Блог | Дистанционная идентификация клиентов: тренды банковского сектора
Видання Foreign Policy опублікувало матеріал із твердженням: "Як і падіння Берлінської стіни або крах Lehman Brothers, пандемія коронавірусу сколихнула світ, і її далекосяжні наслідки ми можемо сьогодні лише уявляти".
Уже понад рік Україна, як і решта світу, живе в новій реальності: обмеження щодо пересування, роботи закладів і соціальна дистанція. Хоча пандемію COVID-19 із часом буде подолано, зміни в суспільстві та нові запити, які вона спричинила, нікуди не зникнуть. Наразі дедалі важливіша роль належить дистанційним каналам комунікації та продажу. Це стосується всіх сфер діяльності, і банківський сектор – не виняток.
Для банків це означає, що майже весь спектр банківських послуг уже сьогодні має бути доступний для клієнтів на відстані, без фізичного відвідування банківських відділень і без підписання та передавання паперових документів.
Власне, ідентифікація та верифікація клієнта є першим, проте не єдиним етапом взаємодії банку з клієнтом у процесі встановлення ділових відносин і надання послуг. Тому питання дистанційної ідентифікації та верифікації варто розглядати комплексно, в контексті цілісного процесу надання послуги.
Але спершу розглянемо все ж ідентифікацію та верифікацію.
До речі, зазначу, хоча ми звикли вживати слово "ідентифікація", повний процес встановлення відносин із клієнтом складається з трьох частин.
Але про все по черзі.
Наймасовіша категорія клієнтів у банківських установах — фізичні особи. Саме цей сегмент генерує основну кількість контактів "банк – клієнт" та індивідуальних послуг. Тому сьогодні пропоную зупинитися на взаємовідносинах між банком і його клієнтами-фізичними особами.
Як ми "взаємодіємо" з банком?
Встановлення відносин між банком і клієнтом відбувається в три етапи. Перший — це ідентифікація. Вона полягає в отриманні ідентифікаційних даних особи. Далі йде верифікація, тобто встановлення відповідності особи й отриманих банком ідентифікаційних даних, і лише після — укладення договору. При цьому саме етап верифікації ще донедавна потребував обов'язкового особистого контакту клієнта з працівником банку.
Однак більше ніж рік тому, а саме 28 квітня 2020 року, набув чинності оновлений закон, що стосується фінансового моніторингу. І він скасував вимогу про встановлення особи клієнта виключно в його присутності. Це відкрило шлях до запровадження банками віддаленої верифікації клієнтів.
На сьогодні банківським установам доступні декілька моделей встановлення відповідності особи й отриманих ідентифікаційних даних під час, власне, ідентифікації. Вони поділяються на повноцінні та спрощені.
Верифікація за повноцінною моделлю фактично прирівняна до фізичної присутності і допомагає надавати клієнту послуги в повному обсязі. Таких моделей є кілька.
Перша з них полягає в отриманні ідентифікаційних даних клієнта, який зайшов у систему BankID Національного Банку України. Крім цього, банку необхідно отримати кваліфікований електронний підпис клієнта (який скорочено називають КЕП) на копії ідентифікаційного документа.
Ще однією повноцінною моделлю верифікації вважається електронна копія ідентифікаційного документа, завірена КЕП у державному підприємстві "Дія", а також відеоверифікація.
За спрощеними моделями верифікації особу клієнта можна підтвердити переказом символічної суми з власного рахунку споживача фінансових послуг, який було відкрито в іншому банку України. Або дистанційним зчитуванням даних із чипу власного біометричного документа за допомогою смартфона та додатка банку. Також спрощена верифікація доступна через бюро кредитних історій із підтвердженням за допомогою otp-пароля з фінансового номера клієнта.
До того ж, окремо один від одного: BankID Національного Банку України або кваліфікований електронний підпис клієнта на копії ідентифікаційного документа також вважаються самостійними варіантами спрощеної моделі верифікації.
Ці способи встановлення відповідності особи й отриманих банком ідентифікаційних даних забезпечують можливість надавати послуги тільки клієнтам із низьким рівнем ризику та з урахуванням кількох обмежень.
Одне з таких обмежень полягає в тому, що обсяг видаткових операцій клієнта за всіма рахунками в банку має бути не більше ніж 40 тисяч гривень на місяць і 400 тисяч гривень на рік. Загальний залишок за всіма рахунками й електронними гаманцями, відкритими клієнтом у банку, повинен становити не більше як 40 тисяч гривень.
До того ж, користувачам електронних грошей, тобто власникам електронних гаманців, які не користуються іншими послугами банку, доступна ще одна спрощена модель верифікації: копія ідентифікаційних документів та фотофіксація особи разом із ними.
На практиці банки вже застосовують кілька методів дистанційної верифікації та їх комбінацій. Переважно це відеоверифікація, BankID або підтвердження особистих даних клієнта через бюро кредитних історій.
Наразі, відеоверифікація дає банку найбільший ступінь контролю, і — що важливо — є самодостатньою повноцінною моделлю верифікації. Проте вона є і найдорожчою в реалізації, адже потребує розроблення чи модернізації мобільного додатка. До того ж з'являються додаткові вимоги до обладнання, приміщень, у яких працюють співробітники, котрі проводять ідентифікацію. І що найбільш незручно — банкам потрібен дисковий простір для зберігання "важких" відеоархівів.
Що можна зробити задля спрощення процесу?
Одна з ключових проблем — це відсутність масового кваліфікованого електронного підпису. Адже лише 15% фізичних осіб мають сьогодні КЕП. Для решти віддалена ідентифікація та верифікація не мають особливого сенсу, оскільки вони все одно змушені особисто навідатися до банку, щоб укласти договір на папері.
Як можна вирішити проблему?
На сьогодні законом передбачено, що ідентифікація особи, яка звернулася по отримання послуги формування кваліфікованого електронного підпису, здійснюється за умови її особистої присутності. З іншого боку, закон про фінансовий моніторинг передбачає можливість дистанційної ідентифікації та верифікації особи. При цьому відповідне положення Національного Банку України прирівнює відеоверифікацію до особистої присутності — якщо виконуються всі вимоги до відеоверифікації.
Застосовуючи логіку законодавства про фінансовий моніторинг до процедури видачі КЕП, можна припустити, що проведення відеоверифікації з клієнтом дає банку, який має власний акредитований центр сертифікації ключів, підстави для видачі кваліфікованого електронного підпису без необхідності відвідування банку.
Разом із тим, термінологічний апарат законодавства щодо електронних довірчих послуг не тотожний законодавству про фінансовий моніторинг. Ці закони регулюють різні відносини. Отже, подібні припущення самі по собі несуть певні ризики. А як відомо, ризики і різнотлумачення породжують неоднозначні практики і загалом обмежують розвиток ринку.
Саме тому прозоре врегулювання питання дистанційної видачі КЕП на рівні закону, на мою думку, матиме кумулятивний ефект для розвитку дистанційного банківського сервісу. Воно ліквідує розрив у дистанційному процесі надання послуги між верифікацією та укладенням договору і розширить можливості застосування моделей дистанційної верифікації, що побудовані на використанні КЕП клієнта.
У свою чергу, НАБУ, як і в межах опрацювання будь-яких інших важливих для банківської спільноти питань, продовжує активну співпрацю з приводу вирішення цієї проблеми як і з банкірами, так і з ключовими органами державної влади. Все задля того, щоб таке питання було врегульоване ефективно і просто. Саме тому з впевненістю можу стверджувати, що повністю дистанційному банківському сервісу в Україні – бути!
