Блог | Мене попереджали, але я пішов на фільм "Припутні"

Мене попереджали, але я пішов на фільм "Припутні".

Видео дня

Мене попереджали, що фільм зухвало порушив Постулат, на якому базується українське кіно часів незалежності. Цей Постулат стверджує, що Зло має бути всесильним, безмежним, послідовним, фатальним, неупинним і депресивно досконалим. Зло не має права залишати місце надії, не кажучи вже про добро. Спростовувати цей Постулат – непородисто.

Мене попереджали, що фінал "Припутніх", в якому син повинен був застрелити батька і підпалити село, "пришитий" з якогось іншого непородистого фільму.

Автори фільму ризикнули не вбивати батька і не палити село, за що я їм дуже вдячний. Вдячний сценаристам, вдячний режисеру, вдячний акторам.

Читайте: Случайные чужие жизни

Відхиленням від Постулату автори поставили себе по за законом. Вони небезпідставно претендують на власний закон, на власну конституцію.

Причарувала простота і ясність цієї конституції, що вийшла далеко за рамки вчорашнього жованого меню або шкільного диктанту, але спровокувала мене до діалогу – несподіваного і безпощадного, що триває й досі.

Останнім часом в українських фільмах з’являються нові фарби, а в залах кінотеатрів – посмішки, сльози, оплески у фіналі, а, буває, і посеред фільму.

Подякуємо за це не лише авторам "Припутніх", але й глядачам.

Піду ще раз. Хочу ще раз почути реакцію глядачів на Бетховена і приєднатися до неї.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...