чи варто було туди їхати Президентові України?

Путін прибув до столиці Білорусі хіба що для здійснення фотосесії із Порошенком, а пояснення адміністрації президента, що з агресором можна домовитися про мир - не витримують критики. З агресором можна виторгувати умови капітуляції, а домовитися на рівних - ні. Хіба не був свідомий цього Порошенко? Якщо був, то для чого їхав, якщо - ні, тоді він поганий тактик, а це недобре для керівника держави.

Мінській зустрічі передувала історія з вибором місця для її проведення. Спочатку йшлося про багатосторонній формат, а також про те, що Путін прийняв запрошення президента Франції Олланда щодо візиту всіх учасників до Нормандії. Сам Олланд, природньо, теж планував долучитися до перемовників. Нормандія влаштовувала всі сторони як нейтральний терен, тож до візиту готувалися, але Путін несподівано відмовився. Наступним місцем проведення перемовин мав стати Берлін, але Москва знову відкликала свою згоду. Потім планувалася Астана. Саме Путін проявив ініціативу і наполіг на необхідності участі в україно-російській зустрічі президентів країн Митного союзу. Від України очікували забезпечення присутності представників ЄС. І хоча Брюссель не бажав ставати переговорною стороною в Астані, зрештою і це непросте питання було залагоджене. Але тут вчергове передумав Путін. Місцем зустрічі він визначив Мінськ. Всі перемовники вкотре були змушені коригувати свої плани під Путіна.

Від початку президент РФ виявляв неповагу та невизнання дипломатичних норм. До Мінську він прибув не перемовником, а господарем ситуації, який нагнув усіх. Годинне запізнення додатковим штрихом підкреслило показову зверхність новоспеченого царя.

Останнім часом Путіну сприяли події і, особливо, реакція на них з боку України. Крим був анексований без жодного спротиву. Далі був Схід, де Нацгвардія та добровольчі батальйони дотепер чинять запеклий опір, але відбувається все це на тлі політичних підкилимних ігрищ та передвиборчих перегонів. Київ не квапився вводити санкції проти РФ, та ще й донедавна продавав зброю Москві.

Трагедія з малайзійським Боїнгом, яка мало не стала переламною подією, була затушована Кремлем гуманітарним конвоєм. Генсек ООН Пан Гі Мун, на підтримку Путіна закликав Україну припинити вогонь заради проходження гуманітарної допомоги. Щоправда, потім Пан Гі Мун раптово прозрів і заговорив про шок від параду полонених у Донбасі, але з прозріннями завжди так - вони стаються запізно.

Сьогодні українські ЗМІ вже й не згадують про Боїнг. Тема пограбування гумконвоєм стратегічних заводів відійшла на другий план. На Донбасі вже не криючись, воює регулярна російська армія. Українські військові змушені дбати лише про втримання завойованих позицій.

Саме тому Путін прибув до столиці Білорусі як господар ситуації, дивлячись на свого головного візаві як на капітулянта. Зрозуміло, що Порошенкові провадити з ним перемовини було не слід. Але Порошенко це таки зробив. Іміджева втрата Порошенка, котрий потиснув руку Путіну - ніщо, порівняно з втратами України.

Що ж до Європи, то риторика про необхідність вирішувати проблеми мирним шляхом залишається риторикою, а той факт, що Польща та країни Балтії звернулися до НАТО із вимого посилити їхню безпеку і навіть розташувати на своїх теренах обмежені військові контингенти, говорить сам за себе.

"Путіна перемовини не зупинять, його зупинить лише сила. Зрозуміло, що Порошенко хапається за будь-яку можливість припинення конфлікту, але я скептично ставлюся до можливості досягти такої угоди. Російська експансія лише збільшується, а європейських санкцій недостатньо для того, щоб її зупинити", - переконаний екс-кандидат у президенти Білорусі Віталій Римашевський. І з ним тяжко не погодитися.

Міністр закордонних справ України напередодні твердив, що Мінськ буде складним і що ми готові до дипломатичного бою, а Президент налаштований рішуче. Дипломатичного бою не вийшло.

Німецький Der Standard ще у 2013-му писав, що на Заході абсолютно неправильно оцінили, наскільки Україна є важливою для путінської стратегічної концепції, відповідно до якої Росія повинна домінувати в Євразії. Бо що таке є мир для Путіна - це домінування РФ у світі, а як мінімум у колишньому совєцькому просторі. Тому його мирні ініціативи для України були наперед відомими: федералізація України, відмова вступу до НАТО та до ЄС. Щоб у цьому пересвідчитися, не варто було їздити до Мінська.

Корекція євроінтеграційного курсу України вартувала Януковичу президентського крісла - Порошенко пам’ятає про це. З приводу федералізації президент України не раз заявляв про те, що є її противником і що Україна є і буде унітарною державою. Отже, цей пункт відпадає також. Предметом торгів лишається тільки НАТО. Позаяк, ще до обрання президентом, Порошенко наголошував, що підтримає ідею НАТО лише тоді, коли вступ до Альянсу підтримає 70% українців, бо інакше - можливий ризик втрати Донецької, Луганської області.

Отож, до Мінську Порошенко їхав з одним слабеньким козирем, який жодним чином не міг задовольнити апетити Путіна, якому потрібне виконання усіх вимог. А гарантією дотримання вимог Путін бачить перетворення Донбасу на українське Придністров'я. Відтак переговори у Мінську були ритуальними. І якщо зрозуміло, для чого вони були потрібні Путіну, то питання - для чого вони були потрібні Порошенкові - залишається.

Напередодні зустрічі Путін зробив все від нього залежне, аби забезпечити ескалацію напруги, посилити власні позиції і ослабити позиції українського Президента. Діалог можливий лише тоді, коли сторони дійсно бажають про щось домовитися. Такого бажання Путін не засвідчив. Його метою є слабка, знекровлена та упокорена Україна.

Тактичною помилкою Порошенка у Мінську була нерішучість та компромісність у відстоюванні проєвропейського курсу України. Крім того, він не розставив потрібні акценти у спілкуванні з президентом РФ.

Проблему Криму Порошенко взагалі виніс за дужки. Так, ніби жодної анексії півострову не сталося. Жодна мотивація тут не працює. Тема окупації Криму має бути присутня на жодному міжнародному заході за участі офіційних українських осіб.

Тема війни на Донбасі звучала надто обтічно. Порошенко заявив, що він має мирний план із врегулювання ситуації й закликав сторони підтримати його. Всупереч твердженням Порошенка, що його план знайшов розуміння у всіх учасників зустрічі, Путін відповів йому негативно. Він не визнав участі військових РФ в україно-російській війні взагалі. А Порошенко не зумів прилюдно спіймати того на брехні і в присутності поважних свідків довести, як два на два - чотири, що це саме російська військова техніка перетнула кордон з Україною і вже бере участь у штурмі Новоазовська.

За версією Путіна вояки РФ заблукали на території України, а десантники просто патрулювали кордон і випадково перетнули його. Саме про це Путін розповів журналістам у Мінську. До речі, за відсутності українських медійників.

Промовистою була заява Путіна про те, що він не може предметно говорити про умови припинення вогню, про якісь домовленості між Києвом, Донецьком та Луганськом – "це не наша справа, це справа самої України".

Підсумував Путін пасажем про необхідність надання гуманітарної допомоги Донецьку і Луганську. Домовилися про те, "як ми будемо взаємодіяти", а також поінформував: "Ми вважаємо - і я, і президент Порошенко - що потрібно відновити наш діалог з питань енергетики, газової енергетики".

У питанні співпраці з ЄС Путін отримав відразу кілька бонусів. Головний з яких полягає у тому, що Росії пообіцяли зменшити її ризики від приєднання України до ЗВТ.

"У контексті обговорення імплементації Угоди між Україною та ЄС щодо зони вільної торгівлі було домовлено про початок консультацій на рівні експертів, які забезпечать мінімізацію наслідків імплементації цієї Угоди для країн-сусідів", - йдеться у заяві адміністрації Президента України.

Заохочена Росія йде далі: тепер міністр її економічного розвитку Улюкаєв заявляє, що РФ розраховує відкоригувати вже підписану Угоду про асоціацію з ЄС.

Читайте: Порошенко заявил, что на встрече в Минске решается судьба мира и Европы

"Ми у стислі терміни постараємося подивитися ті пункти угоди про асоціацію України та ЄС, які викликають стурбованість і несуть в собі ризики для Росії, і постараємося за цими пунктами знайти якісь розв'язки. Мова йде про конкретні поправки, які ми повинні внести в текст програми та, я не виключаю, в текст базової угоди", – сказав Улюкаєв. І це ще один негативний наслідок Мінську.

Право України на самовизначення та євроінтеграцію в столиці Білорусі відстоював Нурсултан Назарбаєв. Саме він опонував Путіну, зазначивши, що для Казахстану не є перепоною Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Читайте: Путин в Минске испугался традиционного славянского обряда

Порошенко не дав відкоша Путіну і не вказав на те, що Україна є суверенною державою, котра сама вирішуватиме, з ким і які саме угоди їй укладати. Певна логіка у мовчанні Порошенка є: адже інакше не слід було й приїздити до Мінську, головною темою якого було заявлено саме згладжування гострих кутів Асоціації з ЄС.

Лишається з’ясувати ставлення самого Порошенка до свого сумнівного дипломатичного вояжу. Пояснення останньому може знаходитися у двох площинах: у площині здачі інтересів України або ж у площині повного нерозуміння її нагальних потреб. В останньому випадку Порошенко входить у цугцванг, і без того погіршуючи непросту ситуацію. Відсутність у нього чіткого плану дій не позбавляє президента України від відповідальності. Зокрема, й за провал у Мінську.

На Порошенкові зараз подвійна відповідальність - за долю країни, частина котрої вже окупована, а інша окуповується безпосередньо зараз. Тому його неуспіхи вимірюються не втраченими рейтингами, а втраченими життями. Порошенко міг одразу на летовищі визнати суспільству, що Мінськ був хапанням за соломинку: мовляв, винен - місія не вдалася, Путін - недоговороздатний, тому вже зараз починаю готувати візит до Вашінгтону і Варшави. Але близька перспектива виборів змушує більше дбати про імідж і відсотки підтримки, ніж про долю країни.

Читайте: Идти на Днепр и на Одессу Путин не рискнет, боится что военные его уберут сами

Правдивими лідерами є не ті хто не помиляється, а ті хто визнає помилки, робить висновки і виправляє їх. Ще однією помилкою Президента Порошенка може стати проведення виборів під час війни. І якщо помилку мінських перемовин треба виправляти, то помилку з виборами можна не допустити. Оновлення влади разом із веденням війни є неможливим.