Салій: Будівництво метро на Троєщину - це ганьба!

У другій частині інтерв’ю "Обозревателю" колишній голова КМДА Іван Салій розповів, чому він вважає реконструкцію Андріївського узвозу піар-акцією, чому негативно оцінює хід будівництва транспортної розв’язки на Поштовій площі, скільки станцій метрополітену не вистачає Києву, і чи варто киянам вірити в будівництво метро на Троєщину.

– Іване Миколайовичу, якщо порівнювати Київ часів вашого головування і нинішній Київ – у чому відбулися найразючіші зміни?

­– Я вам скажу, сьогодні все так непросто. Нічого ж не було – гривні не було, валюти не було, держави не було... Пального – 30 тонн на все місто. Я ділив по 2-3 тонни. Цукру не було… Як згадаю! Збожеволіти можна було. А головне, знань не вистачало. Бо нам же шокову терапію прописали – а ми не знали, що робити. Тому й виходило не все.

Маю сказати, що сьогодні все зрозуміло. Все вже перепробували! Фактично і люди більш-менш обізнані, за кордоном побували, світ побачили. Проблема: у владі професіоналів та патріотів мало. До того ж Україна займає 5-те місце в світі по кількості емігрантів. Третина науки емігрувала, якщо не більше, тобто виїжджає найбільш динамічна частина населення.

А що ми? Ми перші по туберкульозу, по дитячому алкоголізму – це просто жах. Сьогодні треба просто працювати, бути професіоналом, патріотом і просто моральною людиною. Якщо ти перший керівник – то ти керуєш всіма своїми заступниками. І всі заступники – ти їм ставиш завдання, а вони тобі доповідають. А якщо вони ходять доповідають хто на Банкову, хто на Грушевського, хто олігархам, і взагалі хто куди… Якщо вони тільки роблять вигляд, що слухають тебе – то ти не керівник.

Все-таки столиця, та й будь-яка мерія, вимагає лідера, який в конструктивному діалозі з верховною центральною владою буде домагатись, щоб влада послухала і відгукнулася. Проявила душевне тепло до киян.

– У Києві зараз існує низка проблем, які постійно перебувають, як то кажуть, на слуху. Як ви оцінюєте, наприклад, проведену реконструкцію Андріївського узвозу?

– Зроблена, як завжди, піар-акція. Нічого ж суттєвого не побудовано. Каналізацію проклали краще. Бо раніше вона закінчувалася практично біля музею Булгакова, а по проекту треба було, щоб зливна каналізація проходила до Андріївської церкви. Але до 1500-річчя не встигали. Тепер зроблено правильно. Саме мощення теж, думаю, краще, бо ті булиги були досить незручні, особливо для жінок на підборах.

Те, що труби привезли чавунні з Франції, а пластмасові – з Бельгії, та ще в святе місце – Андріївський узвіз… Ну, це свідчить про те, що чим дорожче було, тим краще. Я писав особисто Попову, Міністру регіонального розвитку та будівництва, що у нас є труби в Києві – бетонні, бетонні з пластмасовими вкладками, пластмасові. Реакції ніякої. Поклали похабно. Що стосується бруківки – у нас вітчизняний у Сумській області виробник "Керамейя" кращі характеристики прислав, ніж у імпортної бруківки. Купили імпортну.

Але ж нічого не привнесли до того шарму Андріївського узвозу. Фасади сіткою закрили. Знесли "Юність", почали висотку будувати – це ж кияни домоглися, щоб понизили. В мене схожа була ситуація. Якось о другій ночі дзвонить мені художник Анатолій Гайдамака. Я перший секретар райкому тоді був. От він мене о другій будить, каже: "Миколайовичу, тут зносять будинок". А мали будувати висотку на тому самому розі. На ранок на об’єкті був уже мер міста, головний архітектор – ми стали біля будинку Річарда, щоби згори подивитися. Кажу – ну ви бачите? Тут не можна висотку будувати, тоді змінюється ритм архітектурний. Тоді він не буде узвозом, а буде Шанхаєм.

А зараз кияни піднялися, а не влада. А влада весь час каже: "Я ні при чому. Я позже всєх узнаю". Це так Горбачов про все дізнавався. Почитайте Бориса Олійника. Горбачов завжди не знав, що в Тбілісі саперні лопатки, не знав, що в Литві танки біля вежі телевізійної. Він просто "не знав". Каже, потім лише, заднім числом про все дізнавався. Так і наша влада. Вона не щира, і вона не веде. І це відчувають інвестори.

На Андріївському узвозі на жодній вільній незабудованій ділянці не відновлено втрачені будови. Отам десь перед 1500-річчям відселили людей з ветхих будівель. Будівлі знесли, бо не можна було там жити. Я сам займався, щоб трава виросла, поливали постійно, і лавочки до Дня Києва поставили. І було проговорено, що за 2-3 роки ми відродимо ці дво- триповерхові будиночки. Але, як бачимо, і за 20 років нічого не відновили.

Фактично зроблено менше половини, тут ще роботи багато. Не завершили до Євро Театр на Подолі - це ж ще я його будівництво ініціював.

Театр "Колесо" прекрасний на узвозі працює, скільки картинних галерей, унікальний музей "Однієї вулиці"… Це повинен бути для України, для Європи осередок великої духовної сили і натхнення. А ще ж є Замкова гора, Фролівська гора, де кладовище було, уздихальниця. Туди людей тягне історичний поклик! Але треба, щоб це розуміло керівництво, а не тільки декларувало, що ми будемо розвивати туризм.

– Чи потрібно було обов’язково зносити приміщення фабрики "Юність"?

– Те, що знесли – правильно. Те, що кияни відстояли – удвічі правильно. А тепер разом з радою громадською, разом із замовником потрібно реалізувати проект так, щоб ми пишались. Там досить площ. І не треба гору руйнувати. Сьогодні не можна вже будувати ні хрущовки, ні висотки, ні "стєкляшки".

– Якщо говорити про ще один скандальний об’єкт – Гостиний двір, як на вашу думку, треба його реконструювати?

– Я повинен сказати, як це було. Гостиний двір був у занепаді. Тоді влада київська міська, районна, вимагала його відбудувати. Він був на балансі Держбуду (сьогодні це Міністерство регіонального розвитку). Керівництво приїздило і хотіло помістити туди всіх своїх реставраторів, свої структури – використовувати, як адміністративний корпус. Я тоді був першим секретарем райкому. Ми пообіцяли допомогти. Я особисто працював на будівництві. Мої діти носили нагору керамзит, щоб утеплювати. Весь райкомівський апарат там працював, комсомольці працювали. Ми там відкопали фрагмент дерев’яного водопроводу до фонтану Самсона.

Це було таке народне будівництво, тому що ця будівля мала стати окрасою нашого району. Адже це центральна площа – а там в той час пацюки бігали. І я поставив тоді умову: перші поверхи повинні бути доступні для киян. До Гостиного двору з приміщень Софії і Андріївської церкви перевезли бібліотеку, і керівництво реставраторів, театр на Подолі розмістили, поруч – український ресторан. Минуло багато років – Гостиний двір треба було ремонтувати. Адже метро йде поруч. Та й технології раніше були не ті. Те, що вони приступили до ремонту – правильно.

Ідея накрити подвір’я була завжди. Там проводили до Дня Києва булгаковський театральний фестиваль та інші масові заходи. Але ж бувають дощі – тому треба робити атріум. Інша справа – ми не маємо права міняти архітектурний образ Гостиного двору. Хоча особисто я припускаю, що там може бути і торгівля, але не в нинішньому розумінні. Це повинна бути якась ексклюзивна торгівля, візитівка культурних надбань Києва і держави.

Взагалі-то Гостиний двір і передбачався для торгівлі. Що в ньому було? Були лавки на першому поверсі. А вище – кімнати, де люди могли ночувати. Я вважаю, що протистояння тут зайве. Влада та бізнес мають дослухатись до киян. І точно гарантувати, що перший поверх і накрите внутрішнє подвір’я залишиться культурно-мистецьким простором. Такий вже образ склався у Гостиного двору. Тож ремонтувати його було потрібно.

Коштів у держави як завжди немає. Знайшовся інвестор – і це добре. Але інвестор не повинен відгороджуватись від людей. І Попов не повинен стояти в стороні в кущах.

– Що ви думаєте з приводу реконструкції Поштової площі, яка зараз триває?

– Були альтернативні проекти, треба було їх розглянути. Але прийняте командирське рішення: проект не затверджено, дозволу не було – а будувати почали. Так розпочинати будувати на Подолі, без археологічних досліджень, взагалі не можна. Кажуть, "мета виправдовує засоби". Але ж це безглуздя! Єдиний Поштовий будиночок, ще коли будували метро – я сам долучався до того, щоб його зберегти. Для нас – подолян, киян – це початок району, будівля річкового порту і Поштовий будиночок, якраз звідти починається Подільський район. Був там Музей філателії, згодом – інші музеї. Цей будиночок прекрасно зберігався, бо він разом з церквою – домінанта Поштової площі.

Тепер, можливо, його відремонтують, підведуть фундаменти. Але це свідчення абсолютної втрати будь-якого професіоналізму, коли одноповерхова будівля поруч тріщить і ламається. Виконробів, проектантів треба покарати за непрофесійність. Насправді ж технічно уникнути таких наслідків просто. Робиться стіна в ґрунті, тощо – і нічого з цим будиночком би не сталося.

Тому поки враження від реконструкції негативні. Однак, оскільки народ піднявся на захист будиночка – то, можливо, будиночку навпаки пощастило, і його нарешті відремонтують.

– А сама розв’язка, що будується на Поштовій – чи виконає вона, на вашу думку, свою місію?

– Гірше точно не буде. Там буде тунель, яким транспорт піде, люди будуть ходити на набережну. Був інший, можливо, кращий проект, але про нього надто пізно заявили. Тому хай уже будують – в будь-якому разі буде краще. Єдине, що я прочитав на днях, обіцянки зробити вулицю Сагайдачного пішохідною, відремонтувати кожен будинок. Нічого це не вирішить. Треба зробити Андріївський узвіз і Боричів узвіз пішохідним. Сагайдачного і так у вихідні пішохідна – ще я підписував відповідне розпорядження.

– У масштабах міста як можна вирішити проблему заторів?

– Щоб не було заторів – у нас є, скажімо, 100 розв’язок – треба ще побудувати 300. У нас є 50 станцій метро – треба, як у Мадриді, в Сеулі на 3 млн. населення мати 330 станцій метро. Метро повинно виходити, умовно, до Броварів, до Борисполя, до Вишгорода, до Ірпеня… Кільцеве метро потрібно. Ми дуже відстаємо від європейських столиць. Хоча будувати метрополітен починали разом, після війни.

За кордоном у багатьох містах існує центр управління дорожнім рухом. Суть його в тому, що влада кожне перехрестя відслідковує за допомогою відеокамер. Або в автоматичному режимі змінюється залежно від потоку програма, такт зелений-червоний. Або централізовано, з пульта, яким керують колишні працівники ДАІ, з водіями розмову ведуть. За кордоном влада співчуває водіям, які потрапляють у затори – тому в них заторів немає.

У нас це стихія. І всі з цим погодились. І ніхто не розуміє. Я доповідав на сесії Київради, розпочали будувати Центр управління дорожнім рухом, з відеостіною. А далі гроші витратили казна на що – навіть під Євро не закінчили. Тобто ми показали, з точки зору управління дорожнім рухом, що ми дійсно відстаємо від цивілізованих міст на 30-40 років.

– Ви згадали про метрополітен. Уже досить давно тривають розмови щодо будівництва метро на Троєщину. За скільки років його, на вашу думку, реально побудувати?

– Це ганьба! Черновецький обіцяв здати, Попов обіцяв здати. Тепер вони ще будуть тендер проводити в травні, де взяти гроші. Безпорадність, некомпетентність – і більше не запитуйте! Я ініціював його будівництво ще на початку 90-х років. Олександр Олександрович Омельченко реально розпочав будівництво, взяв кредит. Поки витрачали кредит – будівництво йшло. Далі – безпорадність, лише обіцянки. Нічого в 2013 році чекати не слід.

– То, за вашими прогнозами, не здадуть метро?

– Хто? Вони тільки раз у квартал щось говорять – а народ впевнений, що щось вже робиться. Влада заявляє: "ми здамо", "ми купимо", "ми зробимо" – а народ думає, що вже купили, зробили, здали. Я не хочу навіть цю тему обговорювати.

– А Подільсько-Воскресенський мостовий перехід?

– Я думаю, насамперед здадуть автомобільну частину. Нам потрібно ще штук 5 мостів. Тому, у будь-якому разі сам факт, що це міст метро, що має ще й автомобільну частину – це велика справа. І вже ж багато зроблено. Але справа в тому, що спочатку по Подолу має піти метро підземне, а автострада – наземна, швидше за все, на естакаді. І треба тунелем автомобільним вийти на Чорновола. А в Україні і в Києві ніхто ще не будував автомобільні тунелі.

– Як вважаєте, швидкісний трамвай потрібен Троєщині?

– Це тимчасовий, місцевий варіант. Хоча ми не уявляємо, що таке трамвай. У європейських містах вагони нагадують космічні кораблі. За кордоном трамвай – це відпочинок, це літак,тільки на колесах. З комфортом, просторий, з кондиціонуванням. І не дай Боже, хтось стоїть – всі сидячи їдуть. Я вважаю, що то тимчасова позиція правильна, але трамвай не замінить метро. Щоправда, цей трамвай був під вибори зроблений, але і то добре. Хоч щось зробили.

І кільцева залізниця – добрий проект. Але ж і платити залізничникам треба. І новими вагонами її наповнювати. І розв’язки, підходи до залізниці треба облаштовувати, щоб не на чотирьох люди забиралися. І пересадочні вузли будувати треба – бо ніхто на вулиці в таких випадках транспорт не чекає. Нам по транспорту працювати треба ще років зо двадцять.

– За роботою Київради ви слідкуєте? Які враження склалися про діяльність нинішнього депутатського корпусу?

–Київрада сьогодні більш конструктивна, вона не опозиційна. І все залежить від того, наскільки адекватні проекти подаються, погоджуються самою адміністрацією. Фактично, Київрада працює під керівництвом Попова.

– Іване Миколайовичу, ви ж іще книги пишете. Над чим працюєте зараз?

– Я зараз працюю над проектом "Герої мого часу". Про тих, хто 25 років в моєму житті, в житті Києва і України залишили слід, проявили себе. Для мене це Борис Олійник – главу, присвячену йому, я вже редагую. Зустрічався двічі-тричі, спілкувалися. Далі – Петро Толочко, Олександр Омельченко, Петро Шилюк, Володимир Петренко, інші. Я хочу, щоб ми всі розуміли: герої є серед нас сьогодні. І до цих людей, до їхньої позиції треба шанобливо ставитися діючій владі та молодому поколінню.

Першу частину інтерв’ю з Іваном Салієм читайте тут.

Фото надане прес-службою