Ректор НМУ Катерина Амосова: ми незручні і не прогинаємося, а таких не люблять

Вже місяць Україну лихоманить від серії скандалів довкола Національного медичного університету. Дорікання у начебто умисному зриві ліцензійного іспиту для студентів-стоматологів, лавина звинувачень у зловживаннях і корупції на адресу ректорату НМУ і конкретно його ректора Катерини Амосової, університетські страйки і подвійне відсторонення Амосової від посади, а погрози від невідомих в.о. міністра охорони здоров’я Уляні Супрун… Все це нагадує кримінальне зведення з елементами детективу. Але аж ніяк не реальні події навколо головного медВУЗу країни.

Про причини та наслідки ситуації, а також про найгучніші звинувачення на адресу керівництва НМУ ми поговорили з його ректором Катериною Амосовою, яка відповіла на незручні запитання про проблеми університету і власні статки.

- Пані Катерино, як ви оцінюєте ситуацію, що склалася, і в чому вбачаєте її причини?

- Знаєте, є категорія "привід" і категорія "причина". І їх треба розділяти. Я думаю, що ситуація з зірваним для наших студентів-стоматологів ліцензійним іспитом "Крок" - це лише привід. Який визрівав довгий час.

- Що ви маєте на увазі?

- Основна проблема полягає в тому, що система організації роботи Центру тестування при МОЗ, його нормативна база і господарська діяльність щодо адміністрування "Кроків" дуже погано урегульована. Вона незмінна з 1999 року, коли цей центр був організований наказом міністерства ще в перший прихід у МОЗ Раїси Богатирьової. І цей наказ за її підписом становить собою всю нормативну базу цього центру.

Ця організація зареєстрована як державна, неприбуткова і небюджетна. І якщо УЦОЯО, який проводить ЗНО є бюджетним, то Центр тестування при МОЗ – це госпрозрахункова структура з незрозумілим механізмом використання грошей, які вони отримують від ВИШів і медичних коледжів. Хоча загалом держане незалежне оцінювання – це прогресивний і гідний механізм.

Хоча до цієї конкретної реалізації цього механізму – купа питань.

З 1999 року по кінець 2017-го наш університет мав ексклюзивну угоду про співпрацю з Центром тестування – без грошей. Тестування, яке на 2018 рік коштує майже 1,5 мільйони гривень, Центр надавав нам безкоштовно – займаючи натомість 100 кв м приміщення навчального корпусу на Пушкінській, 22.

Але це була прихована оренда за фактом. І ми мусили шукати шляхи до унормування цих відносин. Ми вже мали великий досвід різного роду перевірок. І цей досвід підказав просту річ: у всьому, що стосується грошей, слід дотримуватися норм закону по-максимуму.

Цьогоріч університет мав перший досвід грошових відносин з Центром тестування. І я ще влітку бачила можливі проблеми. Бо Центр, маючи підтримку всіх каденцій МОЗу, навіть не потрудився оформити експертні висновки щодо свого монопольного статусу, що зобов’язаний зробити за законом "Про державні закупівлі".

Крім того, ходили розмови, що МОЗ не фінансує ВИШі за бюджетних студентів, це треба перекривати за рахунок спецфондів або благодійників.

Наш тендерний комітет згідно закону "Про вищу освіту" мав право обирати форму закупівлі – і обрав конкурсні торги. Хоча до цього тендери на відкриті торги не проводилися, бо де-факто Центр тестування єдиний надає ці послуги.

НМУ оголосив відкриті торги на Прозорро ще до того, як ми отримали підписаний кошторис від МОЗу на початку лютого. За три тижні до першого "Кроку". А Центр тестування почав нам писати, що не встигне пройти процедуру конкурсних торгів – а ми мусимо укласти з ними договір до 20 лютого. До письмового тиску з вимогою скасувати відкриті торги і укласти угоду підключився замміністра Лінчевський.

А далі ми отримали наш кошторис з МОЗу. І з жахом побачили, що замість 500 тисяч гривень, які ми заклали на ліцензійні іспити бюджетних студентів, нам дали 300 гривень!

- 300 гривень?!

- Саме так. У нас виникла діра в бюджеті. І тут уже почалися спекуляції: ви багато заробляєте, чому не перекрили? А ми просто не можемо використати гроші з нашого спецфонду без дозволу МОЗу – якого попри наші звернення ми не отримали. Якщо бути точними, ми не отримали відповіді МОЗу взагалі - і це звична практика їхньої роботи.

Та й не факт, що ці гроші прийняло би казначейство. Натомість, Центр тестування не розпорядник державних коштів, тому обслуговується через банк. Сам собі визначає зарплати, і відмовляється оприлюднювати власний кошторис. Навіть на запити пані Супрун і народного депутата Олега Мусія. Бо такий його статус дозволяє йому це робити.

Це взагалі мутна схема, створена, щоб "підгодовувати" міністерство.

- Яким чином?

- Я викладала декларації пані директорки, де вона своєму чоловікові, що викладає в Національному університеті біоресурсів, від Центру тестування в 2016 році платила 70 тисяч гривень. Ще по 60 тисяч отримували два чиновника МОЗу. Є скани декларацій.

В тому єдиному документі, який регламентує діяльність такої важливої структури (наказі МОЗу від 1999 року), сказано, що Центр отримує гроші від ВИШів на відшкодування власних витрат на адміністрування ліцензійних іспитів. І в калькуляції, яку дає Центр тестування, є чимало послуг, наприклад, переклад на англійську мову чи сканування. Але чиновники МОЗу під жодну з них не підпадають. Тому що саме їм відшкодовують – загадка. І єдиний варіант відповіді на цю загадку, що спадає на думку – це "кришування" або лоббізм.

Але то окрема тема. А ми до останнього намагалися врятувати наших студентів. Хоча час грав проти нас.

Ми запропонували Центр зробити з нами договір як з фізичними особами, благодійниками, на 103 тисячі – тільки на цей іспит для 250 стоматологів-третьокурсників. Мали менше доби часу, але встигли переслати Центру ці гроші, щоб показати, що ми розуміємо проблему і готові до такого її вирішення. Тим більше, що в статуті Центру вказано, що фінансувати можуть і окремі фізособи. Але не вийшло, як бачите.

- Яка наразі ситуація з "Кроком" для студентів-стоматологів?

- Зараз в МОЗ працює комісія. Їй не вистачило 2 тижні, щоб прочитати 15 листів наданих нами матеріалів – листування з Центром тестування і замміністра Лінчевським щодо договору, а також наш кошторис, поданий і затверджений, і закон про публічні закупівлі. Вони вирішили, що їм треба ще три тижні. Ну, хай читають.

Ми ж, розуміючи відповідальність перед своїми студентами і інтернами, виконали за Центр його роботу. Взяли експертний висновок і офіційні позиції Антимонопольного комітету і Мінекономіки для документування монопольного статусу Центру, який він має де – факто, але не де-юре. Це дозволило виконати норму Закону і розпочати договірну процедуру закупівлі послуг з тестування. Бо наступний іспит – 27 березня, і ми усвідомлюємо, що ті, хто взяв в заручники 250 стоматологів, здатні переступити ще через 300 інтернів – задля отримання підстави розірвати зі мною контракт.

Паралельно ми домагаємося дозволу використати наш спецфонд для закриття діри в бюджеті у півмільйона, яку ми отримали разом з затвердженим кошторисом. Якщо не від Супрун, то від Кабміну, бо наш кейс вже досліджується там. Я двічі була у віце-прем’єр-міністра Павла Розенка, який втрутився в цю справу.

Дуже хотілося б, щоб вся ця ситуація змусила МОЗ нарешті створити адекватне законодавче забезпечення діяльності свого Центру тестування –наприклад, переформатувати за зразком УЦОЯО, бо така структура важлива не може бути непрозорою. А разом буде почута і критика контенту якості тестів, що входять в "Крок". Я про це почала писати ще з 2014 року. Бо 50% їхнього буклету – це відкрита база примітивних тестів з 15% помилок. І студенти її просто зазубрюють.

- Ви говорили про привід і причину. В чому причина конфлікту, який спалахнув, на вашу думку?

- Гадаю, ми просто незручні. Бо наш університет має самоврядність і певну автономію, в яку ми не дозоволяємо нікому втручатися. Яскравий приклад – наш конфлікт з командою Квіташвілі. Зокрема, з пані Павленко (Олександра Павленко, замміністра МОЗ – прим.), яка два роки тому підтримала нашого орендаря, з яким ми не збиралися продовжувати договір після рішення конференції трудового колективу про необхідність розчищення університету від орендарів. Бо коли в навчальному корпусі торгують трунами і вінками, і платять за це 1 900 грн на місяць в касу університету – це не комерція, це знущання.

Тоді ми подали на МОЗ в суд – і виграли його. А вона завела до нас першу комісію. З того часу і почалось.

Є багато прикладів, що ми є людьми незручними. Бо реально намагаємося в усьому притримуватися закону і не прогинаємося.

Наша команда і прийшла, щоб змінити усталену систему роботи НМУ. Щоб викорінити практику, коли за доцента – несли, за професора – несли, зі студентів гроші збирали. І щоб перезавантажити університет. Бо у нас реально є можливості – і ми використовуємо їх задля впровадження позитивних змін.

45-хвилинні лекції. Вступний поріг у 140 балів ЗНО з біології, коли ми пішли на ризик не набрати студентів - задля того, щоб до нас вступали найкращі... Ми розвиваємося – при тому, що бюджетних коштів нам вистачає на зарплати і частково – на стипендії. Комунальні платежі ми на 95% оплачуємо за рахунок того, що самі заробляємо. І вкладаємося в розвиток, в нове обладнання, в "фантоми" для педпроцесу. І навіть примудрилися стимулювати і викладачів, і студентів за рахунок нашого спецфонду. В той час, коли інші ВИШі закривалися, бо не мали коштів на опалення – ми тричі проводили преміювання.

Ми успішні. А успішних у нас не люблять. Їм заздрять. Хоча дуже прикро, що коли я писала двічі восени пані Супрун про наші пропозиції по навчальному процесу та по університетських клініках, які могли би бути корисні всім – нам навіть не відповіли.

- Що за пропозиції?

- Почну з того, що залежить від ВИШів і не потребує грошей. У всьому світі студенти-медики складають ліцензовані іспити на екваторі навчання, на випуску і в інтернатурі, перед тим, як спеціаліст чи магістр отримає право на самостійну практику. Вони складаються з двох паралельних іспитів: ліцензованих тестових (на кшталт нашого "Кроку", тільки без його проблем з контентом) і об’єктизованих структурованих клінічних іспитів на стандартних пацієнтах або "фантомах".

Вони полягають в тому, що всі студенти проходять, наприклад, 12 однакових станцій, на яких є відтреновані актори, що відтворюють певну клінічну ситуацію, або манекени ("фантоми"). І студент працює з цими "пацієнтами" в присутності викладача, котрий у спеціальному чек-листі відмічає, чи всі з необхідних питань студент поставив і чи всі з необхідних у тій чи іншій ситуації маніпуляції провів вірно. Це дозволяє об’єктизувати оцінку по кожній станціїі забезпечити охоплення всієї програми, тобто - валідність.

У США ці OSCE, Objective Structured Clinical Examination, робляться єдиною незалежною агенцією, як і тестові іспити. І вартість їх – колосальна: до тисячі доларів на одного студента.

Але, наприклад, в Польщі і, гадаю, в більшості країн Європи кожен ВИШ робить це сам. Ми дивилися, як це працює в Ягелонському університеті у Кракові. Вони отримали великий грант від ЄС для розробки дидактичного центру і відпрацювання цього OSCE. А ми почали робити це без грантів. Бо навіть якщо це робить ВИШ – оцінка об’єктивна, бо є конкретний чек-лист і окремий екзаменатор на кожній станції. До того ж, впровадження такого іспиту впливає на те, як працює викладач зі студентом протягом року.

Ми торік у червні робили такий іспит для студентів 3 курсу, паралельно з "Кроком". Перед тим кафедри зробили відеоролики, де показувалась правильна технологія клінічного обстеження пацієнта і виконання базових маніпуляцій. Це стимулювало навчання. І на відміну від українських тестів "Крок", де іде зазубрювання ситуацій на доволі примітивних прикладах, таке екзаменування наближене до реальної практики. Бо коли до лікаря приходить пацієнт – на ньому нема таблички, що у нього везикулярне дихання і певні шуми в серці. Лікар має сам отримати цю інформацію. І встановити діагноз. Бо надпису "виберіть один з 5 варіантів діагнозу" на реальних пацієнтах теж не буває.

А перед новим роком до нас приїздив доктор Новаковський з триденним англомовним тренінгом для наших викладачів. І цього року ми вдосконалюємо той перший OSCE для третього курсу, наші стоматологи роблять свій OSCE, а окремі елементи ми виводимо на державний іспит, якраз з використанням чек-листів для об’єктивізації оцінки.

Такі іспити, реально зробити без додаткових асигнувань і це працює. І ми хотіли поділитися своїми напрацюваннями з МОЗом і колегами.

Серед інших наших новацій – введення курсу комунікативних навичок. Бо це ключове – володіння навиками вірної комунікації з пацієнтами, членами їх родин і з колегами, для командної роботи. А в Україні це повністю на нулі.

Ми побачили це в Ягелонському університеті. І зусиллями нашої кафедри психосоматичної медицини і професора Олега Чабана вже ввели таку дисципліну з 1 вересня для студентів 2 курсу, а в новому семестрі – і для 6 курсу.

- Чому конкретно навчатимуться студенти?

- От як сказати пацієнту, що у нього – невиліковна хвороба? Як сказати родичам про смерть людини? Насправді, є дієві прийоми – аж до сформульованих вже речень. Я вже не кажу про не менш важливі прийоми для, скажімо, переконання пацієнта у необхідності виконувати рекомендації лікаря. Все це в світі відпрацьовано давно.

І нам, в принципі, для того, щоб це впроваджувати у себе, МОЗ не потрібен. Але це гарний досвід. Чому б не поділитися ним з іншими ВИШами?

Чи, наприклад, введення 45-хвилинних лекцій. Увага людини зберігається 15-20 хвилин, а потім іде на спад. Щоб цього уникнути, потрібен інтерактив. Тому наші лекції нові не тільки за тривалістю, але і за структурою.

Також ми рухаємося до того, що кожна лекція чи практичне заняття повинні мати не більше трьох конкретних навчальних цілей на ці 45 хвилин. І краще не просто переказувати факти, які є в підручниках і в інтернеті, а присвятити цей час тому, аби відпрацювати компетентність їх застосування для вирішення конкретних завдань. Вся ця інформація є в англомовному сегменті гугла.

Піднімали ми також питання підручників. Ті, що видаються у нас, зазвичай поступаються у якості англомовним в т.ч. оскільки багато авторів не володіють англійською. А при використанні 1-2х англомовних джерел є ризики плагіату. Але ми придумали вихід. І сподівалися на підтримку МОЗ у комунікації із видавництва для купівлі прав на переклад і друк відомих у світі підручників, оскільки на мої два листи ніхто не відповів. У нас є видавництва-партнери. Але, на жаль, в МОЗ нас не почули.

- Ви згадали ще про університетські клініки. В чому проблема з ними і яка суть ваших пропозицій?

- Це болюче питання. Університетські клініки існують у всьому світі. Там одночасно і лікують, і вчать. У нас лічені ВИШі в областях мають свої клініки. Але вони не задовольняють потреби великого контингенту. А в Києві взагалі існує тільки наша стоматполіклініка.

І проблеми у нас були завжди. Кожна нова столична влада найперше піднімала питання відшкодування комунальних платежів. Років 5 так точно. Наприклад, коли в КМДА прийшов пан Радуцький і ми з ним зустрілися, він заявив, що ми за комунальні послуги за наші бази заборгували близько 15 мільйонів гривень.

Поки нас захищає постанова Камбіну, яка передбачає безоплатну співпрацю з лікарнями комунальної власності.

Але зараз ми очікуємо загострення проблеми. Оскільки був прийнятий закон про автономію лікарень. І коли вони почнуть цю автономію реалізовувати – вони будуть вирішувати, які відділення їм потрібні, а які закрити, бо мало пацієнтів. Вони будуть вирішувати, скільки платити лікарям і який штат працівників їм потрібен, не прив’язуючись до радянських нормативів. Це добре. Але є ризик, що в лікарнях вирішать, що їм не потрібні кафедри, які займають у них кімнати, і студенти, які плутаються під ногами…

Тому це питання потребує врегулювання. Можливо, через виділення університетських клінік. Можливо, через обговорення питання з оплатою державою коштів лікарням, щоб їм було вигідно залишити кафедри. Питання складне. І як на мене, рухатися слід у напрямку надання більшій частині клінічних баз статусу університетських клінік, як це є в усьому світі.

У будь-якому разі, треба обговорювати проблему. Бо закривати очі на неї і не випрацьовувати нормативно-законодавче рішення цього питання – це хибна тактика.

- Що можете сказати про закиди на вашу адресу стосовно начебто процвітаючої в НМУ корупції? Про багатомільйонні фінансові порушення за вашого керівництва, виявлені Держфінінспекцією?

- За останні два роки ми пройшли перевірки 3-х комісій: МОЗ, Держфінінспекції і рахункової палати. Просто про їхні висновки чомусь наші критики воліють не згадувати.

По аудиту Держфінінспекції можу сказати наступне. В першому проекті акту, який вони дали нам на опрацювання, фігурувала сума 73 мільйони. Правда, коли наш економічний блок надав заперечення –все звузилося до вимог комісії, а сума в акті ДФІ зменшилася до 3,5 мільйонів. Далі ми відзвітували по конкретних пунктах, довели, що ряд з них – надумані і ті гроші є в університеті або були використані за законом. Це – півтора мільона.

Рік ішла комунікація. Ми пройшли суди по відшкодуванню коштів у випадках, де порушення були. Але виконавча служба , яка має стягнути гроші із 6 студентів, які не приступили до роботи за розподілом, не працює на жаль. Сума – мільйон.

У відшкодуванні ще 800 тис грн, які фігурували в вимогах ДФІ, нам суди відмовили – тобто, не визнали вимоги законними.

І, до речі, ми викладали у відкритий доступ висновок ДФІ, що вона не має до нас претензій, і оприлюднили статус виконання вимог ДФІ. Останній статус є у моєму звіті перед конференцією трудового колективу і Наглядовою радоу на сайті НМУ. Ми давали всі документи за запитами кишенькової псевдостудентської організації і окремих депутатів. Пану Лещенку, наприклад, ми двічі передавали цілі стоси наших документів, включно з вимогами ДФІ. Але людям зручно, напевно, тиражувати інформацію про ці міфічні 73 мільйони.

- А що з кримінальними провадженнями, яких, якщо вірити ЗМІ і окремим активістам, у вас цілий букет?

- Знаєте, яке останнє провадження щодо мене було відкрите? Якийсь чоловік з непідконтрольної території Луганської області заявив, що я, мій чоловік і якийсь іноземець постачаємо студенток в одну з арабських країн. От чесне слово! Тут сиділи зі слідчим і адвокатом – і слідчий дав сфотографувати фабулу. Маразм? Маразм! Але як звучить – "кримінальне провадження"!

Але це зараз я так ставлюся. А коли прийшов папір на адміністрацію НМУ про першу скаргу – у мене реально був шок! Яка ганьба – кримінальне провадження!

Далі була історія з гуртожитком №3 – гуртожитком, який був у найжахливішому стані і який ми ціною надзусиль у 2014-му відремонтували за 5 місяців. Гуртожитки у нас взагалі були перенаселені. Там стояли ліжка у 2 поверхи. Тому що екс-ректор Москаленко за контрактом з МОЗ отримував 0,5% від усіх платних послуг. Тому працівників НМУ розсилали по областях, щоб ми агітували молодь вступати до нас на контракт – і привозили списки тих, кого переконали. І тому ж гуртожитки були перенаселені.

Але ми провели ремонт там. І зараз у всі гуртожитки селимо лише соціально незахищених студентів, про що чесно попереджаємо всіх при вступі. А псевдоактивісти з команди людини, що програла вибори ректора, зареєстрували тоді провадження щодо ремонту гуртожитка №3 в єдиному реєстрі – і воно досі не закрите. Приплели якісь турнікети, ще щось, зачепили будівельника, який наче переводив в готівку гроші… Може, він у чомусь і винен. Але до чого тут адміністрація НМУ?

Як виявилося, то була лише "перша ластівка".

- Вважаєте, що проти вас ведеться цілеспрямована інформаційна кампанія?

- Так. І вона почалася ще у вересні минулого року. Тоді якісь студенти з інших ВИШів у білих халатах, до 10 осіб, з плакатами про мою "корупцію" прийшли під ректорат, під наши корпуси на проспекті Перемоги, коли проходили вчені ради. З магнітофонним записом, з листівками, що роздавалися на вулицях і де йшлося про мої статки, декларацію, квартири. Приписали мені навіть дві квартири, якими володіє родина моєї доньки.

І за листами цих людей, дехто з яких назвався журналістами, моя декларація стала предметом аналізу в НАЗК. Але вони не хочуть чекати результатів аналізу. Вони маніпулюють.

Далі – більше. Я багато років спіпрацюю з двома фармкоманіями у якості спікера на симпозіумах. Маю на це повне право, бо не беру участі у написанні протоколів і в закупівлях, і жодного дня не працювала у фармкомітеті. Подібна співпраця опініон-лідерів з фармкомпаніями – усталена світова практика.

І ці дві компанії отримали сфальшовані листи за підписом заступника фіскальної поліції про те, що проти мене начебто відкрите кримінальне провадження щодо таких "нелегальних доходів" і з вимогою надати всю інформацію щодо договорів зі мною. Зрозуміло, що в фіскальній поліції від цього відхрестилися.

Далі невідомі зламали пошту і Фейсбук мого чоловіка і від його імені розсилали якісь заяви та повідомлення. Зламали його Приват-24 і виклали в інтернет інформацію про переміщення грошей по його картці. Були прослуховування. Були врізки в мій телефон, коли на дисплеї висвічується, що дзвонить моя донька – а коли я відповідала, чула інших людей, які або погрожували, або "доброзичливо" радили подумати і покинути ректорство, бо інакше закидання мене брудом не припиниться, "вони дійдуть до кінця", а бруду буде так багато, що контракт зі мною все одно розірвуть.

Коли я виступала позивачем в одній судовій справі – в суд приходили люди з плакатами, стверджували, що вони – "за Амосову", потім хтось ніби то з картки мого чоловіка розсилав суддям по 5 тисяч гривень з приміткою "від професора". Робилося все для моєї дискретитації і щоб рішення суду було не на мою користь.

Потім посли 7 країн, студенти з яких вчаться у нас, отримали начебто від мене електронні листи на бланках нашого університету з образами на адресу цих студентів. Там були слова "брудні", "наркомани" і багато іншого. Добре, що ми вчасно розібралися – і великого скандалу вдалося уникнути.

А на мій день народження під наш будинок в Ірпені принесли поховальні вінки нібито від викладачів і студентів для мене. І дуже пахло бензином…

По всіх цих фактах ми зверталися до поліції. І були зареєстровані кримінальні провадження.

А з останнього – СМСки, які отримали всі члени уряду, зокрема, пані Супрун, де начебто мої прихильники погрожують їй, щоб вона мене не чіпала. Ну і розтяжка на алеї Героїв Небесної Сотні нібито від мого імені, яку буквально через 5 хвилин після появи виклав у мережу пан Масі Найем з відповідними коментарями…

- Маєте припущення, хто за цим стоїть?

- Ми з’ясували, що є така компанія – Underdog. Вони себе позиціонують, як лоери, що займаються "тролінгом до сивого волосся". І я маю підстави стверджувати, що у них є дах в СБУ, який за гроші дає доступ до телефонних розмов. Крім цього "недо-собаки" чотири роки поспіль с "корупцією НМУ" бореться одна псевдостудентська кишенькова ГО. Два роки тому в грудні навіть під МОЗом "голодували"".

Це виконавці. А замовник… Я починаю думати, що це хтось з тих, кому дуже хочеться зайняти крісло ректора. Бо університет у 2017 році мав надходження у розмірі 700 млн грн. Дві третини цієї суми ми заробили самі. В Університеті велике майно. Один тільки табір "Медик" в Конча-Заспі вартує десятки мільйонів доларів. Ну і посада ректора для багатьох людей стала гарним трампліном для походу в міністри чи академіки. Тому це приваблива посада.

Можливо також, що за цим стоїть хтось з людей, які за неповних 4 роки мусили піти з універистету. А такі були. Зокрема, ми перезавантажили деканат по іноземних студентах. І колишній заступник декана, пан Рамі Абу-Шамсія після звільнення погрожував мені, обіцяв, що так мені це не минеться.

- З конфліктом з МОЗ не пов’язуєте ці події?

- Незадоволення нашою незалежною позицією і моєю особисто в МОЗі наростало з літа. І думаю, на початку це йшло паралельно з кампанією, яку проти мене розпочали. Мені казали, що все, що зроблено за весь цей час для моєї дискредитації коштує грубих грошей. Не менше 150 тисяч доларів. Ну а далі – хто зна? Можливо, МОЗ просто підключився.

- Вам дорікають вашими статками. Всі ці квартири, машини у вас дійсно є? Коли вони з’явилися?

- Все це з’явилося задовго до ректорства. І я про все можу відзвітувати будь-коли. Бо вважаю, що відкритість – це важливо. А мені і моїй родині нічого приховувати.

Більше того, ще до того, як мене зобов’язали оприлюднювати мої декларації (починаючи з 2016-го), я за власною волею оприлюднювала на ФВ декларації за 2014 і 2015 роки. І там можна побачити, що ні квартир, ні машин у мене більше не стало.

Коли всі заощадження моїх батьків з розпадом Союзу зникли разом з Ощадбанком і вони лишилися з мізерною пенсією і гонорарами від книжок (поки батько не почав отримувати стипендію від Сороса, яку відкладав) – я зрозуміла: маємо зробити все, аби забезпечити свою старість.

І ми працювали. Мій чоловік тоді працював заввідділом в інституті Шалімова – і їздив з бригадою по всьому СНД, від Криму до Сахаліну, проводити медичні огляди на підприємствах, які були страшенно популярні і за які платили не купонами, а реальними грішми. У двох таких виїздах брала участь і я. Це був і досвід, і серйозний заробіток.

Зароблене ми почали інвестувати в квартири в новобудовах, які на старті коштували дешево, а до моменту завершення стрімко зростали в ціні. Це було ризиковано – але прибутково. Ми купили і продали так три квартири.

Чоловік цікавився картинами і в 1990-х за порадою приятеля задешево купив кілька картин Глущенка, Зарецького і Яблонської та ін. Потім ми їх продали.

А коли помер батько, ми забрали маму до себе, а їхню квартиру і батькову дачу продали. Я би не змогла там жити. Після смерті тата я туди навіть заходити не могла…

І "БМВ", і наш будинок, які так муляють зараз багатьом людям, ми купували в кредит.

Ну і на додачу до всього, до ректорської посади я була дуже популярним спікером. Проводила майстер-класи з голосувалками для лікарів, з розбором кейсів. Працювала переважно з закордонними компаніями. Не буду називати суми, але це реально серйозні гроші. Бо у рейтингу спікерів по кардіології в Україні я займала 1 позицію.

Все, що ми маємо, ми заробили. І зараз я би, певно, не купувала ті "БМВ". А тоді я була молода. І от вони є. І дратують суспільство.

До речі перші серйозні гроші я заробила в студентстві перекладами з англійської працюючи в "Торговій палаті". А чоловік – в студентських стройзагонах в Сибіру.

- Що плануєте робити далі?

- Чекаю результатів роботи комісії МОЗ по ситуації з "Кроком". Чекати висновків НАЗК по моїй декларації. Чекаю завершення процедур закриття численних "кримінальних проваджень", які нині так просто відкриваються – і так довго закриваються.

Я не чекала і не чекаю, що поліція доведе до логічного завершення провадження по наших заявах, написаних після всіх тих історій, про які я розповідала. Ми їх відкривали більше за порадою знаючих людей – щоб мати докази в випадках наступних фейків від нашого з чоловіком імені. І це стало в пригоді за ці півроку.

І знаєте, на Заході люди звикли кожні 5 років міняти роботу, а часто – і місце проживання. У нас з нашими традиціями і радянським інститутом прописки це було проблематично. Так сталося що все моє життя пов’язане з НМУ. Я тут вчилася, потім була клінординатором, далі – асистентом. Захистила дві дисертації. Пройшла шлях від завкафедрою до ректора. І все це – на очах спільноти, студентів, викладачів. Багато хто у мене вчився – навіть замміністра Лінчеський. Тому я думаю, що маю право сказати: я маю довіру у медичної спільноти. Я відкрита для суспільства, для журналістів – навіть тих, що нині так щедро поливають мене брудом.

Бо ця довіра – це найбільший мій капітал.