Блог | НАТО готовит удар по газовой монополии Москвы
В начале февраля отдельные СМИ начали тиражировать материал о том, что страны-члены НАТО собираются рассмотреть вопрос диверсификации путей поставки газа в Европу, со ссылкой на испанскую газету La Vanguardia .
Авторы отмечают, что этот вопрос будет на повестке дня встречи НАТО, которая состоится в Мадриде в июне этого года.
Далее текст на языке оригинала
Монопольне становище російського "Газпрому" на газовому ринку Європи стало загрозою для національної безпеки країн-членів НАТО, а природній газ – елементом тиску на Європейський Союз. Ще з 2018 року РФ міцно закріпилась у статусі найбільшого постачальника природного газу до Європи (41%). За два наступні роки цей показник зріс до майже 51%.
Певний час європейські країни все влаштовувало, адже Росія виконувала свої зобов’язання за довгостроковими контрактами, але все змінилось коли на порядку денному постав "Північний потік-2", а точніше – питання його сертифікації.
Більшість країн ЄС підтримують збереження участі української ГТС у постачанні газу до Європи, але Росію це не влаштовує. Замість поваги до європейських норм та законодавства російський "Газпром" вдався до газового тиску на грані фолу. За повідомленнями Deutsche Welle на початок опалювального сезону 2021/2022 найбільше ПСГ Європи Rehden було заповнене на 5% (у 2020 цей показник сягав 87%).
За задумом "Газпрому" саме Rehden мало стати опорним сховищем для зберігання газу з "Північного потоку-2". А що натомість? Чи можна розцінювати такі дії, як вияв гібридної війни, тиск на країни ЄС та загрозу для енергетичної безпеки? У сукупності з іншими "маневрами" російського постачальника (відмова від використання української ГТС, зменшення поставок іншими газогонами) – однозначно так.
Саме тому безпекове крило Європи і винесло на порядок денний диверсифікацію шляхів та способів постачання газу у випадку провалу переговорних процедур навколо "Північного потоку-2" та транзиту через територію України.
Європейські країни ведуть боротьбу з російським тиском на дипломатичному та сировинному фронтах. Дипломатичний тиск та схиляння до переговорів відбуваються з одночасним постачанням скрапленого газу (СПГ), активізацією непріоритетних газопроводів та ситуаційними змінами в європейський "зелений курс".
Саме корегування "зеленого курсу" у бік визнання газової та атомної енергії "зеленими" стали підґрунтям для перегляду проекту Midcat – газопроводу, що мав стати третім пунктом газового поєднання Іспанії та Франції.
Сучасні транскордонні газові зв’язки країн обмежуються пропускною спроможністю у 7 млрд. кубометрів на рік. Midcat 2.0, що проходитиме маршрутом Іспанія – Франція – Німеччина може створити додаткові потужності на рівні 6-8 млрд. кубометрів.
Згадане вище корегування "зеленого курсу" нівелює попередню оцінку проекту Midcat як "недоцільну", а отже ймовірність його створення зростає. Тим паче, що Німеччина вже висловила свою зацікавленість у газогоні.
У прогнозах системних операторів ГТС країн Європейського Союзу (ENTSO-G) за 2017 рік передбачається падіння реальної спроможності "Газпрому" покривати газовий попит Європи. За 15 років (з 2020 по 2035 роки) рівень постачання російського газу знизиться до показника нижче 10% від загального споживання.
Новий-старий газопостачальний маршрут послуговуватиметься скрапленим газом (LNG) у точці входу, адже регазифікаційні потужності у порту Барселони одні з найбільших у Європі і LNG – технологія майбутнього.
Основною ресурсною базою, має стати Алжир та його газоносні регіони. Серед основних бенефіціарів проекту можна виділити Іспанію та Німеччину (вони зміцнять свої позиції як європейські газові "хаби"), Алжир (сировинна база) та Росія.
Так саме Росія, адже з 2008 року російський "Газпром" (49%) та алжирська державна нафтогазова корпорація Sonatrach (51%) реалізують проект з розвідки та видобутку вуглеводнів на території газоносного регіону Алжиру Ель-Ассель.
У 2021 році розпочали роботу виробничий та експортний механізми на ділянках, що контролюються Gazprom EP International в Алжирі.
Наприкінці 2021 року Алжир зупинив прокачку газу газопроводом Магриб – Європа (MGE), адже частина прибутку (близько 200 млн. євро на рік) осідала в бюджеті Марокко. Оскільки роль Алжиру у газовому балансі Європи минулого року зросла з 3% до 8%, країна не зацікавлена втрачати потенційні прибутки, як і російські компанії, що діють під алжирським брендом.
Європейський Союз незмінний у своїй позиції щодо "ведення переговорів з терористами" і не має на меті прогинатись під лінії газового шантажу РФ. Принаймні так це сприймається.
Аналітичний прогноз розвитку газового ринку ЄС, що базувався на концепції "зеленого" переходу та передував відтермінуванню проекту Midcat, чітко визначає роль України як основного транзитера природного газу до країн Європи до 2040 року навіть за умов збільшення поставок LNG.
Додаткові потужності у 7 чи навіть 70 млрд. кубометрів на рік не замінять українську ГТС з її потужностями у 164 млрд. кубометрів на рік. Але не слід недооцінювати прагнення РФ повернути нас у своє лоно газової залежності, а отже не треба нехтувати підготовкою варіантів відповіді на російську агресію на енергетичному ринку. Саме тому, на мою думку, країни ЄС розглядатимуть питання зменшення прямого російського впливу на енергетичний баланс у Європі саме на засіданні НАТО, адже це питання більш стратегічне та безпекове, аніж економічне. В даній ситуації Україні варто продемонструвати готовність активно долучитися до формування нової безпечної архітектури європейського енергетичного ринку. Також буде доцільним актуалізувати пропозицію про закупівлю газу з вітчизняної ГТС на україно-російському кордоні, а не на західному кордоні України, як це відбувається зараз. Також зберігає свою актуальність ідея створення європейського консорціуму по управлінню українською газо-транспортною системою. Тим більше, що на самміт НАТО в Мадриді планують запросити Україну.
Крім того, треба розуміти, що Кремль не буде спокійно спостерігати за тим, як його рук забиратимуть "газову зброю". Тому з великою ймовірністю, РФ може вдатись до звичних для себе методів, наприклад, дестабілізації ситуації в Алжирі, або спроби загострення політичного протистояння в Іспанії, яка має тривалу історію сепаратистських рухів. Відповідно, в НАТО і ЄС повинні наперед прораховувати шляхи запобігання та інструменти реагування на можливу російську загрозу в цьому регіоні.
