Блог | "Потоплені амбіції" України як морської держави

В суспільстві не перший рік "вирують селянські бунти" щодо заборони продажу сільськогосподарської землі. Політичні сили, шукаючи аргументи, оперують Конституцією України: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу".

Чому ж за предметом дискусії, яким є сільськогосподарська земля, політики і влада "системно забувають" про водні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, які теж є об'єктами права власності Українського народу? А разом з тим, не згадують про цілі галузі національної економіки, які пов’язані з морською діяльністю та про мільйони спеціалістів морської галузі, які "жебракують по світу" в якості дешевої робочої сили? (від автора – за кількістю підготовлених фахівців морської галузі Україна посідає шосте місце в світі).

Чому захист національних інтересів на морі та готовність адекватно реагувати на загрози національній безпеці України з морського напрямку залишаються лише декларацією? (від автора – 65% бойового потенціалу ЧФ РФ складають крилаті ракети, які спроможні вражати як морські, так і берегові цілі).

Читайте: Генерали піщаних кар’єрів. "Забуті імена" анексії Криму

Аналіз морської політики України з точки зору права, національних інтересів, геополітики, історії, статистики приводить до висновку, який нажаль, є невтішним – СИСТЕМНОЇ МОРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НЕ ІСНУЄ, Є ЛИШЕ ЇЇ ІМІТАЦІЯ. І це не критиканство, не "зрада" – це факт!

Як аргумент – два приклади управлінських рішень з різницею в сім років (від автора – фатальний травень 2008 і 2015?):

травень 200 8 року – Указ президента України від 16 травня 2008 року №463/2008 "Про рішення РНБО України "Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави" .

липень 2009 року – виступ президентаВіктора Ющенко в Севастополі на Дні флоту: "Україна за своїм географічним положенням, за своїм політичним та економічним потенціалами являється і зобов’язана бути великою морською державою. Це справа нашої національної честі. Ц я задача – один із пріоритетів державної політики …".

Указ президента України не будучи реалізованим, втратив силу.

травень 20 15 року – Указ президента України від 26 травня 2015 року №287/2015 "Про рішення РНБО України "Про Стратегію національної безпеки України" : формування адекватних загрозам військово-морських спроможностей; забезпечення оборони морського узбережжя; розвиток необхідної інфраструктури базування ВМС, а також її відновлення в Криму після повернення тимчасово окупованої території.

Кабінету Міністрів України затвердити у тримісячний строк нову редакцію Морської доктрини України.

липень 20 16 року – виступ президента Петра Порош енко в Одес і на Дні флоту: " … системне нарощування військово-морського потенціалу України, який би забезпечив захист портів, надійний захист морського узбережжя та морських комунікацій, захист національних інтересів на морі. Ми повинні зламати негативні тенденції минулих років і зробити все можливе для відродження ВМС держави. Сьогоднішній день – це точка відліку реальної відбудови флоту".

Стратегічні документи, які повинні визначати морську політику держави на морі з урахуванням нових викликів та загроз (від автора – анексія Криму, війна на Донбасі, проект "Новоросія" – Україна без моря), а саме Закон України "Про морську політику", Морська доктрина та Стратегія розвитку морської діяльності до цього часу не опрацьовані.

І яка ж життєспроможність таких рішень?

Читайте: Болото без дна. "забуті імена" анексії Криму. (продовження)

Хочу нагадати теорію "дідуся МЕХЕНА" (від автора – адмірал ВМС США Альфред Тайер МЕХЕН, автор праці "Вплив морської сили на світову історію"), який стверджував, що рушійною силою прогресу є конкуренція між морськими і сухопутними силами, та розглядав "змагання між націями за володінням морем", як такі, що досить часто закінчуються війною або військовими конфліктами (від автора – "хто володіє Кримом, той володіє Чорним морем").

Для аналізу геополітичного статусудержави їм запропонованонаступні критерії:

географічне положення держави;

"фізична будова" та розмір території держави;

чисельність населення;

національний характер;

політичний характер правління.

Для незалежної України, всі критерії притаманні, за виключенням одного – політичного характеру правління та політичної волі, тому в суспільстві безроздільно домінують постулати не потрібності військового та цивільного флотів, нерозуміння того, що РОЗВИТОК ЇХ Є ПРОЦЕСОМ ТРИВАЛИМ, КРОПІТКИМ ТА ЗАТРАТНИМ, А САМЕ ГОЛОВНЕ – БЕЗПЕРЕРВНИМ.

При сприятливому збігу всіх вище перерахованихкритеріїв в дію вступаєпростенька формула:

SP = N + ММ + NB,

тобто МОРСЬКА СИЛА (Sea power) = ВМС (Navy) + ТОРГІВЕЛЬНИЙ ФЛОТ (Merchant marine) + ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ БАЗИ АБО ПОРТИ (Naval bases).

Гіркий досвід ігнорування державної морської політики, як і прописних істин, нікого і нічому не вчить – практично знищено Чорноморське морське пароплавство (від автора – ММ), в минулому, лідер морської галузі держави та доведено до критичного стану ВМС і морські частини ДПС України (від автора – N).

Нажаль, чітко вимальовується картина "результативності в лапках" нав’язування суспільству популістських заяв про відродження морського потенціалу держави, імітації морської політики, "реформаторства в ногу з часом".

Тому, й здається все просто – всього три доданки, а сума не сходиться?

Не треба бути експертом в морській справі, щоб зрозуміти, що:

по-перше, БУДІВНИЦТВО НАЦІОНАЛЬНОГО ФЛОТУ за значимістю, масштабністю та складністю економічних, технологічних і соціальних завдань Є ПРОБЛЕМОЮ НЕ ВІДОМЧОЮ, А ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЮ;

по-друге, ВІДСУТНІСТЬ СТРАТЕГІЧНИХ МОРСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ – ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО МОРСЬКУ ПОЛІТИКУ", МОРСЬКОЇ ДОКТРИНИ ТА СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ МОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ, не дають можливості чітко визначити напрямки її розвитку, розробляти та приймати державні цільові програми її фінансування, як приклад, Державну цільову програму розвитку кораблебудування, планувати функціонування цілих галузей національної економіки, які пов’язані з морською діяльністю;

по-третє, ВІДСУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ (від автора – Морська колегія при Кабінеті міністрів України), який би об’єднав, спільною ідеєю "відродження України як морської держави", професіоналів державницького рівня в галузях: військово-морського та цивільного флотів, суднобудування, судноремонту, корабельного обладнання та озброєння, морського та річкового торговельного судноплавства, портової і морегосподарської діяльності, гідрографії, проектування, фінансів і права тощо, не дозволяє на якісному експертному та професійному рівні сформувати основні напрямки морської державної політики і забезпечити їх реалізацію, сформувати комунікацію для привертання уваги керівництва держави і спільноти до стану та перспектив розвитку національного флоту, актуалізувати вирішення питань реалізації проектів, напряму пов’язаних з відродженням флоту.